НАРИСИ З СОЦІОЛІНГВІСТИКИ - 2010

Розділ 2. ФОРМИ ІСНУВАННЯ МОВИ

2.5.Соціальні діалекти

2.5.1.Загальне визначення

Однією з найактуальніших проблем соціолінгвістики є дослідження соціальних діалектів.

Соціальні діалекти (або соціолекти) - це варіанти національної мови, пов'язані з існуванням соціальних груп, об'єднаних певним типом зв'язку. У близькому до цього значенні вживається також термін жаргон. В енциклопедії «Українська мова» жаргон визначено як «один з різновидів соціальних діалектів, що відрізняється від загальновживаної мови використанням специфічної експресивно забарвленої лексики, синонімічної до слів загального вжитку, фразеології, іноді й особливостями мови» [Винник 2007: 190].

Взаємодія територіальних і соціальних діалектів із загальнонародним розмовно-побутовим мовленням і літературною мовою у різні історичні епохи виявляється по-різному. Якщо територіальне членування мови належить до доісторичних часів і пов'язане ще з періодом племінної диференціації, то соціальні діалекти виникають у пізніший період розвитку і відображають у мові соціальну стратифікацію суспільства. Існує різниця і в якісних характеристиках територіальних і соціальних діалектів. Територіальний діалект - це мовна система, що виявляє свою специфіку на всіх мовних рівнях - фонетичному, лексичному, словотворчому, морфологічному і синтаксичному, тоді як соціальні діалекти вирізняються лише на лексичному рівні. Тому дехто з науковців пропонує визначати їх як соціальні лексичні системи [Жирмунский 1936].

Крім того, територіальний діалект, особливо в минулі епохи, був Для його носіїв переважно єдиною мовою спілкування з оточенням, тоді як соціальний діалект, уживаний в різних побутових сферах міської комунікації, співіснує у свідомості його носіїв, як правило, поряд із нормативною літературною мовою - і писемною, і усною, виконуючи функцію певної лексичної підсистеми, використання якої Можливе лише за певних обставин - або в межах своєї соціальної групи, або у визначеній комунікативній ситуації.

Існує ще одна суттєва різниця між територіальними і соціальними ідіомами, що протиставляє їх за ознакою стабільність/змінність. Територіальні діалекти побутують як стабільні, впорядковані на локальному рівні мовні системи, що виникли задовго до початків формування загальнонаціональної літературної мови, натомість сленг і жаргони утворюються як додаткові до літературної мови лексичні системи, головною рисою яких є рухливість, змінність, постійне поповнення й оновлення словникового складу. Жаргони, особливо молодіжний, відрізняються від територіальних говірок приблизно так, як традиційний для певної місцевості народний селянський одяг відрізняється від швидкоплинної, постійно оновлюваної міської моди.

Для позначення соціальних різновидів мови до недавнього часу вживалися як синонімічні терміни арго, жаргон, сленг. Проте з розвитком соціолінгвістичних студій спостерігається тенденція до диференціації відповідних термінів.

Термін сленг (сленґ), як було зазначено вище, в сучасному науковому дискурсі позначає різновид розмовного мовлення з широкою і соціальною базою.

Назва арго (арґо) закріпилась за тими соціолектами, головною функцією яких є втаємничення мови. За визначенням енциклопедії «Українська мова» «арго (франц. Argot - жаргон, первісно - жебрацтво) - один з різновидів соціальних діалектів, штучно створювана умовна говірка якої-небудь вузької замкненої соціальної або професійної групи, незрозуміла для сторонніх» [Винник 2007: 31].

Натомість термін жаргон (жарґон) вживається щодо групових ідіомів, які мають відкритий характер.

У минулому терміну жаргон надавалось стилістично зниженого значення, що можна простежити за словниками. Приміром, «Словник чужомовних слів» 1932 р. дає таке визначення жаргону: «1) зіпсована різними сторонніми впливами говірка; 2) умовна штучна мова людей якогось фаху (злодійський жаргон)» [Бойків, Ізюмов 1996: 168]. Як було зазначено, у другому значенні в сучасній науковій літературі використовується термін арго.

В укладеній в діаспорі «Енциклопедії українознавства», де авторство більшості мовознавчих статей належить Ю. Шевельову (Шереху) і О. Горбачу, термін жарґон трактується як застарілий, його визначення: «давніше популярне окреслення професійно-групових арґо та сленгів, ніби “попсованих діалектів” так само жаргоном називали розмовну мову середньо- і східноєвропейських жидів, ніби “зіпсовану” горішньо-німецьку говірку, т. зв. ідиш» [Енциклопедія українознавства, т. 2 1993: 663]. Негативна конотація слова зберігається і в сучасному побутовому мовленні та публіцистичному дискурсі. У радянський період дослідження соціальних діалектів було заблоковано внаслідок вилучення соціології й соціальних напрямів гуманітарних наук, що відповідало загальній марксистсько-ленінській засаді формування радянського народу як соціально недиференційованої спільноти. В партійних документах радянський народ визначався як «нова історична соціальна і інтернаціональна спільність людей, що інтегрує в монолітну соціалістичну єдність усіх класів та соціальних груп, усіх націй та народностей СРСР. Радянський народ - стійке інтернаціональне утворення, що характеризується зближенням класів і верст соціалістичного суспільства, розвитком міжнаціональних форм єдності трудящих, згуртованих спільністю соціалістичного ладу, марксистсько-ленінської ідеології, комуністичними ідеалами робітничого класу, принципами інтернаціоналізму» [Українська радянська енциклопедія, т. 9 1983: 259].

У 1930-х роках у Радянському Союзі було заборонено й вивчення жаргонів. Дослідження з української жаргонології провадились лише в еміграції, де низку розвідок з цієї тематики опублікував мовознавець Олекса Горбач.

Показово, що навіть у другій половині 1980-х років субкультури і пов'язана з ними соціальна диференціація мови розглядались в радянських наукових працях у контексті негативних явищ соціокультурного життя капіталістичних країн, пор. таке твердження: «...Роз'єднаність суспільства, зокрема, знаходить своє вираження в появі різних субкультур, із своєю ідеологією, своїми формами зовнішнього вираження, зокрема в костюмі, в формах поведінки, із своїми релігійними особливостями і зі своїми специфічними жаргонами і сленгами. Сленги - явище, протилежне койне або літературній мові: якщо остання орієнтована на спілкування всієї нації, то сленг об'єктивно має на меті її роз'єднання. І знов-таки показово, що в соціалістичному суспільстві сленги сприймаються як щось вкрай побічне й наносне, вони не закорінюються, оскільки не мають соціального коріння для свого розвитку» [Этнические процессы 1987: 53-54].

Сучасне пострадянське суспільство не становить того єдиного моноліту, який комуністична пропаганда закладала в поняття «народ». Соціум відкритого суспільства утворюють розмаїті групи зі своїми субкультурами, які вливаються в головне річище культури. За визначенням зарубіжного соціолога Марка Тіттлея, «у широкому розумінні, субкультура - це будь-яка група в складі більшої, збірної культури, члени якої мають інтереси, що відрізняються від інтересів тих, хто належить до головного річища культури. У вужчому розумінні - це будь-яка відмінна за стилем та ідентичністю група» [Тіттлей 2002: 123].

У сучасних постіндустріальних країнах соціальна диференціація Мови стає універсальнішою і суттєвішою ознакою, ніж територіальна диференціація.

Між суспільними явищами і структурою соціолекту, а також його Мовними засобами існує своєрідна залежність. Соціологія розрізняє три типи соціальних контактів і пов'язаних з ними сфер культури.

I. Сфера культури в безпосередніх контактах, тобто приватних і індивідуалізованих. Сюди належить сфера мовного спілкування в родині, а також мовні варіанти, що виникають у колі ровесників і друзів.

II. Сфера професійна, частково формалізована, що характеризується стандартними нормами поведінки, хоча в деяких ситуаціях дозволяє індивідуальну поведінку. Контакт відбувається в межах груп, які об'єднуються за принципом єдності цілей; у цій сфері утворюються професійні варіанти мови.

III. Сфера масової культури, що передбачає спільну, загальнодоступну комунікацію, спрямовану на взаємний контакт всіх соціальних груп. Засобом масової комунікації є загальнонаціональна мова у її писемній і усній формах [Grabias 1993: 226].

Соціолекти функціонують у двох перших сферах культури, обслуговуючи контакти безпосередні і професійні. В цих сферах виникають мовні різновиди товариських кіл, об'єднаних за інтересами (наприклад, мова шахістів, картярів, футбольних уболівальників тощо), середовищ ровесників (наприклад, молодіжний жаргон) і, нарешті, багатьох професійних груп - і тих, що займаються діяльністю відкритою, суспільно апробованою (наприклад, мова мисливців, солдат, моряків), і тих, що займаються діяльністю нелегальною і (наприклад, злодійський жаргон) [Grabias 1993: 226].

Соціолект виконує такі функції:

1) об'єднує особу з колективом;

2) вирізняє певний колектив з-поміж інших суспільних груп, протиставляє його іншим групам;

3) стає знаряддям інтерпретації дійсності.

Соціолект, як кожна мова або ж підсистема мови, в певний спосіб інтерпретує дійсність, накреслюючи образ світу згідно з системою суспільних вартостей, які приймає група. Це виразно видно на мові злочинних груп - брутальна група створює брутальну мову, мова підтримує брутальну поведінку [Grabias 1993: 227].

Молодіжні соціолекти найчастіше виражають жартівливе, ігрове трактування дійсності.

Розрізняють професійні, групові (або корпоративні) соціолекти і таємні мови, або арго.



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити