УКРАЇНСЬКА МОВА. ПІДГОТОВКА ДО ЗНО
СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ
Другорядні члени речення
Означення
Означенням називається другорядний член речення, який вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? скільки? (в усіх їхніх відмінкових формах).
Означення бувають: узгоджені, неузгоджені, прикладки.
Узгодженим називається означення, виражене словом, що має такий самий рід (в однині), число та відмінок, що й означуване слово. Узгоджені означення виражаються:
— прикметниками:
Нам жорна ті (Зн. в.) із кам’яного віку (Р. в.) на танках варвари з Європи привезли (В. Симоненко);
— дієприкметниками:
Біліють смолоскипи грайливо пофарбованих ялин (В. Симоненко);
— прикметниковими та дієприкметниковими зворотами:
Десятків зо три вуликів, понакриваних покрівлями череп’яними й з кори, стояло серед гайка (Б. Грінченко);
— займенниками:
На цій землі все мужнє і натхненне, все пройняте любов’ю висоти (Р. Гамзатов);
— числівниками:
Аж на третій яр чути ваш базар (Народна творчість).
Неузгоджені означення пов’язуються з означуваним словом зв’язком керування або прилягання. Неузгоджені означення виражаються формами різних частин мови, які вказують на ознаку або належність предмета:
— іменниками в непрямих відмінках із прийменником або без нього:
Година (яка?) для праці настала (Леся Українка). Поволеньки голос (чий?) оповідача тихішає (Остап Вишня);
— займенниками його, її, їх (родовий відмінок від особових він, вона, вони у значенні присвійного): Сили (чиї?) його були вичерпані (І. Франко);
— прислівниками:
Зійшов над хатою місяць (який?) уповні (Марко Вовчок);
— неозначеною формою дієслова:
Спочатку у мене була думка (яка?) відмовитись (О. Довженко);
— словосполученням:
Карета (яка?) швидкої допомоги забрала її в лікарню (О. Копиленко).
Прикладкою називається означення, виражене іменником. Вона дає предмету нову назву:
Не сон -трава на могилі вночі процвітає, то дівчина заручена калину сажає (Т. Шевченко); Коли стемніє, до яблуньки-дички приходить дикий кабан-сікач і, перевертаючи купи листя, шукає яблучка (І. Цюпа).
Прикладками є власні назви при загальних словах: місто Харків, село Матусів, райцентр Шпола, річка Лопань, видавництво «Весна».
Прикладка може бути непоширеною, що складається з одного слова: гульвіса -вітер, річка Дніпро, зима- лихоманка ; та поширеною, що складається з кількох слів: Колгосп «Шлях до комуни» вважався одним із передових у районі.
По відношенню до означуваного слова прикладка може стояти перед і після означуваного слова: Мати -природа щільно загорнула кожний качан у дванадцять ніжних прозорих пелюсток (О. Донченко); Весною Муха- ледащиця майнула у садок (А. Малишко).
Прикладки можуть узгоджуватися і не узгоджуватися з означуваним словом.
Неузгоджені прикладки, що означають назви підприємств, установ, газет, журналів і под., беруться в лапки і пишуться з великої літери: журнал « Наталі», завод « Іскра», поема « Сон», вафлі « Артек»; можуть приєднуватися до пояснюваного слова за допомогою слів імені, пам’яті, родом, на прізвище і под. і писатися з великої літери без лапок: турнір імені Ірини Дерюгіної, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С Сковороди.
Узгоджені прикладки приєднуються до означуваного слова за допомогою слова як : Наталка як учениця, прапор як символ незалежності (кома у таких випадках не ставиться).
Прикладки можуть писатися окремо й через дефіс, що залежить від семантики поєднуваних складників.
1. Якщо прикладкою виступає видова назва, то дефіс між означуваним іменником і прикладкою не ставиться: місто Київ, ріка Москва, трава звіробій. Якщо ж у ролі прикладки виступає родова назва, то між означуваним іменником і прикладкою ставиться дефіс: звіробій-трава, Москва-ріка, Сапун-гора.
2. Якщо узгоджуваний іменник, що має атрибутивне (означальне) значення, виступає в ролі прикладки в постпозиції, він приєднується до пояснюваного іменника дефісом: Вовк-жаднюга, дівчина-красу-ня, хлопець-богатир.
Якщо такий іменник виступає в препозиції до означуваного іменника, то він пишеться окремо: богатир хлопець, жаднюга Вовк, красуня дівчина.
3. Пояснюваний іменник і прикладка можуть мінятися місцями (причому атрибутивну роль виконує іменник у постпозиції), між ними завжди ставиться дефіс: дівчина-грузинка й грузинка-дівчина, учитель-фізик і фізик-учитель, художник-пейзажист і пейзажист-художник.
4. Якщо прикладка входить до складу терміна, вона втрачає атрибутивне значення, перетворюючи словосполучення на складний іменник без сполучного звука. Такі іменники пишуться через дефіс: гриб-паразит, жук-короїд, заєць-русак, льон-дов-гунець.