Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Стилістика української мови

Сучасна українська літературна мова як основа стилістики

 

Сучасна українська літературна мова утворилася з різнотипних структурних одиниць, які формувалися упродовж багатьох століть (на думку вчених, із V— VI ст. н. е.). Українці послуговуються нею системно, переважно із всенародною однозначністю. Українська мова для них є однією з суттєвих духовно-внутрішніх і зовнішніх національних сутностей.

Зміст терміна «сучасна українська літературна мова» містить кілька означень: «літературна», «сучасна», «українська».

Реалія «сучасна українська літературна мова» вужча, ніж «сучасна українська мова», до якої належать ще й українські діалекти (територіальні, місцеві) і властиві їм мовні одиниці — діалектизми, а також просторічні слова, жаргонізми, сленгізми й арготизми.

Літературна мова — це мова, яка унормована всенародною практикою мовленнєвого спілкування, впорядкована, опрацьована письменниками, вченими, громадськими діячами, іншими верствами інтелігенції. В обох формах (писемній та усній), в усіх стилях і жанрах свого вияву вона єдина для кожної окремої нації, народу, для всіх, хто має в ній потребу і щоденно нею послуговується. Літературну мову характеризує її наддіалектне використання — найтиповіше, соціально найпотрібніше і найумотивованіше. Вона має стабільні, усталені норми у вимові, лексиці, фразеології, граматиці і в стилістиці. Літературна мова будь-якого народу починається з письма, з писемної фіксації усного мовлення.

Дуже важливою є суспільна консолідуюча (лат. consolidatio — зміцнення, об'єднання) роль літературної мови. Вона суттєво об'єднує всі верстви народу в одне національне співжиття незалежно від їх місця проживання і соціального стану. На основі літературної мови сформувався український народ як окрема нація.

Унаслідок наукового вивчення української літературної мови впродовж багатьох поколінь поступово створювалась наука про неї — українське мовознавство. Вона представлена розгалуженою системою мовних правил — фонетичних, фонологічних, орфоепічних, акцентних, лексичних (семантичних, термінологічних, ономастичних, етимологічних), фразеологічних, граматичних (морфемних, словотвірних, морфологічних, синтаксичних), стилістичних і графічних (правописних): орфографічних і пунктуаційних — кожне з яких є елементом мовознавчої теорії.

Мовні правила прийнято вважати достовірними, отже й науковими, якщо вони:

а) відображають справжню сутність української (як і інших) мови;

б) містять наукові відомості, зокрема, про те:

— які фонеми є в сучасній українській літературній мові і як їх треба вимовляти;

— які літери, сполучення літер використовуються в українській графіці, як їх називати, писати, користуватися ними;

— як треба наголошувати слова;

— з яким лексичним значенням уживати слова;

— які різновиди слів, словосполучень і речень характерні для української мови;

— як утворюються і змінюються слова;

— які розділові знаки використовуються і як ними послуговуватись у писемному мовленні;

— як із слів формувати речення (саме у формі речень люди виражають свої думки, почування, сприймання всього навколишнього і того, що наявне в них самих).

Зміст поняття «літературна мова» історично змінювався, витлумачувався неоднозначно. Наприклад, в епоху середньовіччя (приблизно V — XV ст.) літературною мовою для більшості народів Західної Європи була не розмовна й рідна для них французька, італійська, іспанська чи якась інша західноєвропейська мова, а вже «мертва» на той час державна мова колишньої Римської

імперії — латинська мова, яка функціонувала у державному житті, науці, літературі, навчанні й богослужінні. У східних слов'ян, як зазначає сучасний український лінгвіст Віталій Русанівський, роль такої культурно-писемної мови переважно виконувала церковнослов'янська мова, якою створювалась і поширювалась насамперед релігійна література.

Сучасна українська літературна мова сформувалась на українській народній основі. Вона бере свій початок від появи перших трьох частин «Енеїди» (1798) українського письменника Івана Котляревського (1769 — 1838). Означення «сучасна» має кілька значень. У найширшому значенні сучасна українська літературна мова — це літературна мова нашого народу, яка використовується уже понад два століття. У вужчому значенні цим означенням охоплюється час існування української літературної мови впродовж трьох поколінь (починаючи з останніх 60 — 70 років). Поняття сучасності української літературної мови можна обмежити і останньою чвертю XX ст. або виділити (особливо в лексиці і фразеології) лише останні тринадцять років в історії сучасної української літературної мови — час використання її в незалежній українській державі.

Українська мова в її літературній формі належить до найрозвиненіших мов світу. У ній існує безліч слів і лексичних сполучень слів (Балтійське море, асиміляція звуків, неозначена форма дієслова та ін.). Усіх слів і їх сполучень у нашій мові не злічити, бо вона є творінням усього народу і постійно змінюється. Найбільше змін у лексиці мови: з'являються нові слова, змінюється значення наявних слів, а деякі з них використовуються все менше і поступово виходять з ужитку.

Ніхто не в змозі засвоїти сучасну українську літературну мов у вії повному обсязі. Це стає особливо зрозумілим, якщо зважити хоча б на такі реалії:

— слів у сучасній українській літературній мові більше мільйона, і переважна частина їх має не одне лексичне значення, а два, кілька чи й багато (полісемічні слова);

— більшість слів — змінні, вони існують не в одній граматичній формі, а в кількох: стаття, статті, статтю, статтею, (в) статті; статті, статей, статтям, статтями та ін.

На сьогодні вже існує понад 22 тисячі різних наук, розділів наук, професій, спеціальносте, які мають розгалужені термінологічні підсистеми, окремі з яких налічують тисячі, сотні тисяч або й мільйони лексичних одиниць.

Навіть найосвіченіша людина може активно володіти лише 5 — 7 тисячами слів; пасивно вона послуговується кількома десятками тисяч слів.

Мовцям зрозумілі тисячі слів у словниках чи в мовленні інших осіб, проте у власному мовленні вони використовують їх рідко або й зовсім не використовують. Однак найсуттєвіше з того, що є в мові (найуживаніші слова і їх форми, фразеологізми), а також слова і словосполучення, терміни, які становлять зміст основної для носія мови професії, спеціальності, необхідно опанувати. Отже, слід знати основний матеріал сучасної української літературної мови, найважливіші структурні елементи, з яких вона сформувалася. Цій меті немало слугує й така навчальна дисципліна, як стилістика мови (і мовлення). Оволодіння стилістикою сучасної української літературної мови — це оволодіння її культурою в усній і писемній формах, в усіх її стильових і жанрових різновидах, без чого неможливим є використання всього потенціалу (лат. potentia — сила) українського слова як запоруки й засобу формування і вияву українського менталітету, патріотизму.

На часткове оволодіння теорією стилістики і практикою стилістичного мовлення зорієнтований шкільний курс української літературної мови. Це суттєво сприяє формуванню в учнів стилістично диференційованого мовлення, навчанню мовленнєвої майстерності, розвиткові мислення, емоційної сфери, естетичних мовленнєвих смаків, що вкрай важливо для формування не тільки мовленнєвої, а й загальної культури громадян української держави.









загрузка...