Методика навчання української мови

7.9. Помилки в мовленні учнів

Мовлення випускника середньої школи повинно відповідати нормам літературної мови, її комунікативним якостям, що передбачено змістом і структурою мовної освіти в Україні. Щоб цього досягти, учні повинні не тільки володіти комунікативними уміннями і павичками, але й помічати та виправляти порушення, що виникають у процесі їхньої мовленнєвої діяльності.

Отже, необхідно ознайомити школярів з типами помилок, характерними для усного і писемного мовлення, під час засвоєння норм літературної мови і роботи над розвитком зв'язного мовлення.

Традиційно в шкільній практиці нормою вважається загальноприйняте вживання слів, їх форм, стилістичних конструкцій, закріплених у словниках і довідниках та рекомендованих ними. Однак комунікативний підхід до навчання мови вимагає засвоєння таких якостей мовлення, які виявляються тільки в тексті (висловлюванні). Це комунікативні якості - точність, логічність, чистота, доцільність, виразність та ін. Отже, по-новому слід розглядати іі порушення в мовленні учнів.

Проблема помилок у мовленні школярів давня і водночас актуальна. Упродовж останньої чверті минулого століття її намагалися розв'язувати українські і російські лінгводидакти (О.Баринова, М.Воронін, Т.Ладиженська, Я.Мельничайко, М.Пентилюк, М.Пльонкін, Ф.Сергєєв, Н.Сулимеико, О.Текучов, С.Цейтлін та ін.). На основі їх досліджень сформувалася класифікація помилок, що й визначила критерії оцінювання усних і письмових висловлювань учнів. Тривалий час вона вважалася загальноприйнятою. Найголовніші критерії цієї класифікації такі:

урахування форм мови - усної і писемної;

опора на рівні мови - фонетику, лексикологію, граматику;

стилістична диференціація мови;

зв'язність (когезія) мовлення та ін.

За цими критеріями помилки діляться на три групи - помилки в усному мовленні (орфоепічні, акцентні), помилки в писемному мовленні (правописні орфографічні й пунктуаційні) та помилки в усному і писемному мовленні (змістові, лексичні, граматичні-морфологічні і синтаксичні, стилістичні). Ці групи об'єднує спільна основа - мовлення. Оскільки помилки виявляються в мовленнєвих актах (висловлюваннях), їх справедливо можна назвати мовленнєвими. Адже учнівське висловлювання (усна відповідь на уроці, діалог з товаришем, письмовий переказ чи твір) є продуктом мовленнєвої діяльності школяра (говоріння і письма).

Однак, ураховуючи нові підходи до навчання мови, зміст і структуру шкільних програм, ця класифікація потребує певного уточнення і пояснення.

У класифікації помилок з позиції сучасної лінгвістики ураховується структура і функціонування мовних одиниць у мовленні. З цієї точки зору В. Капінос пропонує всі порушення розділити на дві групи: помилки в структурі (за шкільною термінологією - у творенні) мовних одиниць і помилки у функціонуванні (вживанні) цих одиниць у мовленні. До першої групи дослідниця відносить граматичні помилки, бо саме в граматиці розглядається структура слова, словосполучення і речення. Другу групу порушень вона називає мовленнєвими, оскільки слово, сполучення і речення функціонують тільки в мовленні.

Щодо граматичних помилок, то їх природа визначається порушеннями у словотворенні, формотворенні і побудові словосполучень та речень. Тривалий час ці помилки розглядалися як орфографічні або мовленнєві. Так, О. Текучов називає їх орфографічними. М. Львов, хоч і погоджується з тим, що звичайно їх відносять до мовленнєвих, все ж трактує ці помилки як порушення закономірностей і правил граматики; помилки у творенні форм слів - відмінювання чи дієвідмінювання, у творенні ступенів порівняння прикметників та прислівників, побудові словосполучень і речень. Цієї точки зору послідовно дотримуються В.Капінос, В. Мельничайко. Кожний з дослідників розрізняє морфологічні та синтаксичні помилки.

Морфологічні помилки - це вид граматичних помилок, що виявляються в порушенні творення граматичних форм, викривленні морфемної будови слова, неправильному творенні відмінкових форм, форми числа, дієвідмінювання тощо. Наприклад: "сніга" замість снігу, "передсмертельні" замість передсмертні, "болі" замість болю, "кричуть" замість кричать та ін.

Синтаксичні помилки є порушенням узгодження, прийменникового і безприйменникового керування (ООН прийняв резолюцію, треба прийняла (бо стрижневе слово організація); дякувати вас, треба вам; дійшов до висновку, треба ліпшав висновку; згідно наказу, треба згідно з наказом). Синтаксичними помилками вважаються порушення зв'язку між займенником і тим словом, на яке він указує, дублювання займенником підмета, неправильний порядок слів та ін. Наприклад: Сестра попросила принести свою книжку, треба її книжку; Куші, вони покрили схил гори, треба Кущі покрили схил гори; Особливо на мене сильне враження справив головний герой роману, треба Особливо сильне враження справив на мене головний герой роману.

М.Львов синтаксичні помилки відносить до мовленнєвих, уживаючи терміни граматичні і мовленнєві як синоніми. Однак більшість дослідників чітко диференціюють граматичні і мовленнєві помилки, розмежовують поняття помилок і недолік. Помилкою вважається порушення вимог правильності мовлення, норм літератури мови. Про помилку говоримо: так сказати (написати) не можна, це неправильно. Недолік розглядається як порушення вимоги комунікативної доцільності мовлення тих рекомендацій, що пов'язані з поняттям гарне мовлення, тобто виразне, точне багате. Недолік визначаємо тоді, коли говоримо "так краще або гірше сказав (написано)".

У сучасній методиці дотримуються терміна помилки, коли йдеться про порушення мовного оформлення висловлювання, термін недолік частіше вживається щодо змісту сказаного чи написаного. Часто ці поняття виступають як синонімі Граматичні порушення трактуються як помилки.

Класифікація граматичних помилок досить строката. Найбільш виваженою і науково достовірною нам видається класифікація, запропонована В.Капінос Авторка виходить з того, що в мовленні функціонують три мовні одиниці: слові словосполучення і речення. У структурі кожної з них може допускатися порушення. Тому пропонується виділити три групи граматичних (дослідниця ще називає їх структурними) помилок - порушення структури слова, словосполучення і речення. Помилки в структурі слова можуть виявлятися при словотворенні і формотворенні у словосполученні - в узгодженні і керуванні. Помилки в структурі речення буває у таких випадках: порушення меж речення, зв'язку між підметом і присудком неправильна побудова речень з однорідними й відокремленими членами, складних речень і змішування прямої й непрямої мови.

Окрему групу помилок становлять порушення лексичних і стилістичних норм. Останні десятиліття лінгводидакти розглядали їх як мовленнєві (М.Львов, В.Капінос). Так, В.Капінос виділяє мовленнєві помилки і недоліки: до мовленнєвих помилок належать порушення норм слововживання, пов'язаних з нерозумінням значення слова, до недоліків - неточність, бідність, порушення виразності мовлення.

Цікаву класифікацію помилок у порушенні норм побудови зв'язних висловлювань пропонує В.Мельничайко. Крім граматичних, він виділяє лексичні і фразеологічні, стилістичні помилки та недоліки в структурі тексту.

Лексичні порушення лінгводидакти почали виділяти з 60-х років минулого століття. Н.Сулименко, М.Воронін лексичні (словникові ) помилки розглядають як різновид стилістичних. Ф.Сергєєв називає їх мовленнєвими недоліками, але класифікує як неточність слововживання, порушення лексичної сполучуваності слів, лексичні українізми, помилки у вживанні фразеологізмів. В.Текучов, В.Мельничайко і М.Пентилюк лексичні помилки виділяють в окремий тип мовленнєвих порушень. Інші дослідники воліють користуватися термінами мовленнєві або стилістичні помилки, включаючи і лексичні недоліки (В.Капінос, С.Цейтлін, М.Пльонкін). Лексичні помилки свідчать про порушення лексичних норм літературної мови.

Класифікацію лексичних помилок пропонуємо у такій послідовності: 1. Уживання слів у невластивому йому значенні: Спортсмени різних країн вели гострі дуелі за олімпійські медалі - Спортсмени різних країн вели гостру боротьбу (напружені змагання) за олімпійські медалі.

2. Невдалий добір синонімів. Ця помилка виражається в багаторазовому повторенні тих самих слів і невмінні користуватися синонімами, у т.ч. контекстуальними: На картині намальовані часи кріпаччини - Па картині зображені часи кріпаччини.

3. Сплутування різних за значенням, але близьких за звуковим оформленням слів (паронімів): адресат - адресант, громадський - громадянський, ефектний - ефективний та ін.

4. Уживання зайвих слів (плеоназми): Ми пам'ятаємо і не забуваємо своїх друзів (зайвий один з присудків); Моя автобіографія (зайвий елемент авто).

5. Лексичні анахронізми, тобто слова, що не відповідають нормам певної епохи: Козаки стріляли з пістолетів (пістолів); Устина була в панночки за хатню робітницю (служницю).

6. Порушення лексичної сполучуваності слів: красивий борщ - добрий, смачний борщ, глибока юність - молодість, зрілість; страшенно гарно - дуже гарно.

7. Повторення спільнокореневих слів (тавтологія): партизанів зрадив зрадник - Партизанів видав зрадник; І. С. Нечуй-Левицький зобразив образ Миколи Джері - І. С. Нечуй-Левицький змалював образ Миколи Джері.

8. Сплутування українських і російських слів: Шевченко являється основоположником української літературної мови (треба в). Журі об'явило переможців конкурсу (треба оголосило).

9. Калькування російських слів і словосполучень (дослівний переклад їх українською мовою): приймати участь (треба брати), міроприємство (захід), слідуючий (наступний), фонар (ліхтар), воротник (комір) та ін.

10. Неправильне вживання міжмовних омонімів: неділя (сьомий день тижня, а не тиждень); адрес (письмове вітання особі, організації, а не місце проживання чи перебування особи); виключення (іменник на позначення дії (виключити), а не виняток)та ін.

Більшість лексичних помилок спричинені бідністю словникового запасу учнів та низьким рівнем сформованості мовленнєвих умінь і навичок.

Виділяють фразеологічні помилки. До них найчастіше відносять перекручення фразеологізмів (приймати міри, вип'ялити очі, настоювати на своєму), змішування елементів двох фразеологізмів (відігравати значення, мати роль, дивитися повз вуха, пропускати крізь пальці; перебрати через край, переходити міру тощо). Ці помилки можна віднести до лексичних, бо змішування, перекручення фразеологізмів відбувається через заміну одного компонента (слова) іншим.

До фразеологічних помилок відносять уживання стійких словосполучень у невластивому значенні: Пальму першості завоювали спортсмени "Спартака". Такий недолік варто класифікувати як стилістичну помилку, оскільки недоцільне вживання фразеологізмів негативно впливає на стилістичне забарвлення тексту.

Окремий тип помилок становлять стилістичні. Проблема цих помилок досить давня. До неї зверталися багато дослідників (В.Капінос, М.Китаєв, В.Мельничайко, М.Пентилюк, М.Пльонкін).

Природа цих помилок досить своєрідна. Вони, з одного боку, є порушенням стильової структури тексту, з другого - стилістичного забарвлення тексту, а отже, порушеннями функціонування мовних одиниць різних рівнів (фонетичного, лексичного, словотвірного, граматичного) в текстах різних стилів. Звідси й тлумачення терміна стилістична помилка досить строкате. Для прикладу наведемо визначення М.Пльонкіна: "Стилістичними помилками вважаються різноманітні мовленнєві недоліки, що негативно впливають на смисл і точність висловлювання" Таке розуміння стилістичної помилки ніяк не відображає її природи, бо не має зв'язку із стилістичною нормою. Ураховуючи зміст шкільної стилістики і необхідність засвоєння учнями стилістичних норм та формування комунікативних умінь навичок, під стилістичною помилкою слід розуміти порушення функціональні доцільності, що виражається у використанні мовного засобу, недоречного в певному контексті (хоч, можливо, цілком доцільного в іншому). Стилістичними помилкам можуть бути порушення мовлення, пов'язані з недоречним за функціонально-стилістичним призначенням чи експресивно-емоційним забарвленням будь-якої мовного засобу, чи такі, що призводять до зниження сили вираження, експресивності та емоційності мовлення.

Виділення стилістичних помилок серед інших мовленнєвих недоліків дозволяє глибше опрацьовувати стилістичні засоби української мови й формувати в учні уміння чітко розрізняти той чи інший стиль мовлення та його особливості. Диференціація стилістичних помилок має лінгвістичну основу, бо вона вимагає постійної уваги до структури текстів різних стилів та стилістичних ресурсів української мови. Уточнимо сутність терміна стилістична по милка.

Стилістичні помилки варто умовно поділити на два різновиди - стильові і стилістичні. До стильових помилок слід віднести порушення структури тексту того чи іншого стилю, змішування стилів. А стилістичними помилками вважають недоцільне вживання оцінно-емоційно-експресивно забарвлених (конотації) мовних засобів різних рівнів мовної системи. На цій основі стилістичні помилки варто диференціювати на фонетико-стилістичні (евфонічні), лексико-стилістичні, граматико-стилістичні. Таке групування стилістичних помилок зручне для вчителя при перевірці письмових висловлювань (переказів і творів). Але для констатації помилок варто користуватися одним терміном - стилістична помилка, як і рекомендують автори чинних програм з української мови. До стилістичних помилок відносимо такі:

1. Порушення стильової єдності тексту: стилістична несумісність слів, різностильові синтаксичні структури, різностильове забарвлення тексту (колорит офіційності в художньому тексті, колорит емоційності в науковому тощо).

2. Неправильне вживання слів з переносним значенням, фразеологізмів, штучна образність: Якби Микола Джеря. не втік від пана, він би перевернув світ; Столяр передав школярам свій прекрасний досвід.

3. Недоречне використання емоційно забарвлених слів і виразів, без урахування їх стилістичних функцій, унаслідок чого виникає стилістична несумісність слів.

тобто сполучення слів різних стилістичних рядів: Роман кожного ранку крокує до школи. Слово крокує вносить стилістичний дисонанс, бо виражає відтінок урочистості, а все речення є стилістично нейтральним.

4. Невміння користуватися граматичними синонімами (варіантами словоформ, словосполучень і речень у текстах різних стилів): Читати - читать; знає - зна. Він закричав - Він як закричить!

5. Невиправдане вживання мовних штампів, кліше: проходять червоною ниткою, не можна не вказати, розгорнути підготовку, на повну потужність тощо: Неможна. не вказати на багатоплановість епічного твору.

6. Зайві в мовленні беззмістовні слова (слова-паразити): значить, так би мовити, ось, скажімо, словом, отже, власне кажучи, це саме, звичайно та ін.

7. Порушення милозвучності мовлення (насамперед для усних висловлювань): У парку купи опалого листя вітер роздуває; Небо, здавалось, розкололось від грому.

8. Невмотивоване нагромадження одних і тих же частин мови або їх форм: Важливе значення для засвоєння мовлення мають завдання на аудіювання.

9. Уживання громіздких, одноманітних синтаксичних конструкцій, що роблять текст стилістично невиразним.

Як бачимо, мовленнєві порушення різнопланові і різноманітні. Проте залишаються поза увагою вчителя порушення структури тексту того чи іншого стилю. Такі недоліки не можна беззастережно віднести до жодного з типів помилок. Але ураховувати їх необхідно. Тут можна піти на компроміс і назвати їх стилістичними (для зручності обліку), бо виявляються вони в текстах, що належать до певного стилю. Класифікацію таких помилок (у структурі тексту) подає В. Мельничайко. Наведемо деякі з них:

Безсистемність викладу.

Дублювання змісту попередніх частин тексту.

Смислові розриви у викладі змісту.

Невдалі початкові і кінцеві частини тексту, логічно не пов'язані з основною частиною розповіді.

Відсутність поділу тексту на абзаци.

Відсутність засобів зв'язку між елементами тексту.

Ці та інші недоліки в структурі текстів різних стилів тісно пов'язані з порушеннями комунікативних якостей мовлення (чистота, логічність, точність, доречність, багатство і різноманітність, виразність тощо).

З одного боку, порушення комунікативних якостей мовлення є порушеннями змісту і структури тексту, а з другого - ці якості виражаються мовними засобами, тому вважати їх змістовими не зовсім коректно. А як же їх трактувати у межах прийнятої класифікації помилок? Очевидно, слід розширити межі змістових порушень і виділяти фактичні і логічні помилки.

Фактичними помилками вважаються порушення, пов'язані з незнанням самого предмета, явища, факту, про який ідеться, або з досить приблизним уявленням про нього: Учні захоплено слухали натюрморт; Оркестранти грали з великим, азартом: дули в різні дудочки, труби, сопілки. Фактичні помилки є не тільки порушенням змісту висловлювання, але й такої якості мовлення, як точність.

Порушення основних законів мислення спричиняють логічні помилки. Це порушення закону тотожності, протиріччя, достатньої основи, послідовності тощо. Наприклад: Книжки, які читав юнак, виявлялися схожими з його думками. Тут ототожнюються відмінні одне від одного поняття, що пов'язане з порушенням закон протиріччя. Порушується логічність мовлення, що негативно впливає на зміст висловлювання.

Визначаючи змістові порушення, необхідно врахувати й помилки, пов'язані і змістом висловлювання, з його комунікативними якостями.

Запитання і завдання

1. Назвіть основні напрями роботи з розвитку мовлення учнів.

2. Розкрийте зміст роботи з розвитку мовлення (схарактеризуйте мовленнєву змістову лінію шкільної програми).

3. Якими нормами літературної мови повинні оволодіти учні середньої школи?

4. Чому в основу мовленнєвої підготовки учнів покладено мовленнєву діяльність?

5. Схарактеризуйте принципи мовленнєвої підготовки учнів.

6. З'ясуйте сутність найголовніших мовленнєвознавчих понять.

7. Розкрийте сутність понять "спілкування" і "текст".

8. Наведіть приклади уроків ознайомлення з мовленнєвознавчими поняттями.

9. Яку роль відіграє аналіз тексту у формування комунікативних умінь і навичок?

10. Наведіть приклади уроків аудіювання, читання і письма.

11. Як формуються навички говоріння в учнів основної школи?

12. Яке місце творів (власних висловлювань учнів) у формуванні комунікативної компетенції учнів?

13. Схарактеризуйте типи помилок у мовленні учнів.

8.1. Предмет і завдання шкільної стилістики

Формування комунікативних умінь і навичок ґрунтується на знаннях учнями тексту, його структури, типів і стилів мовлення. Шкільна програма вимагає вивчення стилів мовлення в аспекті тексту й типів мовлення. Робота зі стилістики передбачає не тільки ознайомлення учнів зі стилями мовлення, їх основними ознаками, а й вироблення умінь визначати стиль певного тексту, створювати зв'язні висловлювання, різні за стилем і типом мовлення. Такий підхід до вивчення стилів забезпечує поглиблений розвиток мовлення учнів. Засвоєння стилів мовлення сприяє підвищенню мовленнєвої культури учнів, що органічно вплітається в систему виховання мовної особистості.

Центральним поняттям стилістики є поняття стилю мовлення. Стиль - явище об'єктивної дійсності. Це слово часто вживається як звичайна назва. Порівняйте: стиль керівництва, стиль виховання, плавати стилем "брас", одягатися в сучасному стилі та ін. Часто в мовленні слово стиль використовується у виразах, близьких до термінологічних: газетний стиль, офіційний стиль, високий стиль тощо.

Як термін слово стиль входить до термінології багатьох наук: лінгвістики, літературознавства, мистецтвознавства, але в кожній науці в нього вкладається своє поняття. Така різноманітність значень - термінологічних і не термінологічних - у слова стиль робить його складним, а водночас цікавим для тлумачення й розуміння. Спосіб організації мовних одиниць за функціональним призначенням - ось що таке стиль мовлення. Це суспільно і функціонально зумовлена, внутрішньо об'єднана сукупність прийомів уживання, відбору і сполучення засобів мовного спілкування.

Стилі, перебуваючи в тісній взаємодії, можуть частково змішуватись і проникати один в один. У понятті мовного стилю підкреслюється суспільна природа мови, що народжується колективною мовною практикою членів суспільства. Структура стилів, їх історія, функціонування в мові зумовлюється структурою самої мови, її норм. Оскільки стиль розглядається як спосіб функціонування мовних явищ, то вживають термін стиль мовлення. їх диференціація залежить від основних функцій мови - спілкування, повідомлення і діяння, впливу. Так, наприклад, функція наукового стилю виражається в повідомленні, розмовного - в спілкуванні, а публіцистичного - у впливі на мовців. Стиль мовлення - це своєрідна сукупність мовних засобів, що свідомо використовується мовцем за певних умов спілкування, Стилі мовлення є одиницею стилістики. Отже, стилістика - наука про стилі мовлення. Термін стилістика, запозичений з французької мови, з'явився в середині XIX століття.

Навчальна дисципліна під назвою "риторика" існувала ще в античні часи. Основне завдання риторики - виробляти навички красномовства, уміння виразно, гарно, переконливо говорити. Поняття "стиль" і "риторика" (стилістика) з таким значенням існували досить довго.

Сучасні дослідники по-різному підходять до визначення стилістики. Одні вважають, що стилістика - наука про систему стилів мови, а інші визнають за стилістикою лише право на емоційно-експресивне забарвлення мови. Обидва положення розкривають суть стилістики, але перше з них повніше відображає її зміст, тоді як друге характеризує лише окремі явища.

Взаємозв'язок стилістики з лексикологією, граматикою, семантикою, фонетикою виражається в тому, що предметом їх вивчення є однаковий матеріал - сукупність усіх ресурсів національної мови. Але стилістика розглядає мовні явища з погляду їх функціонування та ступеня емоційно-експресивного забарвлення Цілеспрямованість мовної структури в історичному розвитку, взаємозв'язок її елементів досліджується в інших розділах мовознавства.

Стилістика, на відміну від граматики, лексики, орфографії та орфоепії, вивчає виражальні можливості мовних одиниць, але разом з іншими розділами вона становить єдине ціле, або "систему систем" національної мови.

Для характеристики стилів мовлення та методики їх опрацювання важливе значення має розмежування стилістики мови і стилістики мовлення.

Стилістика мови вивчає, описує і кваліфікує наявні в структурі певної мови властиві їй, закладені в її будові співвідносні варіанти форм, рядів слів, словосполучень і конструкцій, що дають можливість вибору з них потрібного в певній ситуації суспільної чи індивідуальної мовної практики, комунікації. Стилістика мовлення - живий, безпосередній вияв застосування мовних одиниць, закладених у структурі національної мови. Таким чином, стилі мови залишаються сферою дослідження стилістики мови, оскільки вони відбивають її історичний розвиток і характеризують закономірності функціонування в суспільстві. Стилі мовлення як живий, безпосередній вияв застосування ресурсів мови є предметом дослідження стилістики мовлення. Відомості про стилі мовлення є фундаментом для засвоєння всіх стилістичних ресурсів української мови.

Оскільки стиль мовлення є основною одиницею стилістики, то в шкільній програмі виділено поняття про стиль для спеціального вивчення. Стилістика володіє низкою засобів, що теж знайшли своє місце в шкільному викладанні. Стилістичні засоби - це одиниці мови, для яких властиве стилістичне забарвлення. Вони володіють здатністю виражати додаткову стилістичну (експресивно-оцінну, експресивно-емоційну, функціонально-стильову) інформацію.

Стилістика як наука про стилі мовлення включає і явище синонімії, що охоплює не тільки лексику, але й граматичну будову мови. Ця складова частина стилістики дуже важлива для шкільного викладання. Адже саме під час вивчення фонетики, лексики, морфології, синтаксису школярі вчаться користуватися синонімами у різних стилях мовлення. Синонімічний ряд, як правило, має різне стилістичне забарвлення, оскільки синоніми не рівноцінні з погляду функціонування. Синоніми розрізняються семантичними відтінками, що теж має значення для правильного вживання їх у мовленні.

Емоційно-експресивне забарвлення мовних явищ - невід'ємний компонент стилістики. Емоційно-експресивні елементи невіддільні від явища синонімії, оскільки вони характерні для окремих синонімічних варіантів як засіб вираження їх стилістичної функції.

У системі роботи над стилями мовлення емоційно-експресивне забарвлення мовних одиниць посідає важливе місце, бо допомагає розкрити багатство виражальних засобів словотвору української мови, стилістичну багатогранність інтонації тощо. Знання емоційно-експресивного забарвлення потрібне школярам для засвоєння оцінних елементів та засобів вираження їх.

Стилістика межує із культурою мовлення. Взаємозв'язок стилістики з культурою мовлення виражається в спільності проблем, що висувають обидві науки. Культура мовлення - одна з найважливіших рис і особливостей кожної людини. Ця наука вивчає всю повноту сучасного мовного життя, все так зване мовне існування у всій багатогранності його виявів в усній і писемній, суспільній та індивідуальній мовній практиці. Поняття мовної культури охоплює насамперед систему павичок, що дають змогу точно, логічно, правильно висловлювати думки, почуття, настрої, бажання людини.

Дотримання норм літературної мови є невід'ємною рисою культури мовлення. Стилістична норма - один із компонентів нормативності мови. Вона виступає критерієм оцінки мовних одиниць, що функціонують у тому чи іншому стилі мовлення. Стилістична норма виступає як вираження характеру функціонально-мовленнєвої стилістичної кваліфікації елементів мови, яким властива своя, додаткова інформація і свої закономірності відбору і вживання в актах спілкування.

Особливою рисою стилістичної норми є наявність варіантних співвідношень, що існують у системі мови і широко використовуються в мовленні для відображення семантико-стилістичних відтінків. Поняття норми і варіантів тісно пов'язане з уявленням про правильність і відхилення від певних зразків. Але стилістика оперує варіантами глибшої диференціації стилів мовлення. Вона спирається на розмежування стилістично нейтральних (не маркованих) і стилістично забарвлених (маркованих) мовних одиниць. Стилістична норма - сукупність правил, що визначають семантичні, функціональні можливості та емоційно-оцінну доцільність використання мовних одиниць у певному стилі. Наявність у мові варіантів зумовлює рухливість стилістичної норми па відміну від орфографічних, орфоепічних та інших норм, де панують певний консерватизм і сталість.

У стилістиці існують своєрідні норми для кожного стилю, і тому не можна аналізувати один стиль, спираючись па норми іншого. Як рекомендують учені, до оцінки мовних явищ треба підходити з чітко визначених функціональних позицій, тобто спираючись на функціональну норму. Зі стилістичними нормами як конкретними мовними засобами має справу звичайно не тільки стилістика, що розглядає їх у певній ситуації, а й культура мови, що встановлює їх загальну придатність для певного функціонального стилю і вивчає причини несвідомого відхилення від норми. Отже, стилістичні норми літературної мови складають нормативність культури мови.

Засвоєння стилістичних норм відбувається в процесі ознайомлення з основним] ознаками стилів мовлення. Цілком зрозуміло, що вивчення стилістики як окремого мовознавчого розділу неможливе без знання нормативності мови в цілому, оскільки стилістичні норми завжди виникають на основі норм літературної мови, під якими розуміється система уґрунтованих, суспільно-усвідомлених загальнообов'язкових правил уживання лексичних, граматичних, фонетичних, орфографічних і орфоепічних мовних явищ.

Щоб правильно побудувати роботу зі стилістики на уроках української мови учитель повинен добре знати зміст стилістичних понять, передбачених чинною програмою, особливості кожного стилю мовлення та можливості їх опрацювання на уроках фонетики, лексики, граматики і зв'язного мовлення.



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити