НАРИСИ З СОЦІОЛІНГВІСТИКИ - 2010

Розділ 2. ФОРМИ ІСНУВАННЯ МОВИ

2.2.Койне

В історії багатьох мов попередній етап у формуванні літературної мови загальнонародного поширення становить виникнення різновиду усного мовлення, відомого під назвою койне. Назва койне походить від грец. κοινή (διάλεκτος) - «спільна (мова)». Цим терміном у лінгвістиці позначають спільну мову, що утворюється на основі змішування споріднених діалектів і є мовою спілкування для носіїв цих діалектів. Первісно термін позначав загальнонародну грецьку мову, що склалася в IV—III ст. до н. е. на території Аттики з центром в Афінах на іонійсько-аттичній діалектній основі.

Койне, або інтердіалект, становить один з різновидів міждіалектного регіонального побутово-розмовного мовлення, що виникає на певних етапах розвитку народу як засіб спілкування серед носіїв кількох діалектів.

У донаціональний період виникнення койне є типовим явищем мовного життя міст, де відбувається особливо інтенсивна взаємодія різних діалектних стихій, наслідком чого стає нівелювання різких діалектних відмінностей. Міське населення характеризує високий ступінь соціокультурної стратифікації, поділ на численні групи - за професійними, соціальними, корпоративними, віковими та іншими ознаками. Мешканцям міст властива інтенсивна соціальна мобільність, що відрізняє міську культуру від традиційної аграрної. Умови міського життя, де люди постійно потрапляють у розмаїті комунікативні ситуації, сприяють контактам між представниками різних професій і соціальних верств. Це змушує їх пристосовувати своє мовлення до певного спільного узусу для забезпечення успішного спілкування. Так виникали міські койне, які не тільки виступали міждіалектною формою побутового спілкування, а й обслуговували вищі сфери комунікації - суди, міське управління, а також усну народну поезію і обряди. Міські койне внаслідок впливу міст на економічне й мовно-культурне життя прилеглих територій перетворювались на обласні койне.

Історично койне як наддіалектні форми усного мовлення часто стають важливою передумовою формування літературних мов. Наприклад, англійська літературна мова утворилась на базі лондонського койне, китайська - на базі пекінського койне. Основою формування російської літературної мови стало московське койне, що поєднувало риси північно- й південноросійських говорів. Але, виникаючи на базі койне, літературна мова протистоїть йому як опрацьована кодифікована мова неопрацьованому мовленню, що побутує переважно в усно-розмовній формі.

Дослідження цієї форми побутування мови в українському мовознавстві почалось в останні десятиліття. До цього питання про наявність в українському мовному просторі регіональних койне було поставлено лише в праці Ю. Шевельова «Внесок Галичини у формування української літературної мови», де галицьке койне розглядалось у контексті процесів становлення західноукраїнського варіанта літературної мови другої половини XIX - початку XX століття. В іншій своїй праці учений висловив припущення, що на початок минулого століття у Львові вже сформувалось галицьке чи галицько- буковинське койне, в основі якого лежав наддністрянський діалект, але зауважував, що «це питання потребує докладнішого вивчення, а джерельні відомості про розмовну мову освіченої верстви дуже скупі» [Шевельов 1998: 21].

Концепцію Ю. Шевельова розвинула в низці мовознавчих праць чернівецька дослідниця Людмила Ткач. Для аналізу буковинського койне, яке дослідниця вважає спільним з галицьким, сформованим наприкінці XIX - на початку XX ст., Л. Ткач залучила численні джерела, зокрема й ті, що дають можливість вивчати живе розмовне мовлення, яке на той час формувалось у міських середовищах, передусім у Чернівцях. Джерелами галицько-буковинського койне слугували епістолярії місцевих письменників і громадських діячів та періодичні видання, що містили тексти офіційних промов і виступів українських депутатів на сесіях Буковинського сойму та засіданнях депутатських комісій, дописи та листи селянських громад до газети «Буковина» тощо.

Згідно з дослідженням Л. Ткач, у галицько-буковинському койне «поєдналися традиції мовлення української освіченої верстви, що формувалася від кінця XVI ст., народнорозмовне мовлення у його різноманітних діалектних виявах, а також елементи новоутворюваних соціолектів, що відображали професійне розгалуження соціалем української мови» [Ткач 2007: 522].

Одним з важливих результатів праць Л. Ткач є висновок про збереження в західноукраїнському мовному середовищі значного шару лексики староукраїнського періоду, що доведено на базі зіставного дослідження словників, текстів універсалів Б. Хмельницького та І. Мазепи, галицьких та буковинських джерел кінця XIX - початку XX ст. Такий висновок має велике значення для вироблення об'єктивної концепції історії української літературної мови, оскільки доводить її соборний характер, багатодіалектність бази, загальноукраїнське поширення великої частини лексики, віднесених у радянський період до вузько регіональної.

Виявлення в працях чернівецької дослідниці лексичних і фразеологічних рис галицько-буковинського койне як спільного надбання міст і містечок Західної України виходить за межі завдань регіонального дослідження, впроваджуючи до українського мовознавства вкрай актуальну теоретичну проблематику, пов'язану з вивченням наддіалектного міського різновиду усного мовлення, виникнення якого становило важливу передумову формування літературної мови. Такого ж детального вивчення потребують аналогічні мовні утворення на інших територіях України. Можна припускати, зокрема, що процесам становлення нової української літературної мови в художній творчості письменників Полтавщини й Слобожанщини передувало поширення в міських середовищах Східної України інтердіалектної уснорозмовної форми спілкування.



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити