Граматика української мови - О. К. Безпояско 1993

МОРФОЛОГІЯ

2. ГОЛОВНІ ПОНЯТТЯ ГРАМАТИКИ

Частини мови і службові слова (аналітичні синтаксичні морфеми)

Частинами мови звуться лексико-граматичні класи повнозначних слів. Одним із найважчих завдань граматики як науки є саме розподіл слів за частинами мови. Жодна з існуючих на сьогодні класифікацій не задовольняє дослідників. Справа в тому, що принципи віднесення слів до різних частин мови і досі не усталені тому в різних граматичних студіях визначається неоднакове число частин мови. Одні дослідники поділяють слова на частини мови, віддаючи перевагу їх лексичному значенню, інші — їх формальній структурі. Як нам здається, найбільш доцільною і «спокійною» є класифікація, в основу якої покладено морфологічний принцип, що доповнюється синтаксичним і лексико — семантичним.

Кожна частина мови має певний семантичний стрижень, який об'єднує всі належні до неї слова. Для іменника це предметність (і семантична предметність — береза, дуб, лампа, рука, стіл, і граматична: відприкметникова — білизна, голубінь, ніжність, сміливість; віддієслівна — боротьба, життя, тривалість, ходіння, заборгованість; відчислівникова — першість, десяток, сотня), для прикметника — ознака, що супроводжує предметність (людина — прекрасна, чудова, багата, убога, зла, відчайдушна, ніжна, турботлива і т. д.), для дієслова — процесуальність (виконувати, робити, творити, спати — «перебувати в процесі сну», любити — «бути в стані замилуваності в комусь або в чомусь» і т. ін.), для прислівника — ознака, що супроводжує процесуальність (виконувати — добре, доброякісно, вчасно, вдало, вайлувато, розумно, успішно і т. д.)

Головною морфологічною ознакою, що кладеться в основу лексико-граматичної класифікації слів, є наявність або відсутність у них парадигми відмінювання. За цією ознакою виділяються дві основні групи слів: відмінювані (змінні) і невідмінювані (незмінні). За співвіднесеністю з поняттями слова поділяються на повнозначні (співвідносні з поняттями) і службові (не співвідносні з поняттями). Останні нерідко кваліфікуються як частини мови, але насправді є аналітичними синтаксичними морфемами, що використовуються, як і морфологічно зв'язані морфеми, для утворення окремих граматичних форм дієслова (хай/нехай працює, ходив би), але частіше — для вираження різних відношень між словами, словосполученнями і реченнями. Пор.: батько — він, син — він, батько і син — вони; усі мовчать — усі нічичирк. Отож, службові слова володіють, звичайно, семантикою, проміжною між граматичною і лексичною, частіше все ж виконуючи суто граматичні функції.

Головною синтаксичною ознакою, яка допомагає віднесенню слова до певної частини мови, є здатність слів поєднуватися з іншими словами, утворюючи словосполучення або речення. За цією ознакою слова поділяються на граматично незалежні і граматично залежні.

До відмінюваних повнозначних класів слів належать Імен ник (займенникові іменники), прикметник (займенникові прикметники), числівник і дієслово, а до невідмінюваних — прислівник. Іменник (займенникові іменники), а також частково числівник належать до граматично незалежних іменних частин мови. Саме іменник, а також займенник, що його заміняє (Іван — він, сосна — вона, людині — собі), і кількісний числівник у називному — знахідному відмінку підпорядковують собі форми інших слів, які з ними поєднуються. Пор.: Іван щасливий — прикметник набуває тих же значень роду, числа й відмінка, що й іменник; вона зелена-прикметник набуває тих же значень роду, числа та відмінка, що й займенник; собі самому — займенник сам набуває тієї ж форми роду, числа та відмінка, що й головний у цьому сполученні займенниковий іменник собі; чотири чоловіки — кількісний числівник виявляється сильнішим за іменник: він визначає і форму множини, і називний відмінок іменника чоловік.

Прикметник, а також частково числівник належать до граматично залежних, як це вже засвідчили попередні приклади, прикметник і займенниковий прикметник (високий дуб, якийсь дуб, п'ятий материк; висока сосна, якась жінка, п'ята колона; високе дерево, якесь диво, п'яте колесо; високого дуба, високому дубові і т. д.) набувають форм роду, числа та відмінка, однакових за значенням з іменником.

Іншими словами: іменник, а також займенниковий іменник мають незалежні категорії роду (чоловік, жінка, дитя; дуб, сосна, дерево; він, вона, воно) і числа (чоловік — чоловіки, жінка — жінки, хлоп'я — хлоп'ята; дуб — дуби, він — вони і т. д.). Іменники, займенникові іменники та числівники мають незалежну категорію відмінка (чоловік, чоловіка, чоловікові/чоловіку, чоловіка, чоловіком, на чоловіці, чоловіче; жінка, жінки, жінці, жінку, жінкою, на жінці, жінко; два, двох, двом, два, двома, на двох; він, його, йому, його, ним, на ньому І на нім).

Прикметники, займенникові прикметники, окремі числівники мають форми категорій роду й числа, залежні од відповідних категорій іменника. Пор. веселий чоловік, весела жінка, веселе дитя; він веселий, вона весела, воно веселе; високий дуб, висока сосна, високе дерево; два чоловіки, дві жінки; один чоловік, одна жінка; цей чоловік, ця жінка, це дитя; якийсь чоловік, якась жінка, якесь дитя.

Якщо абстрагуватися від лексико-семантичного значення числівника та займенникових іменників і прикметників, а брати до уваги тільки граматичні особливості цих розрядів слів, то до граматично незалежних іменних частин мови можна зарахувати тільки іменник із підрозрядом займенникових іменників і більшість кількісних числівників, які керують іменником у називному — знахідному відмінках, а до граматично залежних — прикметник із підрозрядом займенникових прикметників та кількісний числівник один.

До відмінюваних повнозначних частин мови належить дієслово. Особливістю цієї частини мови є те, що вона змінюється за особовими, часовими, способовими, становими, а також родовими і числовими значеннями. Усіх їх об'єднує ще три специфічно дієслівні категорії: особовості/безособовості (я маю щастя — мені щастить), перехідності/неперехідності (я виконую роботу — Я працюю) і аспектуальності (випробовую/випробую). Якщо виходити з цих категорій, то до тієї самої частини мови — дієслова — належить змінюваний за прикметниковою парадигмою дієприкметник (працюючий, працюючого, працюючому, працюючого, працюючим, на працюючому; написана, написаної, написаній, написану, написаною, на написаній; згоріле, згорілого, згорілому, згоріле, згорілим, на згорілому) і такі невідмінювані утворення, як неозначена форма (інфінітив) (працювати, писати, згоріти), дієприслівник (працюючи, пишучи, згорівши) та предикативні форми на -но, -то (написано, зроблено, скошено). Якщо не брати до уваги названих раніше загально-дієслівних категорій, то власне дієсловом треба визнати тільки дієвідмінюване дієслово (verbum finitum), яке має особові (я пишу, ти пишеш, він пише і т. д.), часові (я пишу, писав, писатиму/ буду писати), способові (я пишу, ти пиши, він писав би), станові (я пишу листа — лист пишеться мною), родові (він писав, вона писала, воно писало) і числові (він писав — вони писали) форми. Інфінітив у такому разі може розглядатися як окрема повнозначна невідмінювана частина мови, дієприкметник може бути приєднаний як окремий підрозряд до прикметників. Дієприслівники і присудкові слова на -но, -то в такому разі можуть бути зараховані до єдиної невідмінюваної (незмінної) частини мови — прислівника (темно, зимно, по-літньому, по-перше, випадково, навприсідки; сидячи; написано і т. д.).

Службові слова (аналітичні синтаксичні морфеми) не мають парадигми відмінювання, граматично поєднуються з іншими словами в словосполученні й реченні, не співвідносяться з поняттями і виражають ряд граматичних (переважно синтаксичних) значень. Це клас службових одиниць, серед яких за функціональним призначенням виділяється: прийменник (в, до, з, на, під та ін.), що служить насамперед для переведення субстантива в придієслівну позицію і вираження обставинних значень (Діти граються під крислатою яблунею; Делегація прибуде в четвер; Учитель відбув до міста на стажування), сполучник (і, та, а, але, проте, щоб та ін.), що виражає семантико-синтаксичні відношення та синтаксичні зв'язки між простими реченнями в межах складного або їх конденсатами (згорненими реченнями, однорідними членами) («І день іде, і ніч іде, / голову схопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки» (Т. Шевченко), частка (тільки, лише, лиш, хіба, чи, невже, хай, нехай, би, б та ін.), яка використовується для вираження контекстуально зумовлених значень (комунікативного виділення слів у реченні), а також при аналітичному формотворенні (для передачі окремих форм умовного і наказового способів дієслова та ін.): «Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину» (В. Симоненко); «Бажав би я, мій рідний краю, Щоб ти на волю здобувавсь» (П. Грабовський).

В окремий розряд виділяють також вигук, який виступає як еквівалент речень, рідше — слів, передаючи широкий, контекстуально зумовлений діапазон реагування людини на ті чи інші події (наприклад, вигуком о! можна передати і здивування, і захоплення, і схвалення), вживаючись як засіб вираження етикету (здоровенькі були! добрий вечір!) або апелювання до людей і тварин (геть! гайда! ціпу-ціпу! киць-киць!).

Усі повнозначні частини мови і службові слова (аналітичні синтаксичні морфеми) належать до єдиної лексико-граматичної системи, між одиницями якої існують тісні взаємозв'язки, взаємопереходи. Так, іменники можуть уживатися у функції прикметника (щоки кольору вишні), дієслова (надворі мороз), прикметники й дієприкметники часто субстантивуються (вартовий, молодий і молода, учительська, вчений), числівники можуть уживатися у функції займенникового прикметника (один хлопець у значенні «якийсь хлопець»), а займенникові іменники та прикметники (що, який, котрий) виступати у ролі сполучників.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити