УКРАЇНСЬКА МОВА. ПІДГОТОВКА ДО ЗНО
МОРФОЛОГІЯ

Іменник

Відмінювання іменників

Відмінювання іменників — це один із засобів зв’язку слів у реченні. Називний відмінок — початкова форма слова — прямий. Усі інші (родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний) — непрямі. Кожний відмінок є втіленням певного типу смислових і синтаксичних відношень. Кожна відмінкова форма твориться за допомогою закінчення та (або) прийменника.

На вибір відмінкового закінчення впливає значення слова, рід, на який звук закінчується основа слова. За ознакою роду й характером основи слова всі іменники поділяються на чотири відміни.

I відміна: іменники переважно жіночого й деякі іменники чоловічого роду, а також спільного роду із закінченнями -а, -я в називному відмінку однини: вага, гиря, машина, партія, праця; воєвода, дядя; голова, сирота, убивця.

II відміна:

а) іменники чоловічого роду з кінцевим приголосним основи та з закінченням -о в називному відмінку (переважно назви осіб): бік, велетень, завод, край, майстер, товариш; батько, Дніпро, Петро; татуньо;

б) іменники середнього роду з закінченнями -о, -е,-я (крім іменників із суфіксами -ат, -ят, -ен при відмінюванні): вікно, місто; море, поле, прізвище; весілля, життя, знання ; також іменники із суфіксами згрубілості -ище, -исько, утворювані від іменників усіх родів: вітрище (від вітер), дівчисько (від дівча), свекрушисько (від свекруха).

III відміна : іменники жіночого роду з кінцевим приголосним основи: вість, любов, міць, річ, розкіш, сіль, тінь, а також слово мати, у якому при відмінюванні з’являється суфікс - ер-.

IV відміна: іменники середнього роду:

а) із закінченнями -а, -я, що приймають перед більшістю відмінкових закінчень суфікси - ат, -ят-: гуся (гусяти), дівча (дівчати), лоша (лошати), теля (теляти);

б) із закінченням -я (із суфіксом -ен- при відмінюванні): ім’я (імені), плем’я (племені).

Поділ на групи

Іменники І та II відмін поділяються на три групи: тверду, м’яку та мішану.

I відміна

Тверда група

До твердої групи належать іменники жіночого роду із закінченням -а (крім тих, основа яких закінчується на шиплячий приголосний): жінка, машина, перемога, сівба, фабрика, а також іменники спільного роду (чол. і жін.) з таким самим закінченням: голова, дружина, каліка, недоріка, непосида, сирота, староста та чол. роду (назви осіб): Микита, Микола, Сава тощо.

М’яка група

До м’якої групи належать іменники жіночого та спільного роду із закінченням -я : буря, друкарня, земля, надія, пісня, робітниця, сім’я, суддя, убивця тощо та іменник чол. роду Ілля.

Мішана група

До мішаної групи належать іменники жіночого та спільного роду із закінченням -а та з основою на шиплячий приголосний: вежа, гуща, їжа, каша, круча, межа, площа, тиша, лівша, міхоноша ; іменник чол. роду вельможа.

II відміна

Тверда група

Чоловічий рід

До твердої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим твердим приголосним основи (крім шиплячих) і закінченням -о : дуб, палац, темп, ударник, успіх; батько, Петро ; переважна більшість іменників на -р: вир, вихор, відвар, двір, жир, сир, стовбур, столяр, явір ; сюди ж належать іменники звір, комар, снігур, які, проте, в називному відмінку множини мають закінчення м’якої групи: звірі, комарі, снігурі, а також усі іменники іншомовного походження на -ер, -ір, -ор, -ур (-юр) і з постійно наголошеними - ар (-яр), -ир : інженер, майстер, шофер; папір, сувенір; директор, професор, семафор; абажур, гіпюр, каламбур; базар, гектар, комісар, футляр, ювіляр; бригадир, касир, командир, пасажир.

Середній рід

До твердої групи належать іменники середнього роду із закінченням -о: вікно, залізо, коло, місто, село.

М’яка група

Чоловічий рід

До м’якої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим м’яким приголосним основи: боєць, велетень, звичай, край, учитель, Бенедьо ; сюди належить частина іменників із суфіксами -ар, -ир, які в однині мають наголос на корені: бондар — бондаря, козир — козиря, лікар — лікаря, писар — писаря, а також іменники, у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: буквар — букваря, вівчар — вівчаря, друкар — друкаря, інвентар — інвентаря, календар — календаря, кобзар — кобзаря, пролетар — пролетаря, секретар — секретаря, шахтар — шахтаря; гузир — гузиря, проводир — проводиря, пухир — пухиря та ін.

Середній рід

До м’якої групи належать іменники середнього роду із закінченням -е та -я (без суфіксів - ен-, -ят- при відмінюванні й переважно з подовженням кінцевого приголосного основи): горе, місце, море, поле; життя, завдання, збіжжя, здоров’я, змагання, знаряддя, листя, обличчя, пір’я, полум’я, сім’я, тім’я.

Мішана група

Чоловічий рід

До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим шиплячим приголосним основи: вантаж, дощ, сторож, слухач, ткач, товариш; вітрище, бабище ; також іменники на -яр (назви людей за родом їхньої діяльності), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: вугляр — вугляра, каменяр — каменяра, пісняр — пісняра, скляр — скляра, тесляр — тесляра, школяр — школяра.

Середній рід

До мішаної групи належать іменники середнього роду із закінченням -е при основі на шиплячий приголосний: ложе, плече, прізвище, явище.

Зразки відмінювання іменників

І відміна

Однина

У знахідному відмінку однини іменники твердої та мішаної груп мають закінчення -у, м’якої — -ю : книжку, машину, перемогу, фабрику, кручу, межу, площу; тишу; бурю, надію, робітницю, сім’ю, статтю.

В орудному відмінку однини іменники твердої групи мають закінчення -ою, м’якої та мішаної груп — -ею, після голосного та апострофа — -єю : книжкою, машиною, перемогою, фабрикою; бурею, надією, робітницею, сім’єю, статтею; кручею, межею, площею, тишею.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Перед закінченням -і в давальному та місцевому відмінках приголосні г, к, х переходять відповідно в з, ц, с : нога — нозі, ру-ка—руці, муха — мусі.

Кличний відмінок

У кличному відмінку однини вживаються закінчення -о, -е, -є, -ю.

а) О мають іменники твердої групи: дружино, Ганно, книжко, Михайлівно, перемого, сестро;

б) Е мають іменники м’якої та мішаної груп, є —іменники м’якої групи після голосного та апострофа: воле, земле, Катре, робітнице, душе, круче; Маріє, мріє, сім’є, Соломіє, а також Іллє;

в) Ю мають деякі пестливі іменники м’якої групи: бабусю, Галю, доню, матусю, татусю.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

У звертаннях, що складаються з двох власних назв — імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Ганно Іванівно, Маріє Василівно.

Особливості відмінювання іменників І відміни

Множина

1. У родовому відмінку множини іменники мають нульове закінчення або закінчення -ей, -ів:

а) нульове закінчення мають іменники твердої, м’якої та мішаної груп: баб (і бабів), губ (і губів), доріг, машин, назв, свобод, фабрик, шкіл; бур, долонь, легень (і легенів), надій, робітниць; круч, меж, площ;

б) кілька іменників жіночого роду закінчуються на -ей : мишей, свиней, сімей, статей (від стаття) та ін.;

в) закінчення -ів мають деякі іменники чоловічого роду: суддів, старостів (і старост — з іншим значенням), окремі іменники жіночого роду, а також прізвища: Журбів, Чупринків і т. ін. В іменниках іншомовного походження з подвоєними приголосними в родовому відмінку множини це подвоєння зберігається: бонн (від бонна), булл (від булла), ванн (від ванна), вілл (від вілла), панн (від панна).

У знахідному відмінку множини іменники мають форму, однакову з формою називного або родового відмінка множини.

II відміна

Однина

Родовий відмінок

У родовому відмінку однини іменники залежно від їх значення мають закінчення -а, -я або -у, -ю.

-А, -я пишуться в іменниках, коли вони означають:

а) назви осіб, власні імена та прізвища: колгоспника, студента, учителя; Андрія, Дмитра, Дорошенка, Франка ; також персоніфіковані предмети та явища: Вітра, Ліса, Мороза та ін.;

б) назви тварин і дерев: ведмедя, вовка, дуба, кілка, коня, пса, ясеня ;

в) назви предметів: гвинта, замка, малюнка, ножа, олівця, піджака, плаща, портфеля, стола (й столу);

г) назви населених пунктів: Воронежа, Голосієва, Житомира, Києва, Лондона, Луцька, Миргорода, Новгорода, Парижа, Святошина, Тернополя, Харкова;

ґ) інші географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі, а також із суфіксами присвійності -ов, -ев (-єв), -ин (-їн): Дінця, Дністра, Іртиша, Колгуєва, Орла, Остра, Пиря-тина, Псла, Пскова, Тетерева;

д) назви мір довжини, ваги, часу тощо: гектара, грама, метра, місяця, процента, тижня ( але віку, року); назви місяців і днів тижня: вівторка, жовтня, листопада ( але листопаду — назва процесу), понеділка ; назви грошових знаків: гроша, долара, карбованця, фунта стерлінгів, червінця; числові назви: десятка, мільйона, мільярда ;

є) терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, катода, конуса, радіуса, ромба, сегмента, сектора, синуса, шківа тощо, а також українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмінка, додатка, займенника, знаменника, іменника, трикутника, чисельника, числівника тощо, але : виду,роду, також синтаксису, складу, способу.

-У, -ю пишуться в іменниках чоловічого роду на приголосний, коли вони означають:

а) речовину, масу, матеріал: азоту, асфальту, бальзаму, борщу, водню, воску, гасу;

б) збірні поняття: ансамблю, атласу, батальйону ; сюди належать назви кущових і трав’янистих рослин: барвінку, бузку, гороху, звіробою, щавлю, ячменю ( але вівса), а також назви сортів плодових дерев: кальвілю, ренету, ренклоду та ін.;

в) назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокзалу, ґанку, даху, заводу, універмагу, шинку, але (переважно з наголосом на закінченні): бліндажа, гаража, куреня, млина, хліва ; -а (-я) вживається також в іменниках — назвах архітектурних деталей: карниза, еркера, портика ; обидва закінчення а (-я) та -у (-ю) приймають іменники: мосту й моста, паркану й паркана, плоту й плота ;

г) назви установ, закладів, організацій: інституту, клубу, колгоспу, комісаріату ;

ґ) переважна більшість слів із значенням місця, простору тощо: абзацу, валу, байраку, краю, але: горба, хутора тощо;

д) явища природи: вихору, вогню, вітру, граду, грому ;

є) назви почуттів: болю, гніву, жалю, страху ;

є) назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять: авралу, бігу, винятку, галасу, грипу, дисонансу, догмату, достатку, екзамену;

ж) назви ігор і танців: баскетболу, вальсу ;

з) більшість складних безсуфіксних слів (окрім назв істот): водогону, вододілу, водопроводу, живопису, живоплоту, манускрипту, родоводу, рукопису, суходолу, трубопроводу, але: електровоза, пароплава;

и) переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот): вибою, випадку, вислову, відбою, відгуку, заробітку, затору, запису, опіку, опуху, побуту, поштовху, прибутку, прикладу, проводу (дріт), сувою, усміху, успіху;

і) назви річок (окрім зазначених у п. 1), озер, гір, островів, півостровів, країн, областей і т. ін.: Амуру, Вугу, Гангу, Дону, Дунаю, Єнісею, Нілу, Рейну, Сейму; Байкалу, Ельтону, Мічигану, Світязю, Чгду; Алтаю, Ельбрусу, Паміру, Уралу; Котліну, Кіпру, Криту, Родосу, Сахаліну; Пелопоннесу; Алжиру, Афганістану, Казахстану, Єгипту, Іраку, Китаю; Донбасу, Ельзасу, Кавказу, Сибіру.

Давальний відмінок

У давальному відмінку однини іменники мають закінчення -ові, -еві, -єві або -у, -ю.

1. Закінчення -ові (у твердій групі), -еві (у мішаній групі та в м’якій після приголосного), - єві (у м’якій групі після голосного та апострофа) мають іменники чоловічого роду: будинкові, відмінкові, директорові, дубові, майстрові, нахилові, Петрові. Ці ж іменники приймають і закінчення -у (-ю): будинку, відмінку, директору тощо.

Паралельні закінчення -ові та -у мають також іменники середнього роду із суфіксом -к-, що означають малі істоти: дитяткові — дитятку, немовляткові — немовлятку, поросяткові — поросятку, теляткові — телятку, ягняткові — ягнятку.

Знахідний відмінок

У знахідному відмінку однини іменники мають форму, однакову з формою родового або називного відмінків.

Орудний відмінок

В орудному відмінку однини іменники мають закінчення -ом, -ем (-єм) і -ям, -им.

Закінчення -ом мають усі іменники чоловічого та середнього роду твердої групи, -ем (після голосного та апострофа — -єм) — іменники чоловічого та середнього роду мішаної та м’якої груп (окрім іменників середнього роду, що закінчуються на -я): майстром, містом, робітником, селом; бійцем, кобзарем, конем, кущем, місцем, морем, ножем, плечем, прізвищем, секретарем, слухачем; пирієм, роєм, солов’єм, урожаєм.

Кличний відмінок

Іменники другої відміни в кличному відмінку закінчуються на -у (-ю), -є.

1. Закінчення -у мають іменники твердої групи (зокрема із суфіксами -ик, -ок, -к,-о), іншомовні імена з основою на г, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (окрім ж): батьку, синку, ударнику; Юрку, Джеку, Жаку, Людвігу, Фрідріху; також іменники діду, сину, тату.

2. Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Віталію, вчителю, Грицю, краю.

3. Закінчення -є мають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м’якої групи із суфіксом -ець та деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні назви з основою на р, ж : Богдане, голубе, друже, козаче, мосте, орле, Петре, соколе, Степане, чумаче.

4. Прізвища прикметникового походження на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн), як Глібов, Королів, Пушкін, Романишин, Тютчев, Чапаев, Щоголів, при звертанні мають форму як називного, так і кличного відмінка: Глібов і Глібове та ін.

Географічні назви, до складу яких входять зазначені суфікси, мають у кличному відмінку закінчення -е : Києве, Лебедине, Львове.

Множина

Родовий відмінок

Усі іменники середнього роду на -о, -е та більшість на -я (переважно з попереднім м’яким подовженим приголосним н) мають нульове закінчення. Подовження перед нульовим закінченням втрачається: бажань, боліт, вагань, верховіть, весіль, відер, вікон, боліт, завдань, засідань, знань, кіл, кілець, коліс, місць, озер, облич, пальт.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

При збігові двох приголосних у кінці основи при нульовому закінченні часто з’являється вставний о або е : вікон; болітець, відер, віконець, гасел, ден (від дно), кілець, озерець, пірець, ребер.

Знахідний відмінок

У знахідному відмінку множини іменники другої відміни мають форму, однакову або з називним, або з родовим відмінком множини.

Кличний відмінок

У кличному відмінку множини іменники мають форму, однакову з називним: брати, робітники; діячі, товариші; краї, учителі, пролетарі; моря, села.

III відміна

В орудному відмінку однини іменники цієї відміни набувають закінчення -ю, причому:

а) якщо основа іменника закінчується одним приголосним (крім губного та р), то після голосного перед закінченням -ю цей приголосний подовжується (на письмі подвоюється): височінню, віссю, волосінню, в’яззю, галуззю, загибеллю, міддю, міццю, сіллю, тінню; ніччю, подорожжю ;

б) якщо основа іменника закінчується сполученням приголосних або на губний ( б, п, в, м, ф), а також на р, щ, то подовження не відбувається: верф’ю,вістю, жовчю, кіновар’ю, кров’ю,любов’ю, матір’ю, нехворощю, Об’ю, радістю, якістю.

У кличному відмінку, що вживається переважно в поезії, іменники цієї відміни мають закінчення - е : вісте, любове, радосте, смерте.

  IV відміна

Однина

У родовому, давальному, орудному та місцевому відмінках однини та множини з’являються суфікси -ят- (після шиплячого -ат-) та -ен-: галченяти, голуб’яти, гусяти, дитяти, козеняти; курчати, лошати, коліщати; імені (та ім’я), племені (та плем’я).

У знахідному відмінку множини іменники мають форму, однакову з називним відмінком: коліщата; імена, племена ; з родовим відмінком (для назв людей): дівчат, хлоп’ят ; або обидві форми (для назв тварин): гусят і гусята ; курчат і курчата, ягнят і ягнята.

Відмінювання іменників, що мають тільки форму множини

1. У називному відмінку.

Іменники, що вживаються тільки у множині, мають такі самі відмінкові закінчення, що й форми множини іменників першої, другої або третьої відмін (м’язи — в’язи, плащі — хитрощі).

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Деякі іменники, як гуси, діти, кури, люди, мають форму однини, але від інших основ: гуска, дитина, курка, людина.

а) закінчення -і (після голосного — ї): гордощі, граблі, двері, дріжджі, коноплі, помиї, радощі, хитрощі;

б) закінчення -а (зрідка -я): вила, ворота, дрова, ясла, ясна, вінця.

2. У родовому відмінку виступають:

а) закінчення -ей : грошей, гусей, дверей, курей, людей, саней, сіней;

б) закінчення -ів : в’язів, граблів (і грабель), дріжджів, кліщів, окулярів, сходів, хитрощів;

в) нульове закінчення: вил, воріт, дров, збоїн, конопель, лещат, ясел, ясен.

3. У давальному відмінку виступають:

а) закінчення -ам після твердого приголосного, коли в називному відмінку іменники мають закінчення -и, -а або -і (після шиплячого): веселощам, вилам, воротам, в’язам, ночвам,радощам, сходам, штанам (і штаням), яслам, але: гусям, дітям, людям, курям, саням, сіням;

б) закінчення -ям після голосного та після м’якого приголосного, коли в називному відмінку іменники закінчуються на -і, -ї, -я : вінцям, граблям, дверям, помиям.

4. У знахідному відмінку вживаються форми:

а) однакові з називним відмінком: вила, вінця, граблі, коноплі, окуляри, сани, ясла;

б) однакові з родовим відмінком (для назв людей): дітей, людей ;

в) обидві форми (для назв деяких свійських тварин): гусей і гуси, курей і кури.

5. В орудному відмінку виступають:

а) закінчення -ами в іменниках, які в називному відмінку мають закінчення -и, -а або -і (після шиплячого): вилами, ночвами, сходами; веселощами, радощами ;

б) закінчення -ями в іменниках, які в називному відмінку закінчуються на -і, -ї, -я: вінцями, граблями, коноплями, помиями;

в) закінчення -ми : ворітьми (й воротами), грішми (й грошима), гусьми, дверми (й дверима), дітьми, курми, людьми, саньми (й санями), сіньми, штаньми (й штанами, рідше — штанями).

6. У місцевому відмінку залежно від попереднього приголосного вживаються закінчення -ах, -ях : на вилах, на воротах (рідше — воротях), у ночвах, на штанах (рідше — на штанях), у яслах; на граблях, у дверях, у помиях.

Personalised Essay Writing Service for You

Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити