НАРИСИ З СОЦІОЛІНГВІСТИКИ - 2010

Розділ 2. ФОРМИ ІСНУВАННЯ МОВИ

2.6.Таємні мови, або арго

2.6.2. Арго злочинців

Серед групових мов, створених з метою втаємничення змісту розмов від оточення, особливе місце посідає злодійський жаргон.

Якщо лексичною базою давніх професійних арго, в тім числі прошацько-лірницького, дослідники вважають діалектне мовлення різних регіонів [Горбач 2006: 176], то беззастережне віднесення злодійського арго, поширеного в Україні, до форм побутування української мови лишається проблематичним. На це свого часу звертав увагу Олекса Горбач: «Ще одна проблема, із якою доводиться стрінутися під час аналізу міського злодійського та вуличного арго на території України, - це його зв'язки зі спорідненими слов'янськими мовами - російською на території колишньої підросійської України (називаю тільки найважливіші центри - Одеса, Київ, Харків, Вінниця, Дніпропетровськ) та з польською на території колишніх підполських земель (Львів, Тернопіль, Дрогобич та Станіславів). Майже в кожному випадкові населення цих міст володіє обома мовами - українською та російською чи українською та польською. Частині бодай злодійсько-вуличного світу притаманне мандрування до інших більших чи менших міських центрів якогось адміністративно- політичного простору, зазвичай держави... Ці обставини сприяли витворенню на території Східної України злодійського койне, майже ідентичного із загальноросійським, а на території Західної України - словникового койне, дуже наближеного до іншоміських польських койне Кракова та Варшави» [Горбач 2006: 172].

Арготизми міського дна Львова кінця XIX - початку XX ст. зафіксовані в прозових творах тюремного циклу Івана Франка. Дослідження злодійського арго, відображеного в мові персонажів Франкової прози, засвідчують наявність у ньому значної кількості запозичень з інших мов - германізмів (бургер, цувакс, фраєр, кумпан, яндрус та ін.), полонізмів (жолоб, парх, клапан, цюпа, лельом-полельом та ін.), гебраїзмів (бахурі, ганделес, капурес), грецизмів (кимати, шіврити, клявий, майхер), а також запозичень з угорської, чеської та румунської мов [Ціхоцький 2004: 12]. Ще одним джерелом поповнення лексичного складу цього арго є метафоричне та метонімічне переосмислення загальновживаних слів [Ціхоцький 2004: 12].

Як засіб мовної характеристики середовища міських низів арготизми вживались також у прозі А. Тесленка, В. Винниченка, І. Микитенка.

Активізація жаргонного й арготичного мовлення відбувається в переломні кризові періоди суспільного життя. Наприклад, у Росії після більшовицького перевороту 1917 р. жаргони й арго культивувались як «мова пролетаріату» на противагу «буржуазно-інтелігентській мові» [Кочерган 2003: 315]. Процеси демократизації російської літературної мови активно відбувались в 1920-х роках, але вже в 1930-х роках вживанню арготизмів було оголошено війну, після чого їх засудив і Д. Ліхачов [Горбач 2006: 169].

Сучасний україномовний «Словник жаргону злочинців» О. І. Поповченка, виданий у 1996 р., у більшій своїй частині, очевидно, спільний з російським злодійським арго. Словник містить 5 тисяч слів і виразів. Найхарактернішою його рисою, властивою жаргонній лексиці загалом, є високий ступінь варіативності. Як свідчить дослідник російської кримінальної субкультури В. Ф. Пирожков, в арго злочинців відомо близько 180 слів на позначення повії і понад 125 - із значенням «донощик» [Поповченко 1996: 6].

Велику за обсягом лексико-семантичну групу, представлену в словнику, становить термінологія, яка позначає різні злодійські «спеціальності», наприклад: скорохід «злодій, який швидко обкрадає квартиру (п'ятихвилинник)», семафор «група злодіїв однієї спеціалізації», фірман «спекулянт-валютник», скрипаль «той, хто викрадає речі з жіночих сумочок», майданних, «вокзальний злодій», ширмач «підсобник кишенькового злодія», ракло «той, хто займається крадіжками; босяк» тощо.

Розгалужену синонімію має в злодійському жаргоні дієслово «красти»: торгувати, працювати, стирити, купити, збондити тощо; дієслова на позначення невдалої крадіжки: завалитися, засипатися тощо.

Звичайно, багато назв має ця субмова на позначення своїх постійних ворогів - працівників міліції, карного розшуку, суду: мент, мільтон, лягавий (лягаш) «міліціонер», пеленгатор «співробітник ДАІ». Працівників московського карного розшуку кримінальний світ називає мурками, також жабами, лягушками. До речі, розмовне мовлення поповнюють і слова, що вживаються в міліцейському соціолекті, наприклад: бомж (з рос. «без определенного места жительства»), бєспрєдєл (рос. «беззаконня», «безправ'я»).

Лексиці злодійського жаргону властивий цинічний евфемізм (заміна грубого слова начебто нейтральним, пом'якшеним), що намагається приховати звичайними за зовнішньою формою словами різні кримінальні дії - як зазначено вище, замість «красти» злодії кажуть торгувати, працювати, купити, замість «вдарити кого- небудь ножем» - подряпати пером, крити ширму означає «займатися кишеньковою крадіжкою», маслина - це «куля, патрон», балалайка - «револьвер» тощо.

У цьому цинізмі відображається специфічна психологія людей кримінального світу, презирство до норм і правил людського співжиття, бравада і грубість. Як зазначає В. М. Жирмунський, у цьому жаргоні «іронія і гумор, глум і презирство до оточення породжуються не стільки позитивним соціальним ідеалом, скільки нігілістичним запереченням всіх загальнозначущих соціальних цінностей, анархічним бунтарством і цинічним аморалізмом» [Жирмунський 1936: 163].

До ще однієї характерної риси арготичного словника належить полісемія. Наприклад, одне з найчастотніших слів злодійського лексикона фраєр зафіксоване в праці О. Поповченка з шістьома значеннями - «потенційна жертва; інтелігент; недосвідчений злодій; стиляга; відповідальний працівник; помічник злодія» [Поповченко 1996: 106].

Як і арго минулих століть, сучасна субмова містить чимало іншомовних запозичень: фатер «батько», паренти «батьки», прайс «ціна, гроші», бакси (гріни) «долари», бан «вокзал» тощо. Походження деяких арготизмів засвідчує їхню ігрову, розважальну функцію: парижанин «той, хто приїхав з сільської місцевості»; фігаро «в'язничний перукар»; шаляпін «сирена».

Лаконічну, але надзвичайно влучну характеристику арго знаходимо в романі Віктора Гюго «Знедолені»: «Арго з незапам'ятних часів... ніщо інше, як огидна, тривожна, підступна, зрадлива, отруйна, жорстока, підозрілива, підла, глибока, фатальна мова» [Гюго 1996:143].





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити