Фразеологія сучасної української мови - Ужченко В.Д. 2005

Розділ 15

ПОХОДЖЕННЯ І ДЖЕРЕЛА УКРАЇНСЬКОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ

§ 43. Українська зоофразеологія

Стійкі вислови, що кореспондують з реаліями тваринного світу, віддзеркалюючи їх експліцитно чи імпліцитно в елементах внутрішньої форми — у їх складі є фауноніми (зооніми) або їх образно-генетичні елементи (кусливий як муха в спасівку, з півнями, червоний півень, ловити рибу в каламутній воді, глуха тетеря) — становлять значну частину загальномовної фразеології. Вони відбивають різноманітні сфери, входячи до численних ідеографічних об'єднань. Проте сама належність ідіом до зоофразеології не завжди очевидна, їх «зоогенна» природа може бути: 1) відкритою, максимально експлікованою; 2) дещо завуальованою, напівекспліцитною й 3) зовсім закритою, імплікованою для мовця. Звичайно тематичними сигналізаторами виступають імена-зооніми, соматизми тварин і предмети, пов'язані з тваринним світом.

1. До перших можна віднести фразеологічні словосполуки з компонентами-зоонімами, своєрідними індикаторами, що прямо декларують належність ФО до номенів живої природи. Такі ідіоми становлять фондові одиниці в межах зоофразеології. До них належать зоофразеологізми (ЗФ) мокра курка, як зінське щеня, [не] бачити смаленого вовка, (крутитися) як білка в колесі, мов оселедціву бочці, заблукала вівця, витися лисом та ін. Навколо окремих компонентів-зоонімів (кіт, риба) можуть формуватися досить розгалужені зоофразеологічні гнізда, як-от: [і (ще й) ] кіт не валявся (у кого), (жити) як кіт з собакою, (позирати) як кіт на сало, як кіт наплакав, (кидатися) як кіт до миші, (любити) як кіт табаку, [чорний] кіт пробіг (між ким); велика риба «поважна особа», (битися) як риба в саку, (битися) як риба об лід, (жити) як риба з водою, (мовчати) як риба, знов за рибу гроші, носом рибу вудити, ловити рибу в каламутній воді та ін. Розгалуженість зоосемічних фразеологічних рядів з визначеним стрижневим зоонімом як втіленням найрізноманітнішої інформації ідентифікується з певною етнокультурою, а також свідчить про концептуалізацію всього ряду. На периферії цієї групи перебувають ЗФ типу де Макар телят не пас, тобто вислови, у складі яких виразно виокремлюються концепти й інших (незоонімічних) сфер.

2. Друга — дещо завуальована група зоосемічних фразеологізмів — становить прифондовий розряд ЗФ; вони не мають безпосередніх індикаторів-фаунонімів, проте в них є безсумнівні покажчики зоофразеологічності, зокрема назви соматизмів тварин або характерних для тварин дій, особливостей поведінки. Наприклад: брати за зябра (за жабри) «притискати кого-небудь», оскільки зябра (жабри) є тільки в риб та в деяких інших водяних тварин; вкрутити роги (хвоста) (кому). Пор. регіональний (луганський, донецький) ряд ЗФ з компонентами ріг і хвіст : давати поміж ріг (кому), на роги вставати, почесати роги (кому), роги збивати (зв'язувати) (кому), рогом землю рити; піднімати хвоста, довгого хвоста мати, держати хвоста за вітром. Такі й ФО з копита (з копит) «відразу, галопом», відкинути копита «здохнути» чи «померти», кований на всі чотири копита ; як лизень злизав (кого) «хто-н. безслідно пропав, щез» (за Б. Грінченком, лизень — «бичачий язик»); «Ми і лапки поклали « (Панас Мирний); (спати) без задніх ніг — після роботи тварина (наприклад, кінь) спить, зовсім розслабивши ноги. Якщо її швидко підняти, вона може навіть упасти на ноги [327: 138], витягти ноги «померти», з місця в кар'єр, зализувати рани тощо.

3. Третя — «закрита» — група виразів становить периферію ЗФ ; вони не мають індикаторів зоофразеологічності й потребують історико-етимологічного чи культурологічного розшифрування, наприклад: казитися з жиру (первісно про собак), спіймати облизня «не отримати нічого», пор. коментар Б. Грінченка: «Ззісти облизня говорилось спочатку про собаку» [254, III: 14]), лізти на рожен «наражатися на небезпеку» (рожен — гострий кілок, рогатина, уживався при полюванні на ведмедів: звір сам наражався на виставлений мисливцем рожен) [305: 168], нестися (бігти) щодуху (що є духу), з усього духу «дуже швидко» — дух тут «дихання», первісно про галоп коня [20: 173], стара карга «стара жінка» (карга, тюрк. — «ворона»), перебігти дорогу (кому) «завадити кому-н. у якійсь справі» (за забобонним уявленням, людину жде нещастя, якщо їй перебіжить дорогу чорна кішка чи заєць) [20: 165—166]), до зарізу «дуже (потрібний)» (вираз пов'язаний зі словом заріз «місце на шиї у тварини, де розрізають при убої», і з жестом «зарізу» себе по глотці, який означав насамперед «дуже ситий») та ін.

Історико-етимологічний аналіз дає змогу відмежувати власне зоофразеологізми від квазізоофразеологізмів — стійких виразів, у яких унаслідок демотивації відбулася переорієнтація внутрішньої форми в бік ЗФ, хоч генетично вони ніяк не співвідносяться з фаунонімною сферою. Наприклад, вислів вішати [всіх] собак (на кого) польський дослідник Я. Кжижановський пов'язував (як припущення) зі звичаєм «wieszania ludzi іpsow razem « [342: 247] (вішання людей і собак поряд). Результати психолінгвістичного експерименту свідчать практично про повну переорієнтацію внутрішньої форми цього ЗФ: переважна більшість опитаних (76 %) указала на його фаунонімне походження, інші ж не змогли дати жодного пояснення. Насправді ж генетично вираз пов'язується не з фаунонімом собака, а з назвою рослини — собака, собачка, собачки — тут «насіння череди» (Ridens tripartita) з гострими зачіпками, у білоруського дослідника І. Лепешева сабака - «лопух, галоука лопуха, дзед» [178: 142; 144: 123—124; 305: 194].

Характерною для семантичної структури ЗФ виявляється символічна насиченість компонентів-фаунонімів. Вона відбита вже з найдавніших часів — у міфології, фольклорі. Символічне значення назв тварин, зображення їх як створінь священних, істот мудрих і пророчих поєднувалося тут з виправданням марновірства, вірувань і забобонів щодо деяких тварин [112: 1—2, 321—323; 192: 152]. Це відображено, наприклад, у М. Костомарова, який, досліджуючи історичне значення української народної пісенної творчості, виокремив символіку тварин в окремий тип. Зоосимволіка вписана в семантику етнокультурного контексту, що засвідчує, зокрема, порівняння образів — символів абсолютно різних вербально-символічних систем. Зіставлення мов (фразеосистем) — це вихід у різні духовні й ментальні світи народів, тобто вихід до субстанції найвищого порядку [156: 21]. У слов'янських мовах, зокрема в українській, чеській, російській, польській, назва слон уособлює неповороткість, незграбність, у той час як у мовах індусів слон символізує граціозність рухів [66: 164]. За повідомленням Ду Хун Вея, у китайській мові фазан - символ «жінки легкої поведінки», а дикий кінь — «упертої і неслухняної людини». Згаданої символіки концептів зовсім немає в українській етнокультурі. Водночас таких українських символів, як ворона (про неуважну людину), видра (про худу жінку) та їжак (про колючу, жовчну людину), не знають китайці. За різними якостями характеризують людину в українській і китайській етнокультурі зооморфізми корова, козел, баран, які в нас пейоративно забарвлені, чого немає в китайській. Корова там — символ доброти, працелюбності, баран — м'якої, слухняної, доброї людини, а також щастя й багатства. Отже, зооморфізми, орієнтовані на одну й ту саму тварину, у двох мовах можуть поставати еталоном різних якостей і властивостей [83: 62—66], що пояснюється етнонаціональними відмінностями когнітивного світосприйняття.

Фразеологізми можуть набувати символічного значення або утворюватись на основі зо онімів-символів. Символи — фразеологізми постають шляхом цілісного переосмислення словосполучення. Скажімо, дії, які називаються подібними зворотами в прямому значенні, можуть набувати за певних умов символічного змісту. Символічна семантика їх ґрунтується на символічному змісті, зумовленому певною ситуацією [163: 32—33; 297: 47]; символічною є сама ситуація. Мотивувальна ситуація в нашого народу сама значною мірою містить знакову інформацію, ФО є лише її «формальною репрезентацією» [1: 21]. Такими є вирази: колупати піч (під час сватання), зустрічати хлібом — сіллю, падати на коліна, здіймати капелюха, кинути рукавичку, серед них і зоофразеологізми не каркай [як ворона] «уживається в розмові як застереження від чогось небажаного», див. фразеологізовані прикмети — антиподи заєць дорогу перебіг (кому) (на нещастя) — вовк або ведмідь дорогу перебіг (на щастя). Спільнослов'янські вислови чорна кішка (чорний кіт) дорогу перейшла (перейшов) (кому) «у кого-н. почалася смуга невдач, нещасть», див. ще рос. [черная] кошка пробежала (между кем), біл. чорная кошка прабегла (паміж кім), болг. минала е черна котка та ін. започатковуються забобонними прикметами наділяти нечисту силу здатністю обертатися в чорну кішку (у чорного кота). Кішка — одне з найулюбленіших утілень відьми. «Відьма, — читаємо в О. Афанасьєва-Чужбинського, — обертається собакою, кішкою, свинею, клубком» [10: 350]. Чехи вважають, що чорна кішка через сім років обертається відьмою, а чорний кіт — дияволом. В Україні були переконані, що вовкулаки, обернувшись у собак і чорних кішок, ссуть молоко в корів, кобил і овець [9: 534, 478]. Цілком зрозуміло, що з людиною має трапитися нещастя, якщо їй перебіжать дорогу ці тварини [див. ще: 50: 90; 175: 186—188; 327: 154; 299: 75; 20: 311—312]. Забобонні прикмети постали, зокрема тому, що названі тварини (чорний кіт, чорна кішка, заєць) — зооморфні іпостасі чорта (взагалі нечистої сили).

Окремі з фаунонімів стають національно-стійким уособленням певного якісно-кількісного значення, наприклад комар або горобець. Вони виступають символами — еталонами чогось незначного, малого (малої кількості), слабкого, низького, що й відображається в багатьох ЗФ, які постали на їх основі: як комар наплакав, з комареву ніжечку «трохи, дуже мало», з комарів носок, на комариному салі, жарт, «пісний, немащений», горобцеві по коліна «мілко», луг. горобцю по коліна «про низьку на зріст людину», лемк. мати свалы (силу) як женатый воробель (когут) [36: 118], тобто «слабосилий». Слова-символи (вовк — вівця, вовк — коза, вовк — ягня) й побудовані на їх основі ЗФ можуть утворювати зоосемічні синонімічні ряди, а також вступати в антонімічні відношення, де перший еталон уособлює хижака, а другі — беззахисність, слабкість (жалує як вовк вівцю, боїться як вовк кози, вчепився як вовк до ягнят). Слова — символи, отже, як компоненти ЗФ виявляють системні відношення.

На фразеотворчій ролі зоонімів-символів наголошував у «Галицько-руських народних приповідках» І. Франко. Наприклад, навівши приповідку хитрий як лисиця, автор тритомного дослідження пояснює: «лис являється скрізь символом хитрості»; див. ще: кожна сорока своє гніздо фалит — «сорока в народних поговірках і віруваннях являється символом говірливості і самопохвальби, особливо жіночої»; вільний як птах — «птах — символ свободи, бо може летіти куди хоче» [49, XXVIII: 261, 151, XVI, 222]. Відповідно символіка хитрощів, лукавства, говірливості та свободи «розлита» в конкретних вербальних фразеорепрезентантах, як-от: дивитися лисицею [а думати вовком], Лис Микита, хитрий [як] лис, хитра лисиця, витися (звиватися, крутитися, викручуватися) лисом (біля кого), підшитий лисом та ін.

Отже, завдяки символізації компоненти-зооніми ЗФ стають фокусом висловлювання, навколо якого «формується його оточення (рамка)» [126: 36], власне — фразема. Окремі із зоосимволів є усталеними, одвічними етнокультурними координатами усномовної стихії, художньої літератури, фольклору українського народу, а глибина їх культурно-національного (діахронічного, поліжанрового) контексту є могутнім фразеотворчим підґрунтям — субстратом численних паремій, легенд, оповідей, переказів, побажань, художніх фігур (синтаксичний паралелізм). Специфіка семантики ЗФ — у домінантній ролі зоосимволів з їх могутнім фразеотворчим потенціалом та поліжанровою опорою.

Семантика зоофразеологізмів значною мірою зумовлена семантикою, конотацією й етпофоном фразеокомпонентів-фаунонімів, а фразеотворення пов'язане з активізацією насамперед їх латентних сем. Наприклад, досить помітним у національній фразеології є фразеологічне гніздо зі стрижневим словом собака : 1. «Домашня тварина родини собачих, яку використовують для охорони, на полюванні і т. ін.»; 2. «Про злу, жорстоку й недоброзичливу людину»; 3. «Той, хто досяг досконалості в чому-н.»; 4. «Хижий ссавець родини собачих». Усі чотири зафіксованих Словником української мови значення виявляються майже непродуктивними в процесі фразеотворення. Із декількох десятків ЗФ зі словом собака (собачий) тільки деякі прямо (чи дотично) співвідносяться з названими значеннями: 1) [і] собакою не здоженеш, [і] собаками не піймати (наприклад, на полюванні); 2) злий як собака, скажена собака ; 3) з'їсти собаку (в чому, на чому); 4) ЗФ практично немає. Особливу ж фразеоактивність виявляють латентні, приховані, імпліцитні семи: а) «побутова одиниця виміру»: [і] собака не перескочить «великий (за розмірами)», [і] собаки не їдять «дуже, надзвичайно багато»; як собаки обгризли «дуже короткий»; б) його «фізичні можливості»: (пускатися) як собака з ожереду «швидко», собачий нюх (у кого) «хто-н. швидко щось помічає»; в) його «уподобання»: (триматися) як собака за обгризену кістку «дуже міцно», г) його «умови життя»: (змерз) як собака взимку, (гуляти) як собака на прив'язі, ірон. «зовсім не (гуляти)»; ґ) його «невибагливість»: кинути як собаці, хоч на хвіст собаці лий ; д) «набутий досвід»: битий собака ; е) його здатність «переносити холод»: [і] собаку не вдержиш.

У семантико-стилістичному розподілі ЗФ мікрогрупи виразно відбита й амбівалентна символіка лексеми собака. З одного боку, це вірний, надійний, непідкупний друг; з іншого — символ нерозумного брехуна, злодійкуватого ненаситника, провісника нещастя, пор. 1) (вірний) як собака, (іти) як собака на посвист, собача відданість, дивитися собачими очима і 2) (брехати) як собака, (брехати) як попова собака, собачі очі (в кого). Зв'язок собаки у народній демонології з мотивами загробного життя, лунарного культу відображається і у фразеології: (вити) як собака на місяць, і в численних легендах, віруваннях — собачого гавкоту, наприклад, боїться нечиста сила. В українській етнокультурі побутує стійке уявлення про собаку як нечисту тварину — (любити) як собака печену цибулю, «оскільки в багатьох міфологічних традиціях цибуля й часник розглядаються як обереги від нечистої сили» [132: 209]. З умовами життя собаки пов'язаний набір інших імпліцитних сем: він уособлює якийсь «звичний вимір» нейтрального чи зниженого плану, щось повсякденне; собака — еталон «точки відліку», усталена опора в системі національних образів (ніякий собака, ні один собака, і собака не загавкає, усякий собака, пропасти ні за собаку). Фразеологічні варіації, фразеологічний потенціал сем визначеної лексеми становлять певні стереотипи культурно-національного світобачення і з цього погляду є значущими як мовні знаки національної культури.

Отже, зоофразеологія — це численна, активно функціонуюча фразеотематична група, що становить окрему підсистему загального корпусу української фразеології, виразно підкреслюючи зміщення фразеологічної парадигми в бік антропоцентризму й досить повно репрезентуючи різноманітні сфери матеріального й духовного життя українців, вияви їхньої етнокультури (вірування, повір'я, обряди). Творення й семантика багатьох ЗФ завдячують символічній відзначеності компонентів-фаунонімів, які стають еталонами різних якостей і властивостей реалії, мають особливу семантико-стилістичну вагу у фраземі (окремими своїми семами зумовлюючи її загальну семантику).





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити