Методика навчання української мови

1.7. Закономірності навчання української мови

Засвоєння рідної мови - процес безперервний, що починається з перших років і триває упродовж усього життя людини. Інтенсивне засвоєння мови відбувається під час спілкування, коли активно формуються комунікативні уміння і навички. Вчені вважають, що навчання мови підлягає певним закономірностям, урахування яких сприяє ефективній організації навчального процесу, в т. ч. її у школах нового типу. Хоча в одних школах передбачено поглиблене вивчення лінгвістичної теорії, в інших - практичне оволодіння мовою, яке забезпечить сприйняття наукової термінології, ділової лексики і , основне завдання учителів - домогтися, щоб учні досконало опанували усним і писемним українським мовленням. Отже, навмання рідної мови в закладах освіти вимагає враховувати ті закономірності процесу засвоєння мовлення, які забезпечують ґрунтовне засвоєння знань та інтенсивну мовленнєву практику. Відомо, що закономірність - це об'єктивно існуючий, постійний і необхідний взаємозв'язок між предметами, явищами або процесами, що випливає з їхньої внутрішньої природи, сутності. Закономірностями навчання і засвоєння рідної мови можна вважати взаємозв'язок між лінгвістичною теорією і мовленнєвою практикою, залежність наслідків навчання і засвоєння мови від потенціалу мовленнєвого середовища, створюваного в процесі навчання і в повсякденному житті. До таких закономірностей слід віднести:

постійну увагу до матерії мови, її звукової системи;

розуміння семантики мовних одиниць;

здатність засвоювати норму літературної мови;

оцінку виражальних можливостей рідної мови;

розвиток мовного чуття, дару слова;

випереджаючий розвиток усного мовлення;

залежність мовленнєвих умінь і навичок від знань граматики і словникового

складу мови.

Для вільного володіння мовою необхідно насамперед, щоб учень правильно артикулював 38 фонем української мови (з урахуванням усіх варіантів кожної з них). Ця робота проводиться в молодших класах. Однак увага до вимовних особливостей окремих звуків (африкат дз, дж, ненаголошених голосних, пом'якшених шиплячих, задньоязикових тощо) звертається в середніх і старших класах. Значно важче відпрацьовувати навички інтонації. Елементи інтонації, просодеми - це сила голосу, з якою вимовляються звуки у мовному потоці, висота тону і тембру звуків, темп і ритм мовлення. Як відзначають учені, "просодема - мінімально значуща одиниця акустичних компонентів, які складають інтонацію фрази: мелодики, інтенсивності, довготи". Просодеми разом з фонемами становлять матерію мови. Спираючись па вимовні навички учнів, набуті в молодших класах, учителі удосконалюють їх у наступних. Ця робота тісно пов'язана із засвоєнням граматики: фонеми і просодеми - будівельний матеріал для морфем. Засвоєння сполучуваності фонем у мовному потоці відбувається при вивченні фонетики. Мовна матерія включає і засоби милозвучності української мови, які забезпечують рівномірне чергування голосних, приголосних звуків, красу і мелодійність усного мовлення. Евфонічні засоби рідної мови теж є складовою частиною її матерії, що повинна бути в полі зору вчителя й учнів.

Розуміння мовних одиниць - важлива закономірність засвоєння рідної мови. Робота над їх семантикою проводиться протягом усього періоду навчання. Відомо, що учні зрозуміють лексичні і граматичні значення рідної мови, якщо засвоять поняття "смисл" слова, морфеми, словосполучення і речення. Виникає необхідність у навчанні мови як знакової системи, що кодифікує позамовну дійсність. Оскільки мовні знаки співвідносяться з одиницями мови (морфемами, словами, словосполученнями, реченнями), їх смисл засвоюється в процесі вивчення рівнів мовної системи. Засвоєння мовного знака вимагає запам'ятовування його матеріальної (звукової) оболонки ті усвідомлення того, як він співвідноситься з реальною дійсністю та як функціонує в тексті. Так, слово неділя сприймається учнем як заперечення дії, діла: префікса не-, що походить від заперечної частки не, й основи слова діл-о. Смисл слова неділя, таким чином, розуміється дитиною як вихідний день, вільний від обов'язкових справ; закінчення -я усвідомлюється як морфологічна ознака цього слова - приналежність його до класу іменників з ознакою жіночого роду. Дещо важче засвоюється слово лавсан, що утворилося внаслідок скорочення слів Лабораторія високомолекулярних сполук Академії наук. Щоб учні зрозуміли значення цього слова - різновид синтетичного (поліефірного) волокна, що використовується в текстильній промисловості, необхідно ознайомити їх із назвою лабораторії, застосуванням синтетичного матеріалу тощо. Граматичні ж значення цього слова учні сприймають легше внаслідок зовнішньої аналогії до іменників чоловічого роду. Розуміти слово (морфему, словосполучення, речення) - це значить співвідносити їх з певними явищами дійсності, уміти визначати їх функції, сприймати і вживати в контексті.

Засвоєння семантики мовних одиниць тісно пов'язане з мовленнєвою діяльністю, спілкуванням. Тому засвоєння мовних норм відбувається на всіх етапах навчання мови. Відомо, що мова як упорядкована система знаків функціонує в людському суспільстві у формі мовлення, яке підлягає системі правил, що склалася традиційно, тобто мовній нормі. Навчання мови вимагає від учнів здатності запам'ятовувати традицію сполучуваності мовних одиниць у мовному потоці, їх послідовність, взаємозалежність тощо. Робота над засвоєнням літературних норм проводиться при вивченні лінгвістичної теорії і потребує повсякденного тренування. Основи норм (значення слів та їх сполучуваність, словоформи, моделі словосполучень і речень) засвоюються в молодшому віці підсвідомо (так треба говорити!), пам'яттю й удосконалюються під час вивчення систематичного курсу української мови.

Процес повного засвоєння літературних норм довготривалий і складний. Якщо, наприклад, орфографічні, пунктуаційні норми ґрунтуються насамперед на запам'ятовуванні правил, то стилістичні норми потребують ґрунтовних знань усіх рівнів мовної системи, умінь розрізняти мовні одиниці за ступенем їх конотації та визначати особливості текстів різних стилів тощо.

Комунікативні якості мовлення (змістовність, чистота, логічність, точність, виразність тощо) виявляються тільки в процесі мовлення, отже, потребують постійної уваги до мовленнєвої діяльності.

Засвоєння української мови вимагає від людини умінь оцінювати її виражальні засоби і користуватися ними в усному і писемному мовленні. Ця закономірність випливає з попередньої і виявляється в умінні виявляти виражальні можливості мовних засобів у процесі спілкування. Досягти цього можна, дотримуючись функціонально-стилістичного спрямування у навчанні рідної мови і домагаючись засвоєння української стилістики. Виразність, емоційність мови діти вчаться відчувати змалечку, однак поглиблене вивчення мови допомагає їм проникнути в тонкощі смислових і стилістичних відтінків мовних одиниць. Учні повинні навчитися оцінювати їх виразність, розрізняти семантико-стилістичні особливості багатозначних слів, лексичних і граматичних синонімів, синтаксичних структур, стилістичні колорити текстів різних типів і стилів мовлення. Ця закономірність виявляється не тільки в розумінні суті виразності мови, але й засвоєнні способів вираження емоційності та експресивності у мовленні під час спілкування.

Наступна закономірність засвоєння рідної мови пов'язана з розвитком мовного чуття, даром слова, володіти яким повинна кожна інтелектуально розвинена людина, мовна особистість. Ця закономірність виявляється в розмежуванні понять мова і мовлення. Адже мовлення - це вживання мови для вираження думок і почуттів. Мовне чуття розвивається із засвоєнням мови з раннього дитинства. Інтенсивно цей процес здійснюється в підлітковому віці, на що вказували К.Ушинський, В.Сухомлинський та інші вчені. Відомо, що мовне чуття дитини як неусвідомлене уміння (навичка) безпомилково дотримуватися мовних норм розвивається в сім'ї, в дитячому садку. У шкільні роки це уміння продовжує розвиватися: учень сприймає норми літературної мови з вуст учителів, навчальних книг, що служать йому дидактичним матеріалом. Тому робота над розвитком мовного чуття, удосконаленням дару слова потрібна і в старших класах під час поглибленого вивчення мови й удосконалення комунікативних умінь та навичок. Цій роботі сприяє усне мовлення, яке учні чують, сприймають і самі продукують. Тому дуже важливо, щоб вони постійно чули на уроках з усіх предметів правильне усне мовлення, працювали над зразковими текстами. Велику роль у розвитку мовного чуття школярів відіграють підручники. Кожний підручник з будь-якого предмета, якщо він написаний цікаво, захоплююче, може вносити свою частку в створення штучного мовленнєвого середовища й сприяти розвиткові дару слова.

Засвоєння писемного мовлення, на думку багатьох учених, відбувається на основі володіння усним. Тут діє закономірність випереджувального розвитку усного мовлення. Навчання рідної мови, побудоване з урахуванням цієї закономірності, забезпечує якісне засвоєння писемного мовлення з опорою па усне. Адже природним процесом засвоєння мови є розвиток усного, а потім писемного мовлення. Ця закономірність покладена в основу системи творчих робіт з рідної мови, передбачених шкільними програмами.

Забезпечення якісного засвоєння рідної мови цілком залежить від рівня знань лінгвістичної теорії і словникового запасу учнів. У цьому виявляється ще одна закономірність навчання мови. Якщо учень засвоїв основи граматики, володіє великим запасом слів, він легко сприймає зміст уроків історії, фізики, математики та інших. Такі діти з цікавістю слухають учителя, легко запам'ятовують слова-терміни, засвоюють їхній зміст, багато читають наукової і художньої літератури.

Кожна з цих закономірностей по-різному виявляється при вивченні української мови. Це залежить від рівня підготовки учнів, володіння мовою, завдань шкільної освіти тощо. Врахування їх допоможе учителю визначити і реалізувати зміст навчання мови у загальноосвітній школі, ліцеях, гімназіях, коледжах, створювати таку методику, яка б забезпечила формування мовної особистості.



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити