Стилістика української мови

Стилістичне використання числівників і займенників

 

Усі поняття, що піддаються обчисленню (найчастіше це іменники), потребують позначення свого кількісного вияву. Для цього використовують числівники, які становлять лексико — термінологічну основу математики.

Числівники — слова із значенням певної, чітко визначеної кількості. Кожний власне числівник точно вказує на кількість або порядок при лічбі: п'ятдесят (50) — це не менше і не більше, як п'ять десятків. Лексичне значення числівника завжди можна позначити цифрою. Це стосується і неозначено-кількісних числівників: кілька (декілька), кільканадцять, кількадесят, кількасот, бо, наприклад, кілька: — це невизначена мала кількість у межах від трьох до десяти, кільканадцять — від одинадцяти до дев'ятнадцяти, кількадесят — кілька десятків і т. ін.

Слова багато, мало, чимало вважають особливими кількісними прислівниками, бо вони мають ступені порівняння, позначають кількісно неточний вияв певної дії, процесу: зроблено багато — кількісний (кількісно-означальний) прислівник; минуло багато років — прислівник з невизначеним кількісним значенням. Отже, немає достатніх підстав вважати ці слова числівниками, навіть неозначено-кількісними.

Стилістичне використання числівників буває двох видів:

— самостійне, суто кількісне: До дев'яти додати п'ять; Від шістнадцяти віднімемо одинадцять;

— значеннєво-несамостійне (коли вони поєднуються з іменником або із субстантивованим словом): Три обличчя здаються сіро-блідими (В. Винниченко). Числівник синтаксично підпорядковує собі іменник: два, три, чотири — обличчя, п'ять облич, але п'ятьох облич, п'ятьма — обличчями, одне — обличчя.

По-особливому стилістично виразні форми числівників у фольклорі: ...у тебе діток так багато: раз четвірко і раз п'ятірко, а всіх разом дев'ятірко (Нар. творчість).

Числівник — виразно своєрідна, лексично й граматично обмежена група слів (кілька десятків), кількість яких не поповнюється. Значення кількості чи порядку при лічбі в мисленні й мовленні людей — це категорії здебільшого незмінні й однозначні. І все ж числівники не завжди стилістично нейтральні. За різних мовленнєвих ситуацій, по-різному інтонуючись, вони набувають неоднакової значеннєвої (отже, й стилістичної) важливості. Особливо очевидним це стає тоді, коли числівники семантично зовсім інші, пор.: Мене премійовано на 50 гривень і Мене премійовано на 500 гривень. Різний кількісний зміст сказаного в обох реченнях, як, можливо, й неадекватне інтонування, не може не впливати й на сприймання сказаного різними особами (навіть особою — мовцем).

Отже, лексично обмежений вияв числівників своєрідно важливий і стилістично. Наприклад, форми числівника один {одна, одне, одно, одні) мають немало лексико-семантичних значень. Цей числівник входить до багатьох сполучень слів, зокрема: не один (декілька, багато): Старезний самотній прадуб, що шумів віттям не один рік, похилився над Дніпром вже майже без гілля (О. Довженко); ні один — ніхто, ніщо з усіх, жоден: Роман... дуже несміливий: ніколи він не зачіпав ні однієї дівчини ні словами, ні жартами (І. Нечуй-Левицький); один — два, один — другий — вживаються як назви неточної, приблизної кількості: Все це триває... не більше одної — двох хвилин (Леся Українка); один на один — тобто з кимось на самоті, без свідків, віч-на-віч, сам-на-сам: Так піду я в поля неозорі, Із піснями один на один (А. Малишко) або без чиєї-небудь участі, допомоги чи втручання: Ото як зчепляться з Павлом. Один на один... (А. Головко). Широко використовується числівник один також і в складі інших сполучень слів, серед них і фразеологізованих: один одним, один одинцем, один — єдиний, один — однісінький, одним один, в один голос, в одну душу, в одну мить, в одну шкуру, все одно, один і той же, один і той самий, одне і те ж, одне й те саме, одним миром мазані, одна нога тут, а друга там; одним вухом чути; одним духом, одним оком подивитися, стояти однією ногою в могилі, один до одного, одного поля ягода, ставати на одну дошку, стригти всіх під одну гребінку, один з одним, один за одним, один перед одним, одне слово, одне побіля одного, одної весни (зими...), одного разу, що за один та ін.

Типовим (особливо для розмовно-побутового мовлення) є стилістичне вживання числівника один (одна, одно) у значенні слів інших частин мови:

— займенників (переважно вказівного, неозначеного): ...Я живу одним [таким] життям, ти — іншим

(П. Загребельний); Було колись в одній [якійсь] країні... (Леся Українка);

— прислівника (весь час, постійно, тільки): Лежить Карно на лаві плазом, мов зарізаний кабан, і пальцем не ворухне, одно постогнує (М. Коцюбинський).

При числівниках два, три, чотири синтаксично залежний іменник уживається в називному відмінку множини, але з наголосом на першому складі: хороші сини, брати, але два, три, чотири сини, брати (це залишок колишньої двоїни — окремої форми числа іменників, які вживалися з числівником два), але п'ять — двадцять п'ять синів (чи братів). Недотримання цього орфоепічного правила призводить до мовленнєвої неправильності, а з нею і до стилістичної невправності, помилки.

Певною мірою стилістично своєрідні також і займенники — слова, які вказують на предмети, ознаки і кількості, але не називають їх.

Семантично (частково й морфологічно) прийнято розглядати 9 груп займенників: особові займенники, зворотний, присвійні, питальні, відносні, вказівні, означальні, неозначені, заперечні.

Функціонально найрозгалуженіші особові займенники, які в контексті вказують на певну особу (я, ти, він, вона, воно) чи особи (ми, ви, вони). Саме ці займенники мають особливе стилістичне використання.

Займенник я використовує кожна особа для називання самої себе. Форми його непрямих відмінків — суплетивні (від лат. suppletivus — доповнювальний) — утворені від іншого кореня: мене, мені, мною. В усіх відмінкових формах займенник я входить до складу різних сполучень слів, нерідко фразеологізованих: гляди ж мені, відсохла б рука мені. Вони вживаються з метою переконати кого-небудь у чомусь: грім би мене вдарив; не я буду, якщо...; оце я розумію; хай мене [святий] хрест [грім] поб'є; про мене (у значенні «роби, що знаєш»); теж мені (для вираження скептичного ставлення до кого-небудь, чого-небудь), тільки мене й бачили, я вас (тебе) навчу та ін. — погроза покарати когось; як на мене (на мою думку, розсуд, смак) і т. ін.

Займенником ми найчастіше називають дві (навіть одну) чи й більше осіб разом з тим, хто говорить (ми — нас, нам, нами...): Ми вкупочці колись росли... (Т. Шевченко). Це також найменування:

— осіб, які пов'язані спільним походженням, заняттями, поглядами і т. ін.: У лісі в нас нема свекрух ніяких (Леся Українка);

— для називання невизначеної, неозначеної особи: Не так воно робиться, як нам. хочеться (Номис).

Цей займенник є також заміною я (переважно в наукових працях, під час прилюдних виступів тощо), а зрідка для підкреслення поважності власної особи: Був собі поважний лицар, Нам його згадать до речі (Леся Українка); Подумаєш, розкричався. Ми не таких бачили (Г. Тютюнник) або (в минулому) ми у мовленні монарха, вельможних осіб: Я... Ми повелим! Я цар над божим народом! (Т. Шевченко). Подібно й ви вживається тоді, коли мовець шанобливо, ввічливо звертається до однієї, двох чи багатьох осіб: Ви не журіться, мамо. Я піду в найми (М. Коцюбинський). Також і займенник вони вживається для вираження пошани до однієї особи чоловічої або жіночої статі: Вони [наша мама] нас дуже люблять. Таке використання займенника вони було особливо типовим у колишньому селянському побуті, слугувало виявом специфічного українського національного етикету, шанобливого ставлення до рідних і старших за віком осіб.

Отже, стилістично виразними є випадки досить частого використання множинних форм займенників ми, ви, вони, нам, вам замість я, ти, він, вона, мені, тобі.

Займенник воно (його, йому, ним і т. д.), крім вказівки на особу чи предмет середнього роду (...Лев бачить, що воно [щеня] зробило, Та змилосердився — мовчить — Л. Глібов), може також вживатися:

— у значенні займенника це: Воно [це] мені ні до чого;

— у значенні займенника він, вона з відтінком пестливості або зневажливості: Що воно [він, вона] таке каже з переляку;

— у значенні підсилювальної частки: І що воно за дитина, ніяк не заплаче! (К. Гордієнко).

Займенник воно здебільшого має фольклорне забарвлення, ми в значенні я вживається переважно в мовленні науковому й публіцистичному і т. ін.

Кожен займенник (як і кожен числівник) стилістично особливий, неповторний, може використовуватися не з однією функцією, а з кількома, що й стає об'єктом лінгвістичного аналізу. Числівники і займенники (як і всі інші повнозначні й не повнозначні слова) мають своє неповторне буття в усіх стилях, а також у багатьох жанрах мови, використовуються в них активно або пасивно, навіть епізодично чи й зовсім стилістично «чужі» для них.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.