Граматика української мови - О. К. Безпояско 1993

ІМЕННИК

2. СЕМАНТИКО-ГРАМАТИЧНІ ГРУПИ ІМЕННИКА

Іменники є специфічними мовними знаками об'єктів навколишньої дійсності і їх розрізнення за семантико-граматичними групами зумовлене особливостями позначуваного об'єкта і способом його мовного відтворення. Більша частина семантико-граматичних груп назв формується за принципом протиставлення, напр.: конкретні — абстрактні (хлопець, стіл, озеро, будинок — побудова, роззброєння, радість, подорож), власні — загальні (Олександр, Наталка Петрівна Голуб, Дністер, Прилуки, Золотоноша — дівчина, ім'я, прізвище, ріка, місто), назви істот — неістот (людина, школяр, дитина, тигр, заєць — дорога, молоток, відро, молоко, узвар), предметні (дискретні) — речовинні (недискретні), або назви рахованих і не рахованих предметів (школа, рука, парта, доба, полк — молоко, вугілля, сталь, дріжджі, печиво), повні назви — абревіатури (інститут, політика, організація, спілка — вуз, неп, ВУСПП, ЖЕК, БАМ), назви збірних — одиничних понять (студентство, жінота, інтелігенція, братва, сливник — зернина, стеблина, горошина, рослина, бузинина); окрему групу формують «невідмінювані» іменники, протиставляючись усьому обсягу відмінюваних іменників (солдат, клас, бригада, книга, пюпітр — комі, інкогніто, соте, шосе, аліготе).

Кожна із семантико-граматичних груп є членом опозиції за змістовими і формальними ознаками, які становлять специфічні особливості граматичного ладу мови. Іменники з конкретним значенням — це назви різних типів реальної предметності, на якій базується категорія іменника. Іменники абстрактної семантики — це передані категоріальними формами субстантива назви дій, процесів, ознак, тобто опозиція «конкретні — абстрактні назви» відтворює у морфологічних формах реальну і граматичну предметність, центр і периферію іменника.

Виділення серед граматичних одиниць загальних і власних назв фіксує протиставлення між іменниками, які позначають предмет у ряду подібних йому, і власною назвою як знаком індивідуалізації об'єкта. Власні назви перебувають на периферії граматичної системи мови, їхні формальні показники (пор. Прилуки (множ.) і Золотоноша (одн.)) не передають реальних властивостей об'єкта, чого не можна сказати про загальні назви, які позначають поняття, утворені на ґрунті узагальнених ознак подібних предметів.

З назвами істот та неістот пов'язане функціонування категорії роду, зокрема центральної групи найменувань осіб за статтю. Кожна група назв має свій набір формально-граматичних засобів, якими, наприклад, можна передати у мові не тільки стать особи, вид діяльності, ознаку спорідненості, а й способи зв'язку цих лексем у реченні, їх синтаксичну функцію тощо.

У протиставленні дискретних і недискретних назв передано не тільки специфіку реальних об'єктів позамовної дійсності — рахованих і не рахованих предметів, а й особливості граматичного оформлення назв маси, речовини тощо.

Виділення в окрему, периферійну групу абревіатур та «невідмінюваних» — з нульовою флексією — іменників зумовлене специфікою їх формально-граматичних показників.

На різних співвідношеннях форми і змісту існує опозиція назв збірних понять, які множинність об'єктів передають формою однини, та одиничних понять, переданих грамемами однини.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити