Граматика української мови - О. К. Безпояско 1993

ПРИКМЕТНИК

5. ЛЕКСИКО — СЕМАНТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ВІДНОСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ

Категорія посесивності

ПРИСВІЙНІ ПРИКМЕТНИКИ

У прикметникові з категорією посесивності пов'язане відображення ознаки предмета через належність його особі. Цю роль у системі граматичних форм ад'єктива виконують присвійні прикметники паралельно з родовим відмінком іменника, пор.: зошит Наталки і Наталчин зошит. За структурою і змістом присвійні прикметники відособлені від класу власне відносних прикметників, суфікси яких виражають не семантичну, а морфологічну функцію: транспонують лексему з категорії іменника в категорію прикметника. Перехід іменника — назви особи — у присвійний прикметник пов'язаний з явищем морфологічної ад'єктивації і відбувається за допомогою словотворчих афіксів -ів,

-ш (-іш), які вносять у структуру похідного присвійного прикметника сему належності, тобто виконують семантичну функцію предиката, напр.: За садком розташована батькова пасіка. Семантично речення складається з двох речень: За садком розташована пасіка + Пасіка належить батькові (Батько має пасіку). У присвійному прикметникові батькова суфікс -ов- співвідноситься семантично з присудком — предикатом має, тобто виконує його роль, аналогічно «І сніг кружляє тополиний Над тихим маминим чолом» (Р. Лубківський); «З Олексою — механіком здружилися, забирають на цілий день материн стіл, розглядають свої креслення та все щось метикують» (О. Гончар); «От перед нею пливе неначе по воді батьків садок, а серед садка хата» (І. Нечуй-Левицький); «Під вишнею стояв невеликий, років десяти хлопець... Це був Семен, сусідин Мотрин син» (Б. Грінченко).

Морфологічної ад'єктивації у групу присвійних прикметників зазнають іменники чоловічого та жіночого роду, процес переходу здійснюють суфікси -ів у назвах чоловічого роду другої відміни та -ин (-ін) у назвах чоловічого і жіночого роду першої відміни, напр.: Максим — Максимів, Микола — Миколин, Ганна — Ганнин, аналогічно Данилів, Петрів, Вікторів, Віталіїв, Сергіїв, Хомин, Лучин, свекрів, небожів, Настин, Оленин, Надіїн, доччин, свекрушин, невістчин, удовин, небожин. Можливі форми присвійних прикметників від найменувань осіб з відтінком пестливості, зменшеності, здрібнілості, напр.: Богданків, Богданчин, Оленчин, Петриків, Васильків, Івасів, Марійчин, Світланчин.

У коло похідних з відтінком посесивності входять власні географічні назви, утворені за допомогою суфіксів -ів, -ин (-ін), напр.: Київ, Богодухів, Зміїв, Фастів, Проскурів, Батурин, Лебедин. Ад'єктивації зазнають українські прізвища, напр.: «Кулею черкнуло Чернигиевого коня; Найвища група дерев стала якраз навпроти Сагайдиного взводу» (О. Гончар).

Функція належності особі, яка є специфічною ознакою присвійних прикметників, може виявлятися у персоніфікованих назвах істот, явищ природи тощо, напр.: «І не зчулась, як зустріли Дніпрові дівчата та до неї; І море ревнуло Босфорову мову, У лиман погнало, а Лиман Дніпрові Тую журбу — мову на хвилі подав» (Т. Шевченко); «Летять та й летять, прилітають до орлового дядька»; «Проте всі її зміїною дочкою вважали» (Українські народні казки).

У присвійних прикметниках матерній і братній морфологічна ад'єктивація відбулася за допомогою суфікса -н-, хоча функцію індивідуальної належності виконує суфікс закінчення -ій. Ця його подвійна роль виявилася, з одного боку, у наданні похідній лексемі відтінку носесивності, а з другого,— у граматичному оформленні прикметникових одиниць, виконаному за допомогою закінчення, напр.: «А я й собі з-під матернього плеча на ті плода позираю — що які ті яблучка та грушки добрі» (Марко Вовчок); «Провела земляків, та й з думки мені не йде братня біда» (Марко Вовчок).

Можливо, конденсація, поєднання в афіксі -ій словотворчої і словозмінної функцій є виявом тенденції мови до аналітизму.

Зрідка сему належності у присвійних прикметниках виражає суфікс -ськ-, напр.: «Любив він материнських рук тепло» (М. Руденко); «За гарбою, цьвохкаючи батіжком, пробіг хлопчик років дванадцяти, у довгому батьківському піджачку» (Г. Тютюнник). Однак повної ідентифікації суфіксів -ів, -ин та -ськ-, що робить можливою взаємозаміну обох морфем, не простежується. Суфікс -ськ- зумовлює семантичний відтінок послабленої належності, його роль у похідних прикметниках виявляється у відтворенні не посесивних, а посесивно-відносних зв'язків, тому тотожність між різноморфемними похідними фіксується спорадично, що свідчить про тимчасовий збіг функцій їх суфіксів, напр.: «Це — дівчина, донька сусідська, ясна, Підходить сюди, Засоромившись миттю...» (М. Нагнибіда); «Перебула я ніч у неї [сусіди], на другий день прошу сусідчину дочку Марусю...» (Панас Мирний); «Скільки радощів материнському серцю від того, що він добре вчиться, що вчителі його хвалять» (О. Гончар); «У голові його [Чіпки] забренчала давня туга. Материне серце почуло її зразу й злякалося» (Панас Мирний).

Значення індивідуальної належності зрідка виражають суфікси -ач-, -ий, -ов-/-ев-/ у поєднанні з твірними основами іменників, які позначають осіб, напр.: «Грицько — козачий син, сирота» (Панас Мирний); «По Росі розлягався дівчачий голос: дівчата заспівали веснянки» (І. Нечуй-Левицький); «Із уст якутових я чув твої слова» (М. Рильський).

Проте характерним для цих суфіксів у складі похідних прикметників є занепад значення індивідуальної належності та активізація функції загальної відносності.

Відіменникові посесивні прикметники широко функціонують у розмовно-побутовому мовленні, художній літературі; для семантично тотожних конструкцій іменника з родовим відмінком більш характерними є науковий, офіційно-діловий, публіцистичний стилі.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити