Граматика української мови - О. К. Безпояско 1993

ДІЄСЛОВО

6. ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ДІЄСЛОВА

Категорія персональності/імперсональності

Категорія персональності/імперсональності базується на семантичній ознаці, що реалізується в синтаксичній структурі. На морфологічному рівні вона виявляється в трьох категоріях: категорії особи, часу і способу. Так, дієслівна форма працюю передає одразу значення особи (1-ша особа однини), часу (теперішній час) і способу (дійсний спосіб). Невелика семантично цілісна й історично замкнута група дієслів, які передають фізичний стан людини (лихоманити, морозити, температурити, нудити, трусити, трясти), співвідношення людини з зовнішніми обставинами (вестися, везти, таланити, фортунити, щастити), достатність або недостатність чого-небудь (бракувати, бракнути, вистачати, ставати), природні процеси (блискати, весніти, дощити, гриміти, мрячити, смеркати, гриміти, сніжити, і под.), виражають імперсональність, тобто неспіввідкесеність з яким-небудь конкретним виконавцем у своєму основному значенні.

Імперсональні дієслова виступають тільки в двох формах: не особовій — інфінітиві (щастити, морозити, світати і под.) та особовій, яка збігається з формою 3-ї особи однини теперішнього і майбутнього часу (морозить — морозитиме, світає — світатиме, смеркає — смеркатиме, таланить — таланит йме, щастить-щаститиме) або з формою минулого часу середнього роду (морозило, світало, смеркало, таланило, щастило), напр.: «Гримить і блискає» (І. Франко); «Коли не ведеться, то й курка не несеться» (М. Номис); «Чогось лихоманить мене» (М, Стельмах); «Хай їм таланить у житті» (М. Рудь); «Трусить її так, що й сказати не можна» (Г. Квітка-Основ'яненко); «Фортунить вам, Маріє Кирилівно... Кожна справа ніби сама в руки вам іде» (О. Левада); «І смеркає і світає» (Т. Шевченко); «Надворі, смеркало» (А. Тесленко); «Як її лихоманило перед кожним екзаменом» (Л. Дмитерко); «Грицькові справді не таланило» (Б. Грінченко); «Світало, як проїздили Вітрову Балку» (А. Головко).

Як засвідчують наведені приклади, дієслова, що передають фізичний стан людини, керують іменниками в знахідному відмінку (лихоманить кого), співвідношення людини з зовнішніми обставинами — іменниками в давальному відмінку (щастить кому), достатність або брак чогось — іменниками в давальному і родовому відмінках (не вистачати чого кому); дієслова, що позначають природні процеси, іменниками не керують. Отже, якщо семантичні групи дієслів, пов'язаних з людиною, її переживаннями, її станом, приписують певну ознаку саме людині, то остання семантична група безособових дієслів зовсім ізольована від діяча.

І все ж практично всі безособові дієслова можуть утворювати предикативні пари з іменниками в називному відмінку. Отож протиставлення їх особовим, персональним, дещо умовне: вони є або омонімами персональних, або ж імперсональність — це одне з їхніх значень. У цьому останньому випадку дієслова становлять собою діалектичну єдність персональності й імперсональності.

Безособові дієслова, що позначають явища природи і, як це вже відомо, зовсім ізольовані від діяча, перебувають з відповідними особовими дієсловами в омонімічному зв'язку, пор.: блискає в небі (йдеться про блискавку) — блискає вогонь, блискають хлопці очима — блискає поверхня річки; гримить (тільки про грім) — гримить оркестр, гримить могутній голос, гримить водопад. Однак дієслова світати, смеркати, сутеніти і под. уживаються тільки стосовно явищ природи, позначаючи настання світанку або, навпаки, сутінків. Разом з тим дієслова, що передають перебіг природних явищ, можуть утворювати (крім дієслова смеркати й спільнокореневих смеркатися, смеркнути, смеркнутися, а також влсиваного в складі фразеологізму благословлятися на світ — благословлятися) предикативні сполуки, в яких іменники, вживаючись у називному відмінку, мають семантику, спільну з дієсловом: світ (ранок, день, зоря) світає, грім гримить, блискавка блискає, весна весніє і т. ін., напр.: «Ой, без милого соловейка і світ не світає» (А. Метлинський); «Зоря світає на небі» (І. Нечуй-Левицький); «Поблідли зорі. День світає» (М. Чернявський); «Світає мій ранок» (І. Нечуй-Левицький); «Гримів, торохкотів грім» (Г. Квітка-Основ'яненко); «На Вкраїні саме весна весніє» (О. Гончар). Дієслово смеркати (також смеркатися, смеркнути, смеркнутися) уживається, як і світати, з іменниками світ, день, напр.: «От вже смеркає ваш день» (І. Нечуй-Левицький); «Осінній день уже смеркався» (І. Франко).

Безособові дієслова, якими позначаються фізичні стани людини і її стосунок до зовнішніх обставин, поділяються на: 1) ті, що мають омонімічні відповідники (мене морозить — морозити картоплю, мене трусить, трясе — він трусить, трясе грушу, мені везе — кінь везе хуру); 2) ті, що не мають омонімічних відповідників (мене лихоманить, температурить; мені таланить, фортунить, щастить). Дієслово фортунити, як і дієслова, що позначають природні процеси, може вживатися з особовим значенням, сполучаючись то з іменником фортуна, то з його українським синонімом доля, напр.: «Хай же тобі доля фортунить» (С. Васильченко).

Порівняно невеликій групі імперсональних дієслів протиставляється головна маса слів, належних до цієї частини мови — дієслова персональні.

Персональні дієслова виступають у чотирьох не особових утвореннях (інфінітив, дієприкметник, дієприслівник, предикативна форма на -но, -то), а також в особових, що утворюють ряд часових, модальних і станових парадигм. Отже, особові форми персональних дієслів, крім значення особи (1-ї, 2-ї, 3-ї), обов'язково передають також яку-небудь часову, способову чи станову ознаку. Наприклад, форма пишу позначає 1-у особу однини, крім того виражає значення теперішнього часу, а форма напишу — майбутнього часу і т. ін. Беручи відношення до особи за окрему диференційну ознаку, можна виділити категорію особи, що охоплює всі особові форми персональних дієслів. До них належать синтетичні й синтетично-аналітичні особові форми теперішнього і майбутнього часу (пишу, напишу — пишеш, напишеш-пише, напише і т. д.; буду писати, будеш писати, буде писати і т. д.), форми 2-ї особи однини й 1-ї та 2-ї особи множини наказового способу (пиши, напиши — пишімо, напишімо — пишіть, напишіть) та аналітичні форми минулого часу (я писав, ти писав, він писав і т. д.), умовного способу (я писав би, ти писав би, він писав би і т. д.) з синтетично-аналітичними формами однини й множини наказового способу (хай пишу, напишу-хай пишеш, напишеш — хай пише, напише і т. д.).

Нейтралізація ознаки особи переводить персональні дієслова в імперсональні. Останні в таких випадках втрачають здатність утворювати дієприкметники й дієприслівники, предикативні форми на -но, -то, а також можливість виступати в усіх особових формах, крім 3-ї, а в минулому часі — в формі однини середнього роду, пор.: «Не палю вогню даремно» (Леся Українка): «Труш навіть у грубці не палив» (Леся Українка); «Пали в хаті» (І. Муратов)— «Нівідкіль прохолоди ніякої, тільки що зверху палить» (Г. Квітка-Основ'яненко); «Пиріжок пік йому груди» (М. Коцюбинський) — «Кругом пече, а особливо в босі п'яти» (В. Сосюра); «Поколов собі лице куликом (І. Нечуй-Левицький) — «Покололо в грудях; Гримаска болю і якоїсь навіть настороженості покривила її обличчя» (М. Чабанівський) — «Пальці... страшенно покривлені... Покривило йому їх, мабуть, унаслідок якоїсь хвороби» (Л. Мартович); «Дядькове здоров'я поліпшало трохи» (Леся Українка) — «Чоловікові значно поліпшало» (Леся Українка).

З наведених прикладів видно, що ознаку особи втрачають переважно ті дієслова, які передають природні процеси і стани (палить, пече, дме), а також фізичний і психічний стани людини (покривило, покололо, поліпшало). Перші вживаються в мовленні переважно в формі теперішнього часу, другі — минулого. Будь-яке дієслово, що виступає переносно в цих значеннях, може втратити ознаку персональності, її нейтралізує постфікс -ся., напр.: «Метрі хотілося молитись до сонця» (Б. Лепкий). Часто, особливо в фольклорі, дієслова з нейтралізованою особовістю виступають у сполуці «інфінітив + не + безособове дієслово»: їсти не їлося, спати не спалося. Взагалі втрата персональності часто супроводжується запереченням самої ознаки. Особливо це стосується дієслів, які позначають різні види людської діяльності (іти, писати, працювати, читати і под.), напр.: «Щось моїм ногам ніяк не йдеться» (Леся Українка); «Зоя могла б уже йти, але їй чомусь не йдеться» (О. Гончар); «Не спиться, не лежиться, і сон мене не бере» (П. Чубинський). Від префіксальних дієслів такі форми утворюються рідше, але все ж можливі, напр.: «Якби Господь послав гостей, то все б таки більше з'їлось і випилось в кумпанії» (І. Нечуй-Левицький).

Між персональністю й імперсональністю лежить досить широка перехідна смуга, в якій можна виділити зони неозначеності й узагальненості суб'єкта.

Неозначеність суб'єкта може виражатися лексично, граматично і лексико-граматично.

Лексична неозначеність полягає у вживанні в ролі підмета займенникових іменників (неозначених займенників) хтось і щось, напр.: « — Увійди та одпочинь, дитино,— промовив хтось тихо й поважно» (Марко Вовчок); «Тільки перегодя щось ніби бовтнуло в болоті» (І. Нечуй-Левицький). Усунення займенникових іменників перетворює лексичну невизначеність у граматичну. При цьому граматичним показником є безсуб'єктне вживання дієслова в формі 3-ї особи однини теперішнього/майбутнього часу або в формі середнього роду однини минулого часу, пор.: «Саме тої хвилини в коридорі почулись кроки, хтось шарудів там, знімаючи біля вішалки пальто» (В. Собко) — «Хто там прийшов?» — «Се ми, ямищани!» — І знов тихо та м'яко шаруділо в лісі» (М. Коцюбинський). Як демонструє останній приклад, граматична неозначеність може зливатися з без- особовістю. Якщо йдеться про неозначену особу — виконавця дії, частіше вживається або дієслово в формі 3-ї особи множини теперішнього/майбутнього часу чи множини минулого часу, або ж предикативна форма на -но, -то, пор.: листа написали — листа написано. Семантичний діапазон предикативних форм дієприкметникового походження ширший, ніж відповідний діапазон узагальнено-особових дієслів, уживаних у формі 3-ї особи множини теперішнього/ майбутнього часу чи множини минулого часу. Якщо останні співвідносяться з означеними особовими дієсловами (листя змели з тротуару — [люди] змели листя з тротуару), то перші можуть співвідноситись як з особовими, так і з безособовими дієвідмінюваними дієсловами.

Зате форми 3-ї особи множини теперішнього/майбутнього часу мають ширші граматичні можливості; вони утворюються як від перехідних, так і від неперехідних дієслів, тоді як предикативні форми співвідносяться з неозначено-особовими формами переважно перехідних дієслів: ходили до міста, написали листа — написано листа.

Існує і третя можливість для граматичного вираження неозначеності: це рефлексивна форма, вживана в середньому роді однини минулого часу або в 3-й особі однини теперішнього/майбутнього часу, тобто з погляду структури однакова з безособовою формою, напр.: вулиці поливалося. Ця форма утворюється тільки від. дієслів недоконаного виду, напр.: «І Господа, що зчислив зорі, в гуртку тісному бралося на сміх» (Ю. Клен); «Цією дорогою ходилося й разом з молодою дружиною» (Ю. Японський).

Нарешті, існує лексико-граматичний спосіб вираження неозначеності, суб'єкта. Він полягає в доповненні неозначено-особового дієслова, що виступає в 3-й особі множини теперішнього/майбутнього часу або множини минулого часу займенником вони, що в даному контексті не стосується жодного суб'єкта (що вони в ньому знаходять; що вони там збудували). Цей спосіб широко представлений у спонтанному мовленні.

Узагальненість суб'єкта виражається граматично. Найчастіше в цій функції виступає форма 2-ї особи однини теперішнього/майбутнього часу або наказового способу, напр.: «Як дбаєш, так і маєш» (прислів'я); «Рівні і парні [воли], як соколи... тільки покеруй ними, то й гори перевернеш» (М. Кропивницький). Цим формам властиве і модальне значення, близьке до способового, напр.: Що робити? Відмовитися? Так просто не відмовишся, треба пояснювати причину. (Докладніше див. про це в розділі «Категорія способу»). Рідше узагальнено-особове значення передається зворотними дієсловами, напр.: «Належав Перепелиця до тих людей, з якими працюється (пор. з якими працюєш) весело й легко» (С. Журахович).





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити