Граматика української мови - О. К. Безпояско 1993

ПРИКМЕТНИК

4. СЕМАНТИКО — ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ЯКІСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ

Категорія співвідносної інтенсивності ознаки

Поняття інтенсивності ознаки е реальним, але похідним явищем позамовної дійсності. Воно виникає тоді, коли предмети порівнюються не за ознакою, а за її якісним станом, коли увага зосереджується не стільки на ознаці як властивості предмета, скільки на якості ознаки, що поєднує в собі такі особливості, як насиченість, або інтенсивність, більшу або меншу міру її виявлення.

Якість ознаки, закладена в її інтенсивності, встановлюється порівнянням ступеня її вияву в інших предметах, тобто зіставляються якісні стани, у яких предмети перебувають. Способом мовного відтворення співвідносної за якістю ознаки є ступені порівняння якісних прикметників, які становлять спільнокореневі лексеми із словотворчою функцією афіксальних засобів.

Структура категорії співвідносної інтенсивності ознаки становить тричленну парадигму граматичних значень, сформовану з грамеми звичайного, або помірного ступеня, грамем вищого і найвищого ступенів порівняння, напр.: щедрий — щедріший — найщедріший, вагомий — вагоміший — найвагоміший.

Лексеми, що входять у парадигму форм ступенів порівняння, утворюють дві пари опозицій: звичайний ступінь, який виражає ознаку поза відношенням до інших предметів і є суто об'єктивним виявом, і вищий ступінь інтенсивності ознаки, форма якого маркована суфіксом -іш-(-ш-) із семою збільшеної якості ознаки, напр.: розумний — розумніший, сердечний — сердечніший, голосний — голосніший, надійний — надійніший, багатий -— багатший, тонкий — тонший, високий — вищий. Наступна пара опозицій формується на прикметниках вищого і найвищого ступенів, де маркованим членом є форма найвищого ступеня. За допомогою префікса най- утворюється нова лексична одиниця, яка позначає найвищу міру якісного стану, напр.: міцніший — найміцніший, довший — найдовший, полохливіший — найполохливіший, сильніший — найсильніший, талановитіший — найталановитіший.

Номінація ознаки різної інтенсивності співвідносна двом якісним станам предметів і кваліфікується через це як словотворчий процес. Змістова розбіжність виразників ознакової парадигми доповнюється різними синтаксичними функціями, які вони виявляють у структурі речення. Прикметник у формі звичайного, помірного рівня ознаки лише відтворює її як властивість, одну з особливостей буття позамовного об'єкта і природно перебуває в залежній позиції від Іменника, що називає цей об'єкт, напр.: «Високі верби шуміли над ровом, і небо між ними синіло, наче сталь» (М. Коцюбинський). Форми вищого і найвищого ступенів інтенсивності ознаки передають її як стан предмета, а тому виконують роль присудка і переходять у позицію дієслова, напр.: «...верхи старих осокорів вдвоє вищі од лісу» (І. Нечуй-Левицький); «...край шляху могили, а одна найвища. Як злізти на неї та глянути навкруги який же світ широкий!» (А. Головко).

Різна позиційна закріпленість компонентів ознакової парадигми свідчить про те, що для прикметників вищого і найвищого ступенів інтенсивності ознаки первинною й роль присудка, а вторинною — означення — атрибута. Прикметникй, вжиті як ознакове слово, первісно функціонують у позиції приіменникового залежного члена, функція присудка для них вторинна. Таким чином, існування форм вищого і найвищого ступенів порівняння інтенсивності ознаки предмета вмотивоване їх семантико — синтаксичними особливостями і вирізняє останні з-поміж інших форм прикметника, зокрема назв збільшеної або зменшеної кількості ознаки, для яких роль означення — атрибута є первинною.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити