НАРИСИ З СОЦІОЛІНГВІСТИКИ - 2010

Розділ 2. ФОРМИ ІСНУВАННЯ МОВИ

2.6.Таємні мови, або арго

2.6.1. Професійні арго

Як було вже зазначено, терміном арго (арґо) позначають групові мови, створені зі спеціальною метою втаємничення, вони мають бути незрозумілі для оточення.

Арго (арґо) - це субмова декласованих груп населення - бродяг, старців, злодіїв, а також деяких професійних об'єднань, пов'язаних з відхожим промислом - мандрівних торговців, яких в Україні й Росії називали офенями, коновалів, шаповалів-шерстобитів та ін. Останні соціолекти зникли разом із відповідним типом ремісничої або тор говельної діяльності та цеховими об'єднаннями їхніх носіїв.

Перші зразки арго, зафіксовані в Європі ще в XVI ст. У слов'янських народів зразки цієї субмови записані значно пізніше.

В Україні в минулому існувала розвинена субкультура мандрівних старців-музикантів. Як вважають дослідники, вона виникла ще в XVI ст. і побутувала в різних областях країни до 30-х років минулого століття, коли її знищив більшовицький режим. У XIX ст. творчість народних співців-музикантів - кобзарів, бандуристів і лірників - зацікавила етнографів і письменників. Тоді було зроблено низку записів текстів і мелодій дум, псалмів і різножанрових пісень, що входили до репертуару старців-музикантів. У XIX - на початку XX ст. вдалося зробити й кілька досліджень внутрішнього устрою й побутового життя їхніх професійних об'єднань, члени яких тримали відомості про себе в таємниці. Було записано й зразки таємної мови цього середовища. Вона називалась лебійською мовою за найменуванням старця - лебій, або дід.

Уже в наш час розрізнені відомості про цю унікальну українську народну субкультуру зібрав і описав музикознавець Володимир Кушпет. Його праця «Старцівство: мандрівні співці-музиканти в Україні (XIX - поч. XX ст.)» містить словник і тексти лебійського арго. Ось один із його зразків:

Ухли, калину трипелий! Покнаєш ханджувати, зитай кумси, чесо, креса. Лакшаки в дікатимуть гомири - ні кир. На глуз хмрякать линдзе карний. Прикнаіш нашум - буртелію кіпси люсої ман табку устіну. [Слухай, сліпчику молодий! Підеш у ходку, проси хліба, пшона, сала. Дядьки даватимуть горілки - не пий. На сміх людям будеш п'яний. Прийдем додому - палкою виб'ю, бійки гарної я тобі дам] [Кушпет 2007: 431].

Деякі лексеми з лебійського арго збереглися з тим самим значенням в сучасному жаргонному мовленні, як-от: клевий «добрий», клєво, клево, клеви «добре», лабушник «скрипаль», укираний, карний «п'яний», хазька, хаза «хата», ухезити, хезити «закалятися» [Кушпет 2007: 396, 397, 418, 415, 422, 399].

Окремі арготизми в сучасному жаргонному мовленні змінили значення, як-то: гальомий «здоровий» - сучасне галімий з трьома значеннями «1) повний, абсолютний, який виявляється вищою мірою; 2) дурний; 3) поганий, низькопробний, низькосортний» [Ставицька 2003: 81], лох «людина» - сучасне «жертва злочину; тюхтій, роззява; некмітлива людина; некультурна, обмежена, позбавлена смаку людина; провінціал» [Ставицька 2003: 164-165].

Як вважає дослідник українських арго Йосип Дзендзелівський, прошацько-лірницька субмова мала регіональні різновиди. До такого висновку мовознавець дійшов, вивчаючи залишки цього арго на Волині (в Любомильщині й Ковельщині) під час експедиції 1956 року. У записах мови волинських лірників Й. Дзендзелівський виявив значну кількість лексем, не відомих відповідним арготичним системам на інших територіях України й Білорусі. Цей висновок підтверджує, очевидно, й вживання окремої назви для волинського лірницького арго - його носії називали свою мову шлепецькою (тобто сліпецькою) мовою [Дзендзелівський 1996: 311].

Й. Дзендзелівський дослідив ще два професійних арго, що побутували на Волині до Другої світової війни, - таємну мову кожухарів у с. Нова Вижва Старовижвівського району, яка мала назву шнайдерської мови (від шнайдер «кожухар, кравець»), і кравецьке арго селища Колки Маневицького району. Обидві ремісничі групи займалися відхожим промислом - ходили на заробітки по селах Волині й сусідніх територій. Як і в інших ситуаціях виникнення професійних арго, умови праці сезонних робітників спричиняли ізольованість, замкненість групи і потребу створення своєї окремої мови, яку б не розуміло оточення.

Дослідження Й. Дзендзелівського виявило в арготичних лексичних системах нововижвівських кожухарів і колківських кравців велику кількість запозичень з ідиш та німецької мови. В обох селах здавна поряд з українцями проживало і єврейське населення, яке також займалось кравецтвом і кожухарством. Відповідно й на створенні таємної професійної субмови цієї ремісничої верстви позначилась взаємодія української мови з мовою ідиш. Як зазначає Й. Дзендзелівський, «здається, це єдине арго, де майже всі числівники взяті з ідиш» [Дзендзелівський 1996: 282]. Мовознавець наводить також цікавий факт з історії міжмовної комунікації в досліджуваному професійному середовищі. Оскільки українці, які співпрацювали з єврейськими кравцями, добре розуміли ідиш, то останні, коли хотіли приховати щось із професійної специфіки від підмайстрів-українців, переходили у спілкуванні між собою з ідишу на іврит [Дзендзелівський 1996: 288].



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити