УКРАЇНСЬКА МОВА - Обов’язковий іспит ДПА і ЗНО 2018

Частина 3. 11 КЛАС. I СЕМЕСТР (52—79 дні)

Тема 10. СИНТАКСИС. СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ. РЕЧЕННЯ. ПРОСТЕ ДВОСКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ. ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ

Опрацювавши цей розділ, Ви зможете:

поновити знання з тем:

• Словосполучення й речення як основні одиниці синтаксису. Підрядний і сурядний зв’язок між словами й частинами складного речення.

• Головне й залежне слово в словосполученні. Типи словосполучень за морфологічним вираженням головного слова. Словосполучення непоширені й поширені.

• Речення як основна синтаксична одиниця. Граматична основа речення. Порядок слів у реченні.

• Види речень у сучасній українській мові: за метою висловлювання, за будовою, за складом граматичної основи, за наявністю чи відсутністю другорядних членів, за наявністю необхідних членів речення, за наявністю чи відсутністю ускладнювальних засобів.

• Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення. Особливості узгодження присудка з підметом. Типи присудків: простий і складений. Способи вираження підмета та присудка.

• Означення узгоджене й неузгоджене. Прикладка як різновид означення.

• Додаток. Типи обставин за значенням. Способи вираження означень, додатків, обставин. Порівняльний зворот.

• Розділові знаки у простому неускладненому реченні.

• Граматична основа односкладного речення.

• Типи односкладних речень. Способи вираження головних членів односкладних речень;

розрізняти словосполучення й речення, сурядний і підрядний зв’язок між словами й реченнями;

визначати головне й залежне слово в підрядному словосполученні; поширені й непоширені словосполучення, типи словосполучень за способами вираження головного слова;

розрізняти речення різних видів: за метою висловлювання, за емоційним забарвленням, за складом граматичної основи, за наявністю чи відсутністю другорядних членів, за наявністю необхідних членів речення, за будовою, за наявністю чи відсутністю однорідних членів речення, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення, звертання;

визначати структуру простого двоскладного речення, способи вираження підмета й присудка (простого й складеного), особливості узгодження присудка з підметом;

уміти правильно й комунікативно доцільно використовувати прості речення;

розпізнавати види другорядних членів та їх типи й різновиди, визначати способи вираження означень, додатків, обставин, роль порівняльного звороту;

правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості другорядних членів речення в мовленні;

розпізнавати типи односкладних речень, визначати особливості кожного з типів;

правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості односкладних речень у власному мовленні.

Перевірте свої знання

Виконайте тест 1. На його виконання відводиться 15 хвилин. Під час роботи над тестам не можна користуватися підручниками, посібниками, довідниками, словниками тощо.

Тест 1 (вхідний)

Завдання 1—11 мають по п ’ять варіантів відповіді, серед яких лише один правильніш, а завдання 12 має на меті встановлення відповідності: до кожного рядка, позначеного цифрою, доберіть відповідник, позначений буквою. Виберіть правильні, на Вашу думку, відповіді і позначте їх.

1. Позначте рядок, у якому записані лише словосполучення:

А зупинилися поруч, бачив її, виросла швидко, повернено власнику

Б кам’яна стіна, ледве помітний, ракетки і м’ячик, готовий до змагання

В зимовий сад, зошит у клітинку, унаслідок повені, сніданок натще

Г аркуші зошита, хлопчик подякував, час втрачено, написала знов

Д підписати заяву, запросити гостя, стежити очима, накивати п’ятами

2. Правильно підкреслено підмет у реченні

А Проте щось кликало сюди вогнисте створіння з гострою мордочкою й нащуленими вухами.

Б Гетьмани, гетьмани, якби то ви встали, встали, подивились на той Чигирин.

В Перша наука — це гуси.

Г Топтати ногами рештки пофарбованого яйця або писанки — великий гріх.

Д Дмитрик з Олею познайомився у школі.

3. Речення зі складеним присудком подано в рядку

А У груші був тоненький голосочок.

Б Він буде мешкати в нас до від’їзду.

В Ти була мені затишком снів.

Г І вже аж там, над самою Десною, було моє царство.

Д У Малишка було багато літературних учителів.

4. Дієслово бути — простий дієслівний присудок (не дієслово-зв’язка) у реченні

А Орися була вже не дитина.

Б А вже на самому дні ящика були скляні кулі.

В Коло воріт і хвірток укопані були лавочки для вечірніх посиденьок.

Г Ліс осінньої пори був наче кований з ясної міді.

Д Той мініатюрний лісовий масив був для мене несходимим.

5. Речення зі складеним дієслівним присудком подане в рядку

А А потім вже подвижники і вчені взялись вивчать кургани височенні.

Б Вони будуть купатися й розважатися цілий день.

В Батько мені казав напам’ять вивчити про Каїна та Авеля.

Г Птахи по надбережжю гуртуються відлітати в ирій.

Д Розливався людський стогін всюди хвилею сумною.

6. Поширеним є речення

А Хай кожен із вас заспіває.

Б Гостям весело.

В Дідусь буде відпочивати.

Г Хлопець виявився не ликом шитий.

Д Зустрілися батько і син.

7. Правильний варіант характеристики речення поданий у рядку: Шепталові неждано закортіло почути Степанів голос.

А односкладне, означено-особове

Б односкладне, неозначено-особове

В односкладне, безособове

Г односкладне, узагальнено-особове

Д двоскладне

Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання 8—11.

(1) Сонце тільки-тільки виглянуло з-за ліска (2) Проймало трохи холодком. (3) Було здорово і легко. (4) Вільно й широко розляглися зелені поля. (5) Не тіснили їх похмурі ліси, не давили високі гори, і далеко-далеко сягало око вподовж ланів та невеличких гайків, що зеленими вершечками виглядали з ярів та балок. (6) Після душного, тісного города найбільш захоплювала ця широта краєвиду. (7) Після пороху й диму особливо милували око зелені хліба та шпориш, що поріс край дороги. (8) Сила ж того чистого, запашного повітря, здавалось, лила в груди якусь жвавість, бадьорість та енергію (За В. Винниченкам).

8. Усі номери на позначення простих речень із прямим порядком слів правильно наведені в рядку

А 1, 2, 8

Б 1, 3, 8

В 2, 3, 8

Г 3, 4, 8

Д 1, 5, 8

9. Обидва номери на позначення простих односкладних речень правильно наведені в рядку

А 1, 2

Б 2, 3

В 2, 4

Г 3, 5

Д 3, 6

10. Непоширеним є речення тексту

А перше

Б друге

В третє

Г четверте

Д шосте

11. Складними є речення тексту

А п’яте, восьме

Б п’яте, шосте

В п’яте, сьоме

Г шосте, сьоме

Д сьоме, восьме

12. До кожного рядка, позначеного ЦИФРОЮ, доберіть відповідник, позначений БУКВОЮ.

Типи речення

1 розповідне, неокличне

Приклади

А Я вранці голос горлиці люблю.

2 розповідне, окличне

Б І хто оплакав вас, могили?!

3 питальне, окличне

В Ти б уперед хоч привітався б з гостем!

4 спонукальне, окличне

Г Що це: дійсність чи галюцинація?

Д Скільки радощів може бути при зустрічі з ранковою зорею, скільки таємниць розкриває нам засніжений ліс!

Бланк відповідей А

У завданнях 1-12 правильну відповідь позначайте тільки так: [X]

Теоретична частина

СИНТАКСИС

Синтаксис (від гp. syntaxis — побудова) вивчає правила поєднання слів у словосполученнях і реченнях. Завдання синтаксису — вивчення синтаксичних зв’язків і утворюваних на їхній основі синтаксичних одиниць.

Синтаксичний зв’язок буває сурядним і підрядним. Сурядний зв’язок поєднує граматично незалежні слова або речення. Наприклад: зошити й олівці; Сходить сонце, й оживає степ. Підряднийзв’язок поєднує два слова або речення, одне з яких є залежним від іншого: малювати олівцем; Сосна росла й ховала дорогу, що на Сагайдак (Микола Хвильовий).

Словосполучення і речення — основні одиниці синтаксису, що утворюються на основі синтаксичних зв’язків.

Словосполучення

Речення

1) називає:

2) містить головне й залежне слова;

3) слова пов’язані підрядним зв’язком

1) виражає думку, повідомляє;

2) має граматичну основу (підмет, присудок);

3) слова пов’язані сурядним і підрядним зв’язком

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

Словосполучення — поєднання двох або більше повнозначних слів на основі підрядного зв’язку: яскравий приклад, служити Батьківщині, поводитися гідно.

Підрядний зв’язок спричиняє те, що слова в складі словосполучення різні за роллю: одне з них — головне, інше — залежне.

Головне слово визначає граматичну форму залежного. Залежне слово граматично і за змістом залежить від головного.

Не становить словосполучення граматична основа речення: підмет і присудок — взаємозалежні граматичні форми:

Не можна вважати словосполученням фразеологізми: пасти задніх, торочити про Хітині кури та ін., значення яких не виводиться з лексичних значень слів у їхньому складі. Такі сполучення слів вивчає фразеологія, тоді як синтаксис вивчає вільні словосполучення.

За способом вираження головного слова словосполучення бувають іменникові (солов'їна мова), прикметникові (ледве помітні), числівникові (двоє друзів), займенникові (ми з братом), дієслівні, коли головне слово — будь-яка з форм дієслова (іти гаєм, вивчиш мову, зранку дощило, давно забутий, ідучи до шкали, зачинено на обід) і прислівникові (далеко від міста, майже вчасно).

Головне і залежне слова в словосполученні можуть мати при собі інші слова, що їх пояснюють. Тоді словосполучення є поширеним. Наприклад:

Якщо ж таких слів немає, словосполучення є непоширеним: читати роман; відгукуватися про екранізацію.

РЕЧЕННЯ

Речення — основна синтаксична одиниця, яка має граматичну основу й слугує засобом спілкування. Граматична основа — головні члени речення (підмет і присудок).

Речення, яке має одну граматичну основу, є простим. Речення з двома і більше граматичними основами — складне.

ПРОСТЕ ДВОСКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ

Речення має певний порядок слів. В українській мові він є вільним, але водночас слугує взаєморозумінню учасників мовленнєвого спілкування. Пор.: Наталка розв'язала навіть цю задачу. — Цю задачу розв'язала навіть Наталка.

Звичайним для української мови є прямий порядок слів. Він потребує вживання присудка після підмета узгодженого означення — перед означуваним словом а неузгодженого — після нього іменників у непрямих відмінках у ролі додатків після слова, яке вони пояснюють обставини перед присудком

Однак задуму мовця може відповідати й інший, зворотний, порядок слів, тобто інверсія: У такий спосіб він виділяє в реченні найважливіше. Удається мовець і до посилення голосу — логічною наголосу.

У поетичному мовленні інверсія становить художній прийом і слугує засобом його увиразнення, наприклад: Нас доля так уже скарала тяжко... (Леся Українка), пор.: Доля так уже тяжко скарала нас; (В. Симоненко), пор.:

Типи простого речення

За метою висловлювання речення бувають розповідними, питальними і спонукальними, кожне з яких може бути окличним (емоційно забарвленим) або неокличним.

За складом граматичної основи речення бувають двоскладні (Мовчать далекі села) і односкладні (Пахло м’ятою).

Речення, у яких наявна лише граматична основа, є непоширеними (Учень відповідає). Поширені речення містять, окрім головних членів, також другорядні (Учень упевнено відповідає на запитання вчителя).

За наявністю необхідних членів речення (головних і окремих другорядних) речення бувають повними і неповними (у неповних такі необхідні члени речення опушені). (Коло бабусиної хати ростуть вишні, біля хвіртки — кучерявий бузок, а від вулиці — явори).

Забудовою речення бувають прості і складні. Прості мають одну граматичну основу: (Є. Гуцало). Складні — дві й понад дві: (Григір Тютюнник): (Є. Гуцало).

У реченні бувають ускладнювальні засоби: однорідні члени: Ішов лугами, полями й лісами юнак (Ф. Мамчур); звертання: Україно, ти моя молитва... (В. Симоненко); вставні слова і конструкції: В калині, кажуть, материна любов і мудрість (В. Скуратівський); відокремлені члени: В лісі бродив туман, підзолочений сонячним промінням (Григір Тютюнник).

Відповідно речення поділяють на ускладнені: Вже почалось, мабуть, майбутнє (Л. Костенко); і неускладнені: Полин снігів повзе по видноколу (В. Симоненко).

Просте двоскладне речення. Головні члени речення

Головні члени речення — підмет і присудок. Вони є обов'язковими у двоскладному реченні й незалежними від інших його членів.

Підмет

Підмет — головний член речення, що називає предмет, що його дію або ознаку визначено присудком. Підмет відповідає на питання хто? що?

Частиною мови, яка звичайно буває в реченні підметом, є іменник. Дієслово-присудок потребує від нього називного відмінка: Швидкоплинним птахом промайнуло літо (А. Дрофань). Замінником іменника в ролі підмета є займенник у називному відмінку: Я не можу розминутися з людиною (М. Коцюбинський).

Функцію підмета в реченні спроможний виконати числівник, називний відмінок якого теж указує на зв’язок із дієсловом-присудком: Сім є магічною цифрою.

Інші частини мови і форми, які змінюються за відмінками (прикметники, дієприкметники, співвіднесені з ними займенники), також потрапляють у позицію підмета, якщо стоять у називному відмінку, але за умови, що набувають значення предмета — переходять в іменник: Всі пузаті до одного в землю провалились (Т. Шевченко): Оголошені залишилися на місцях.

Набувати значення предмета і бути в реченні підметом можуть також незмінні слова: неозначена форма дієслова, прислівник, слова «так», «ні», вигуки та ін.: Написати добру пісню — щастя для поета і музиканта; Одне сьогодні краще двох завтра; Гучне «ура!» пронеслось тоді над лугами (Леонід Первомайський).

Підметами в реченні бувають також словосполучення з головним словом — іменником у називному відмінку. Це передусім складні власні назви: Голова Директорії Української Народної Республіки Володимир Винниченко привітав ювіляра від уряду і від себе як громадянина і письменника (Із часопису).

Роль словосполучення як підмета зумовлює також те, що слова в ньому становлять змістову єдність. Це словосполучення з числівниками (три тополі), з іменниками в кількісному значенні (натовп людей, група учнів), займенниками кожен, хтось, щось (кожен із батьків, хтось із учителів, щось зі слів), іменниками в значенні початку й кінця (початок дня, кінець розмови). Неподільні за змістом і словосполучення-метафори: глобус капусти, конвертики хат.

Підметом бувають

Приклади

І. Називний відмінок іменника, займенника, числівника й частин мови, що перейшли в іменник (прикметники, дієприкметники, порядкові числівники, займенники)

А в лісі співають солов’ї і хтось заливається сміхом (Г. Журба); Десять більше дев’яти. Уже вбогі ворушились(Т. Шевченко); Визволені не можуть забути своїх визволителів (О. Гончар): Сьома всміхнулась крізь сльози... (Леся Українка); Ваші завжди допомагали народам (О. Гончар).

2. Незмінні слова, вигуки

Тільки «так» чи «ні» мало сьогодні сенс (П. Загребельний); Журливе «ку-ку» змивало мою втому (М. Коцюбинський).

3. Неозначена форма дієслова

Гомоніти з високим начальством було для Хоми втіхою (О. Гончар).

4. Неподільні словосполучення

Ми з нею довго в полі говорили... (Л. Костенко): Невеликії три літа марно пролетіли (Т. Шевченко): Ніхто з людей не створював землі... ЇМ. Стельмах).

5. Складні власні назви

«Сонячні кларнети» сповнені чару молодості... (В. Стус).

Зверніть увагу!

1. Підметом не може бути звертання, навіть якщо воно стоїть не в кличному, а в називному відмінку. Адже це слово, граматично не пов'язане з іншими словами в реченні.

2. Не слід плутати з підметом також іменну частину складеного присудка, виражену іменником у називному відмінку: цей відмінок легко заступити орудним, що й свідчить про його присудкову сутність. Пор.: Мета брата — навчання в університеті; Метою брата є навчання в університеті, отже, підмет навчання — іменник у називному відмінку, тоді як мета — іменна частина складеного присудка, оскільки заступається формою орудного відмінка метою.

3. Слід розрізняти випадки, коли словосполучення на кшталт батько із сином, ми з вами неподільні за своїм змістом і становлять один член речення — підмет, а коли підмет — лише слово в називному відмінку, а залежний компонент — додаток. Так, у реченні Василько з батьком підійшли до ялинки (М. Коцюбинський) підмет виражений словосполученням — Василько з батьком. Це засвідчує присудок підійшли, що стоїть у множині: так з’ясовуємо його граматичний і змістовий зв’язок із підметом-словосполученням, яке називає множинного діяча. Інша річ — речення Катрусяз москалями десь помандрувала (Т. Шевченко). Присудок помандрувала має значення жіночого роду однини, указуючи на граматичний і змістовий зв’язок лише з іменником Катруся. Саме слово Катруся і є підметом у цьому реченні. Відмінково-прийменникова ж форма з москалями є додатком: помандрувала (з ким?) з москалями.

Присудок

Присудок — головний член речення, який граматично узгоджений із підметом і свідчить про дію (стан) або ознаку названого ним предмета.

Обов’язковою для присудка є дієслівна форма певного способу та часу (для дійсного способу). Завдяки їй присудок співвідносить зміст речення з дійсністю: із реальним станом речей, наприклад: Сім’я вечеря кало хати (Т. Шевченко) або з уявним, нереальним, наприклад: Ти б уперед хоч привітався з гостем! (Леся Українка) (умовний спосіб); Привітайся з гостем! (наказовий спосіб), а також із часом мовлення щодо реальних станів: Сім'я вечеряє (теперішній час) — Сім’я вечеряла (минулий час) — Сім'я вечерятиме (майбутній час). Такою є дієвідмінювана форма дієслова.

Зверніть увагу! Знайшовши таку форму в реченні, можна правильно визначити присудок і запобігти помилок.

Присудки бувають простими дієслівними і складеними (іменними та дієслівними).

Простий дієслівний присудок

Простий дієслівний присудок — це дієвідмінюване дієслово в одній із форм способу і часу. Дієслово-присудок граматично узгоджується з підметом (в особі або роді, а також у числі), називає дію або стан того, що ним названо, а також співвідносить зміст речення з дійсністю за допомогою значень способу й часу: Учень (він) пише; Учень писав; Учень (він) писатиме; Учень писав би; Учню, пиши!

До речі, неозначена форма дієслова, яка є незмінною й не має необхідних для присудка значень, може набувши їх і ставши своєрідним замінником дієвідмінюваної форми, наприклад: А вона жалітися, бідкатися, плакати. Своєрідність такого слововжитку полягає в увиразнюванні мовлення, надаванні йому експресії через указівку на інтенсивність дії, про яку йдеться.

Дієвідмінюване дієслово в ролі простого присудка може ускладнюватися. Так буває, коли дієслово- присудок ужито разом із часткою, наприклад: Кіндрат таки не втерпів, купив хустку (Є. Гуцало); Дівчина наче квіточка.

Простим дієслівним присудком у реченні може бути усталене сполучення слів, фразеологізм, якщо воно містить дієвідмінюване дієслово, наприклад: Кравчина додержав свого слова (О. Довженко); Жінка його поїдом їстиме (С. Гуцало). Дієслова у складі таких фразеологізмів (додержав, їстиме) мають належні граматичні значення, щоб бути присудком. Але ж вони є несамостійними своїм лексичним значенням, злитим зі значенням усього усталеного словосполучення. Тому саме словосполучення, а не окреме дієслово формує значення присудка й, відповідно, розширює його межі. Разом із тим присудок залишається простим, адже ця складність випливає не із синтаксичних причин, а з лексики, де ціле словосполучення може за значенням дорівнювати слову: пекти раки — червоніти, пасти задніх — відставати.

Простий дієслівний присудок

Частини

Засоби вираження

Приклади

Не містить

1. Дієслово в одній із форм способу й часу (дієвідмінювана форма) або його замінники— неозначена форма, а також вигуки в ролі такого дієслова.

2. Фразеологізми, що містять дієвідмінюване дієслово.

3. Дієвідмінювана форма дієслова, ускладнена:

а) часткою;

б) повторюванням або додаванням синоніма

1. Гроза проходила десь поруч (Л. Костенко); А ти шукай — червону тінь калини на чорних водах...(В. Cтуc); А він — тікать!; І раптом поплавок — сіп! (Остап Вишня).

2. Я печу раків і мовчки стою на одному місці (М. Стельмах).

3. а) А потім думаю собі... (Остап Вишня); Гори наче прислухалися самі до себе (Є. Гуцало);

б) Соняшники поступово смеркають, поночіють-поночіють (Є. Гуцало): Сонце гріло-пекло... (В. Винниченко)

Зверніть увагу!

1. Простий дієслівний присудок може виражатися складною формою майбутнього часу і містити через це два слова: Учень буде писати. Однак це не свідчить про його складність: це складність морфологічної форми, аналогічної значенням простій, пор.: Учень писатиме. Отже, обидва присудки — буде писати, писатиме — прості.

2. Частки, які ускладнюють простий дієслівний присудок, можуть утворюватися із самостійних частин мови, наприклад з окремих форм дієслів: давати (А він давай кричати!) і взяти (Він узяв і відмовився; Вона візьми та й скажи та ін.). Про перехід таких дієслів у частку в наведених реченнях свідчить їх поєднання з підсилювальними частками і та й. Тому помилковим є визначення «колишніх» дієслів як присудків, однорідних із тими, до яких вони приєднуються змістом (узяв і відмовився, узяла та й пішла). Доводить це також те, що і, й у таких випадках — не сполучники, а підсилювальні частки, отже, не можна твердити, що вони — засіб зв’язку між однорідними присудками. Таким чином, речення на кшталт Федько візьме та й повалить усе чисто — і своє, і чуже(В. Винниченко) містить простий дієслівний присудок, ускладнений поєднанням із часткою візьме та й.

3. Аналізуючи головні члени речення, слід звертати увагу' на те, чи є дієвідмінюване дієслово, яке ми визначаємо як присудок, достатнім своїм лексичним значенням, повідомляє воно самостійно щось про підмет чи виконує це завдання разом з іншими словами в реченні — у складі усталеного словосполучення, фразеологізму. Так, у реченні Учитель кинув погляд на дошку присудком є не лише дієслово кинув, а фразеологізм кинув погляд, тобто подивився. У реченні [Йому правду кажуть,] а він розводить Химині кури (С. Добровольський) присудком є розводить Хітині кури, а не лише дієслово розводить. Хоча такі присудки й виражено цілими словосполученнями, вони залишаються простими дієслівними.

4. Простим дієслівним присудком буває в реченні дієслово бути. Найчастіше воно має значення існувати, міститися, розташовуватися, перебувати. Наприклад: За рікою був (існував) ліс; Сквер був (містився) позаду площі; Батько був (перебував) у Києві. Інше значення дієслова бути — мати, бути властивим, наприклад: У Сашка був велосипед (Сашко мав велосипед); Потрібні мені книжки були в сестри, пор.: Сестра мали потрібні мені книжки.

Дієслово бути може опускатися: Під вербами колодязь (А. Тесленко), пор.: Під вербами є (був) колодязь; Завтра я в бібліотеці, пор.: Завтра я буду в бібліотеці; Де це учні?, пор: Де це є (були) учні?

Складений присудок

Складений присудок містить дієслівну дієвідмінювану форму як обов’язкову, а також 1) слова іменних частин мови: Учень був старанним; Брат став студентом; Допомога була до речі або 2) неозначену форму дієслова, додаткову до дієвідмінюваної: Депутат бажає виступити; Скрипаль почав грати. Перші присудки (на кшталт був старанним) — складені іменні. Другі (бажає виступити, почав грати) — складені дієслівні.

Функції у складеному присудку розподілено між його частинами.

Складений іменний присудок (на кшталт Книга була повчальною) містить дієслово-зв’язку (у прикладі була) та іменну частину (у прикладі повчальною).

Головною є іменна частина, оскільки вона повідомляє щось про підмет і відповідно до частиномовних можливостей узгоджує з ним свої граматичні значення (у прикладі — значення роду й числа).

Дієслово-зв’язка є допоміжною частиною. Найчастіше це дієслово бути. Для нього обов’язкове граматичне узгодження з підметом в особі або роді, а також у числі (у прикладі — у жіночому роді однини). Крім того, дієслово-зв’язка, маючи значення способу й часу, «відповідає» за реальність або нереальність змісту, а також свідчить про його час (у прикладі це дійсний, отже, реальний, спосіб, минулий час).

Дієслово-зв’язка може також мати окремі лексичні значення, супровідні до значення іменної частини, наприклад: Розчин став рожевим (тобто набув рожевого кольору).

Частини складеного іменного присудка мають особливі засоби вираження.

Складений іменний присудок

Частини

Засоби вираження частин

Приклади

1. Дієслово-зв’язка (виражає граматичне значення присудка, а також окремі додаткові лексичні значення)

Дієвідмінювані форми дієслів:

1) бути: є (буває опущена), був, буде, був би, будь та ін.;

2) ставати, зробитися, зачитатися, здаватися, відчувати себе, увижатися, зватися, називатися та под.;

3) піти, поїхати, повернутися, сісти, устати, лягти та под.;

4) народитися, зростати, жити, померти та под.

5) працювати, служити і под.

1) Василь Стус — (є) справді великий поет(Ю. Покальчук); Восени Віталик буде студентом (О. Гончар);

2) Дід чомусь став маленький (О. Довженко): Мій дід теж Матвієм звався (М. Стельмах);

3) Наталя прибігли сердита, задихана (О. Гончар);

4) Хлопчик ріс сиротою;

5) Олена працює викладачем.

2. Іменна (виражає основне лексичне значення присудка)

Іменні частини мови:

1) іменнику називному або орудному відмінках;

2) прикметник і дієприкметник у називному або орудному відмінках;

3) займеннику тих самих відмінках;

4) прислівник;

5) іменнику непрямому відмінку, який можна замінити прикметником;

6) іменне словосполучення з іменником і залежним від нього прикметником, що має основне смислове навантаження

1) І кожен крок — (є) сліпуча блискавиця (О. Теліга); Дід його був грузином;

2) Повітря ж (є) якесь безпристрасне (Є. Гуцало);

3) Дівчина була тут своя; Іншими стають сучасна новела і роман (О. Гончар);

4) Все було навсправжки (О. Гончар);

5) Небо (є) все в зорях. Пор.: Небо (є) зоряне;

6) Був дід людина проста (О. Довженко)

Складений дієслівний присудок (на зразок Дитина вміла малювати) містить допоміжну (вміла) та основну (малювати) частини.

Основною є частина, виражена неозначеною формою дієслова. Саме вона повідомляє щось про підмет. Як незмінна, ця форма не може узгоджуватися із ним ще й граматично. Ця функція належить допоміжній частині (у наведеному прикладі — узгодження дієслова вміла з підметом дитина в жіночому роді однини).

Допоміжна частина покликана доповнити значення, що його виражає основна частина, супровідним змістом, а саме:

1) вказівкою на стосунок діяча до виконуваної дії (її бажаність, можливість або вимушеність), що становить значення модальних слів у мові (хоче, у силі, повинен, має та ін.);

2) вказівкою на стадію або фазу цієї дії — початкову, проміжну або кінцеву, що виражено словами з фазним значенням (почав, продовжує, скінчив).

Інших значень допоміжна частина не виражає.

Якщо фазисне значення завжди виражене дієсловом (Доповідач продовжував говорити), то модальність виражають по-різному. Найпоширеніші — модальні дієслова: Учень хоче, уміє, мусить учитися. Але не лише.

У тому самому значенні вживаються прикметники й дієприкметники, пор.: Учень радий, готовий, змушений учитися, а також іменники: Дідусь майстер розповідати.

У мові є для цього також відмінково-прийменникові форми іменників: Учень у змозі, у силі, у праві вчитися.

Слід зважити також на стійкі дієслівні словосполучення в цій ролі: Учень має бажання, має змогу, має намір учитися.

Допоміжну частину виражено модальним або фазисним дієсловами, які мають значення способу й часу, вона вказує на реальність або нереальність повідомлюваного, а також на його час (наприклад, у реченні Доповідач продовжував говорити це вказівка на дійсний, тобто реальний, спосіб, минулий час). Це справедливо і для стійких дієслівних словосполучень: Він має намір приїхати(дійсний спосіб, теперішній час).

Якщо ж у допоміжній частині вжито недієслівну форму, то використовується дієслово-зв'язка зі значенням певного способу та часу, пор.: Доповідач був (є, буде) готовий говорити.

Дієслово-зв’язка може бути нульовою, пор.: Доповідач Ø готовий говорити. Дієслово-зв’язка й недієслівна форма при ній граматично узгоджуються з підметом (у прикладі — у чоловічому роді однини, нор.: була готова говорити, були готові говорити та ін.).

Складений дієслівний присудок

Частини

Засоби вираження частин

Приклади

1. Допоміжна (граматично узгоджується з підметом, визначає відношення повідомлюваного до дійсності (значення способу і часу), а також виражає супровідні лексичні значення — модальне або фазисне)

Слова зі значенням бажаності, можливості, необхідності, емоційного сприйняття, наміру й т. ін.:

1) Я міг почати так тобі листа... (В. Симоненко); Федько брехати не любить (В. Винниченко); Поет мусить враховувати рівень читача (В. Стус);

2) Давно мав намір відвідати ці місця (Ю. Бедзик);

3) Автор «Кобзаря» (є) здатен відкрити суть буденного (О. Гончар); Хома був мастак побалакати (О. Гончар); Люди були не в змозі йти далі (Ю. Яновський); На плесах починають світити вимоїни (М. Стельмах); Всі продовжували дивитися на двері (Григір Тютюнник); Тобі твоя земля родити перестане (Д. Павличко)

1) дієвідмінювані дієслова:

2) стійкі словосполучення з тим же значенням;

3) інші частини мови з тим самим значенням (прикметники, дієприкметники, іменники, відмінково-прийменникові форми іменників), сполучені з дієсловом- зв’язкою.

Дієслова зі значенням початку, тривалості, кінця й т. ін.

2. Основна (виражає основне лексичне значення)

Неозначена форма дієслова

А мати хоче научати... (Т. Шевченко): Толя боявся слухати такі розмови (В. Винниченко)

Зверніть увагу!

1. Дієслово-присудок у формі складеного майбутнього часу є простим: (відповідатиме).

2. Якщо неозначена форма дієслова називає дію іншої людини, ніж та, що названа підметом, то вона є додатком (до неї можна поставити питання непрямого відмінка): Присудок у таких реченнях простий дієслівний.

3. Неозначену форму дієслів зі значенням руху і пересування в просторі вживають як обставину мети: Присудок у таких реченнях простий дієслівний.

Другорядні члени речення

Другорядними називають члени речення, які граматично і за змістом залежать від головних членів речення або від інших другорядних:

За типом значення, якого набувають другорядні члени, пояснюючи інші слова в реченні, вони бувають означеннями, додатками й обставинами.

Означення

Означення називає ознаку предмета й відповідає на питання який? чий? котрий? Завжди пояснює член речення, виражений іменником: (Л. Костенко).

Означенням може бути: 1) прикметник або займенник: (В. Симоненко); 2) дієприкметник: (Т. Шевченко); 3) порядковий числівник: (який?) 4) прислівник: 5) іменник у непрямому відмінку зі значенням ознаки: або належності: (Т. Шевченко); 6) неозначена форма дієслова: (В. Яворівський).

Як означення в реченні вживають різні частини мови й морфологічні форми. Однак спільним для них є те, що всі вони: 1) граматично, а отже, й за змістом залежать лише від іменника; 2) мають означальне значення або набувають його в реченні й відповідають на питання який? чий? котрий? — попри ті питання, що до них ставлять як до певних частин мови й форм: У повітрі розлитий запах (який?) бузку, хоча можна поставити й питання родового відмінка: запах (чого?) бузку, адже означення бузку — іменник у родовому відмінку; І оживе добра слава, слава (чия?) України, та разом із тим слава (чого?) України, адже означення України — іменнику родовому відмінку.

Отже, для означення важить не відмінкове, а змістове питання. Роль іменника як означення полягає в тому, що він пояснює слово з боку його ознак або належності до чогось. Те саме стосується й неозначеної форми дієслова, пор.: Вся історія нашого народу пов’язана з мистецтвам (яким?) вирощувати хліб, хоча можна запитати й так: з мистецтвом (що робити?) вирощувати хліб, адже означення вирощувати за морфологічною природою — дієслово.

Означення бувають узгодженими й неузгодженими.

Узгоджені означення наслідують граматичні значення роду, числа, відмінка іменника, який вони пояснюють, і виражаються прикметниками, порядковими числівниками, займенниками, дієприкметниками: (Є. Маланюк); (В. Симоненко).

Означення, виражене іменником, називають прикладкою: (Д. Павличко). Прикладка узгоджується з іменником лише у відмінку й числі, оскільки іменник не змінюється за родами. Прикладка буває непоширеною, якщо виражена лише іменником, наприклад: Десь там було велике місто Слов’янськ (Григір Тютюнник), і поширеною, якщо іменник має при собі залежні слова, приміром: (Я. Головацький). Прикладки в позиції після означуваного слова відокремлюють комами: (Григір Тютюнник), а також тире: (В. Чумак).

Увага! Непоширену прикладку з означуваним словом пишуть із дефісом, якщо:

1) вони виражені загальними іменниками

2) вони утворюють термін (меч-риба, сон-трава);

3) прикладка стоїть після означуваного слова — власної назви перед ним вона набуває означального значення, пор.:

Неузгоджені означення виражаються іменниками в непрямих відмінках — із прийменниками або без них: (В. Сухомлинський), пор. означення: (неузгоджене) — (узгоджене) селі. Такі означення слід відрізняти від додатків і обставин. Допоможе в цьому заступання неузгоджених означень узгодженими а також перебудова простого речення у складне: означення заступає в ньому підрядне означальне, наприклад:

Означення бувають відокремленими і невідокремленими. Означення відокремлюють, якщо вони стоять після означуваного слова, тобто порушують узвичаєний порядок слів: (Б. Олійник). У невластивій для нього позиції означення в усному мовленні виділяється голосом і комами або тире — на письмі.

У ролі означень, як узгоджених, так і неузгоджених, відокремлених і невідокремлених, у реченні можуть уживатися фразеологізми, наприклад:

Додаток

Додаток називає предмет, який є учасником дії, стану речей і відповідає на питання непрямих відмінків: кого? кому? чим? що? Додаток пояснює в реченні дієслово й рідше іменник: Жагуча спека охопила (дієсл.) (що?) край (Д. Косарик); Діти зайняті складанням (ім.) (чого?) слів (із чого?) із окремих літер.

Виражається додаток передовсім тами частинами мови, які змінюються за відмінками. Це іменники, числівники (також займенники, що їх заступають), які вжито у формах непрямих відмінків: Батько зустрів сина. Вісім можна поділити на два. Мене кличе степ. Прикметники й дієприкметники, а також займенники, що їх заступають, не можуть бути в реченні додатками, адже властиве їм значення відмінка є несамостійним, запозиченим в іменника Разом із там вони стають додатками, якщо переходять в іменник, наприклад: Хворого, привітали зі святом; Учитель попередив чергового про його обов’язки.

Значення додатка може набувати в реченні неозначена форма дієслова: Гості прохали хазяйку (про що?) заспівати.

Додатки бувають прямими й непрямими. Прямим називають додаток, який виражено іменником у знахідному відмінку без прийменника й він означає предмет, на котрий безпосередньо спрямовано дію, наприклад: Я ранком (кого? що?) голос. (Зн. в. без прийменника) горлиці люблю(Л. Костенко). При дієсловах із заперечною часткою не прямі додатки набувають форми родового відмінка наприклад:... Не чули навіть гуркоту доріг (Л. Костенко), пор.: Чули гуркіт доріг.

Зверніть увагу! Додатки, виражені неозначеною формою дієслова, слід відрізняти від основної частини складеного дієслівного присудка. Додаток і присудок називають дії різних осіб, як у реченні Вчинити так навчила панну сотниківну ворожиха: (навчила ворожиха, а вчинила сотниківна),тоді як основна частина присудка й допоміжне дієслово — дію тієї самої особи (Учень навчився пасати).

Усі відмінкові форми, крім знахідного відмінка без прийменника, є в реченні непрямими додатками, наприклад: Слово довірилося тобі... (І. Драч); Діти розпитували про море (І. Нечуй-Левицький); Молоді смаглочолі солдати з автоматами стоять у своїй джунгляній зеленій одежі (О. Гончар).

Зверніть увагу!

Іменники в непрямих відмінках (із прийменниками або без них) бувають у реченні також неузгодженими означеннями: Щоб відрізнити додатки від таких означень, слід пам’ятати, що до додатка можна поставити лише відмінкове питання, тоді якщо означення — не лише відмінкове, а також змістове означальне — який?, котрий?, чий? Так, у реченні (В. Винниченко) підкреслена форма відповідає на відмінкове питання: Це додаток, бо до нього не можна поставити ні питання означення, ні питання обставини, тобто ніякого іншого питання, крім відмінкового. У реченні ж (С. Васильченко) підкреслена форма відповідає на питання означення: отже, є означенням, хоча відмінкове питання до неї — із чим?

У той самий спосіб слід відрізняти додаток від обставини, вираженої іменником у непрямих відмінках (із прийменниками або без них). У реченні (І. Нечуй- Левицький) підкреслена форма відповідає на обставинне за своїм змістом питання: випливала (звідки?) й тому є обставиною місця, хоча до неї можна поставити й відмінкове питання — із чого? Для обставини, як і для означення, важить не відмінкове, а змістове питання, адже їхні ролі як членів речення визначаються саме тим, як за змістом вони поширюють граматичну основу та інші другорядні члени.

Відрізнити додаток від інших другорядних членів допомагає перебудова простого речення у складне. Так, означенню у складному реченні відповідає підрядне означальне, а обставині — підрядне обставинне. Наприклад:

Додаток може бути виражений словосполученням, неподільним за своїм змістом, якщо головне слово в ньому — іменник у непрямому відмінку. Так, у реченні (Ф. Мамчур) неподільними є словосполучення сонячні зайчики (складна назва), а також пригорща сонячних зайчиків (словосполучення з головним словом у кількісному значенні). Отже, додатком слід визнати всі три слова: пригорщу сонячних зайчиків.

Як додатки в реченні можуть уживатися також фразеологізми, наприклад: (М. Стельмах).

Додаток слід відрізняти від іменника у складі фразеологізму в ролі присудка, пор.: Дівчина (що зробила?) (тобто поглянула — присудок) на Лавріна (І. Нечуй-Левицький) — (як? у який спосіб?, обставина) показала на винуватця.

Обставина

Обставина називає умови, за яких відбуваються дії, процеси (місце, час, умову, причину, мету, допуст), або їхні ознаки (міра і ступінь, спосіб дії).

Обставини виражаються 1) прислівником: обставина місця (де?); (Л. Костенко) — обставина міри і ступеня (якою мірою?); 2) дієприслівником, що переходить у прислівник: — обставина способу дії (як? у який спосіб?); 3) іменником у непрямому відмінку з прийменником і без нього: (П. Тичина) — обставина причини (чому?), яку вносить прийменник з; (Олександр Олесь) — обставина часу (як довго?); (Леся Українка) — обставина умови (за якої умови?), ... (О. Теліга) — обставина допусту (незважаючи на що?); 4) неозначеною формою дієслова: (М. Стельмах) — обставина мети (для чого? навіщо? з якою метою?).

ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ!

Значення обставини мети неозначена форма дієслова набуває при дієсловах-присудках зі значенням руху, переміщення в просторі або зміни місцеположення: прийти (з якою метою?) вибачитися, піти (з якою метою?) подивитися, сісти (навіщо?) відпочити, залишитися (навіщо?) дізнатися й т. ін. Їх слід відрізняти від неозначеної форми у складі присудків а також у ролі означень: (Н. Кузякіна), які пояснюють іменник і відповідають на питання який?, і в ролі додатків: (Леся Українка), де вони відповідають на питання непрямих відмінків.

Щоб розрізнити обставини й додатки в неозначеній формі дієслова, треба прості речення перебудувати в складні й подивитися, які за значенням підрядні частини вони містять. Так, реченню Учень прийшов до вчителя вибачитися неозначена форма — обставина мети, оскільки в складному реченні їй відповідає обставинне підрядне мсти: Учень прийшов до вчителя, для того щоб вибачитися. Додатку відповідає підрядне з’ясувальне, пор.: Батько мені казав, щоб я вивчив напам'ять про Каїна та Авеля.

У вираженні різноманітних обставинних значень прийменникам, що вживаються разом з іменниками в непрямих відмінках, відведено значну роль. Так, для вираження значення місця застосовуються прийменники просторового значення за, під, над, перед, біля й ін., наприклад: (Г. Журба), значення часу — прийменники до, після, перед, упродовж, наприкінці й ін., наприклад: (В. Шевчук), значення причини — прийменники від, з, через, з приводу й ін., наприклад: (Григір Тютюнник); (Д. Бондар), значення умови — прийменники без, при, за умови й ін., наприклад: (В. Яворівський); (Леся Українка), значення допусту — прийменники всупереч, незважаючи на, попри, наперекір й ін., наприклад: (М. Рильський), значення мети — прийменники для, заради, задля й ін., наприклад: (Я. Горлач); (Петро Панч).

Зверніть увагу! Обставини, виражені іменниками в непрямих відмінках із прийменниками або без них, слід відрізняти від таких іменників у ролі означень і додатків. У цьому допоможуть змістові питання. До обставини можна поставити відмінкове питання (для чого?, перед чим? й ін.), однак природним буде все ж питання змістове, обставинне: де?, коли?, чому?, навіщо? й т. п. Так, у реченні В землі віки лежала мова... (Олександр Олесь) виділені форми іменників є обставинами: в землі — обставина місця, оскільки змістове питання до цієї форми — де?, хоча відмінкове — у чому?; віки — обставина часу, адже змістове питання до неї — як довго? поряд із відмінковим — що? У реченні ж Хлопчик ховав брудні, у землі руки виділена форма іменника — означення, оскільки відповідає на питання які? попри відмінкове в чому? Разом із тим ця форма може бути й додатком, як у реченні: У землі багато справжніх шанувальників, лицарів, закоханих у працю біля неї. До іменника у землі можна поставити відмінкове питання у чого? — і лише. Ні на питання означення, ні на питання обставини він не відповідає. Це й засвідчує його роль у цьому реченні як додатка.

Допоміжним засобом є також перебудова простого речення в складне. Обставині в простому реченні має відповідати обставинне підрядне речення, пор.: При щирості між людьми ніякий ризикне страшний! — Якщо між людьми є щирість, ніякий ризик не страшний!; Наші воїни приносили себе в жертву заради перемоги над озвірілими расистами. — Наші воїни приносили себе в жертву, для того щоб перемогти озвірілих расистів.

Обставиною в реченні може бути неподільне за своїм змістом словосполучення, наприклад: Скинув з себе красивим жестом плащ (М. Рильський) — обставина способу дії, виражена словосполученням, у якому більше змістове навантаження має залежний прикметник, пор.: скинув красиво. У ролі обставини можна вживати також фразеологізми: Живе як бобер у салі: обставина способу дії — фразеологізм.

Зверніть увагу! Група слів, яка вводиться в речення порівняльними сполучниками як, наче, мов, немов, ніби й іншими, називається порівняльним зворотом. У реченні порівняльні звороти можуть бути обставиною способу дії: І ніч, як арфа, забринить (Б. Грінченко): забринить (як? у який спосіб?), як арфа. Їх слід відрізняти від іменної частини складеного присудка: де відокремлення відсутнє.

ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ

Граматична основа односкладних речень містить один головний член — підмет або присудок: В свободу вірю. Вірю в мир (М. Вінграновський). Пронизуватий, холодний вітер (В. Винниченко).

Односкладні члени з головним членом присудком поділяють на типи: означено-особові, неозначено-особові, безособові, узагальнено-особові. Вони відрізняються морфологічною формою головного члена й, відповідно, загальним значенням, яке ця форма створює.

Означено-особові речення

Означено-особові речення називають дію, стан або вияв ознак означеної особи — мовця або адресата мовлення, тобто слухача Тому дієслово-присудок (дієслово-зв’язка) у таких реченнях завжди має значення 1-ї або 2-ї особи однини або множини. Оскільки за особами змінюються дієслова дійсного способу в теперішньому й майбутньому часі, а також дієслова наказового способу, то саме вони вживаються в ролі головного члена означено-особових речень. Доберемося за три годиночки за стонадцять верст до родиночки (Л. Костенко); Болиш? Боли ж! (М. Вінграновський); Заспіваймо пісню веселеньку (нар. творчість).

Головний член означено-особових речень може бути складений — іменний за типом або дієслівний. В іменних роль дієслова виконує дієслово-зв’язка бути або її аналоги ставати, запишатися, жити, приїхати й ін., дієслову-зв’язці ж допомагає іменна частина (див. Складений іменний присудок у двоскладному реченні). Наприклад: Будемо уважними на уроці; Будеш із дітками чемним?: Стаю дорослішим; Попри все залишаюся оптимістом; Живу одинаком; Повернешся з подорожі іншим.

Складені присудки дієслівного типу ті ж, що й у двоскладному реченні: Хочу з вами порадитися; Берись уже читати!; Починаємо писати диктант; Буду радий допомогти вам у справах; Увечері буду не в змозі це читати. Маю намір приїхати до вас під час канікул (див. Складений дієслівний присудок у двоскладному реченні).

У теперішньому часі дієслово-зв’язка є буває нульовою (випускається), наприклад: Завжди (є) радий допомогти вам у справах; На жаль, (є) не в змозі не читати.

Зверніть увагу! Односкладні означено-особові речення слід відрізняти від двоскладних неповних речень, де підмет опущено, наприклад: Учора весь день працював у бібліотеці. Оскільки дієслово-присудок працював стоїть у минулому часі й не має значення особи, у цьому реченні може йтися і про 1-шу або 2-гу, і про 3-тю особи, пор.: Я вчора весь день працював у бібліотеці; Ти вчора весь день працював у бібліотеці; Він учора весь день працював у бібліотеці.

Про те, що речення означено-особове, може свідчити лише наявна в ньому дієслівна форма (дієслово або дієслово-зв'язка) у значенні 1-ї або 2-ї особи однини і множини, пор.: Сьогодні весь день працюю(-ємо) в бібліотеці; Сьогодні весь день працюєш(-єте) в бібліотеці.

Неозначено-особові речення

Неозначено-особові речення називають дію, стан або вияв ознак неозначеної особи — того, хто не бере участі в розмові й через це не може бут и означений, ідентифікований. Тому дієслово-присудок (дієслово-зв’язка) у таких реченнях завжди має значення 3-ї особи або не маг значення особи, як дієслова дійсного способу в минулому часі й умовного способу. Окрім того, це завжди форма множини: за відсутності підмета вона пов’язується саме з неозначеністю особи: За вікном співають (тобто: Хтось співає); У двері постукали (тобто: Хтось постукав). Тому в ролі головного члена неозначено-особових речень уживаються форми дієслів 3-ї особи множини (дійсного способу теперішнього і майбутнього часу, а також наказового способу) і лише множини (дійсного способу минулого часу, а також умовної о способу, які не змінюються за особами): Передають телефоном: [наші пішли в атаку] (Микола Хвильовий); Весну, либонь, зачарували (Є. Гуцало); Нехай начуваються!; Швидше б побудували метро!

Неозначена особа виявляє себе в таких реченнях, як: 1) особа невідома (На вокзалі в нього поцупили валізу; У будинку навпроти ввімкнули світло); 2) особа, яку можна не називати, оскільки важливішою є виконувана нею дія (Принесли каву; Нас ознайомили з розкладам занять); 3) особа, називати яку мовець уникає (На мене чекають; Просили вам не говорити).

Головний член неозначено-особових речень може бути також складений — іменний за типом або дієслівний. В іменних роль дієслова належить зазвичай дієслову-зв’язці бути, якому допомагає іменна частина (див. Складений іменний присудок у двоскладному реченні). Наприклад: Із ним тоді були чемними.

Складені присудки дієслівного типу в односкладному реченні ті ж, що й у двоскладному: Із нами бажають познайомитися; Нам починають заздрити; Йому будуть раді допомогти; Їм були змушені відмовити; Там не в праві були нам докоряти; У коледжі мають намір підвищити прохідний бал (див. Складений дієслівний присудок у двоскладному реченні).

У теперішньому часі дієслово-зв’язка є буває нульовою (випускається), наприклад: Йому (є) раді допомогти; Їм (є) змушені відмовити; Там (є) не в праві нам докоряти.

Зверніть увагу! Односкладні неозначено-особові речення слід відрізняти від двоскладних неповних речень, де підмет опущено, наприклад: Сьогодні оглядали історичний центр міста. Оскільки дієслово-присудок оглядали стоїть у минулому часі й не має значення особи, у цьому реченні може йтися і про 1-шу, і про 2-гу, і про 3-тю особи, пор.: Сьогодні ми оглядали історичний центр міста; Сьогодні ви оглядали історичний центр міста; Сьогодні вони оглядали історичний центр міста. Разом із тим у неозначено-особових реченнях ідеться про неозначену (невідому, неважливу, нерозголошувану) особу, тобто не про мовця й не про слухача, а про 3-тю особу. Упадає в око, що в таких неповних двоскладних реченнях жодного зі згаданих значень неозначеної особи не постає. У визначенні особи у двоскладному реченні допомагає контекст, тоді як односкладні речення є самодостатніми, зрозумілими поза контекстом.

Про те, що речення неозначено-особове, може свідчити лише притаманне йому значення неозначеної (невідомої, неважливої, нерозголошуваної) особи, яке задає дієслівна форма (дієслово або дієслово-зв’язка) зі значенням 3-ї особи множини. Якщо ж така форма не змінюється за особами, для неї достатньо значення множини, пор.: Цього року реставрують історичний центр міста; Цього року реставрували історичний центр міста.

Безособові речення

Безособові речення називають дію, стан або вияв ознак, несумісні з уявленням про причетність до них будь-якої особи (наприклад, явища природи: Світає; Дощить) або такі, що є незалежними від цієї особи: Мені не спалося (незалежно від мого наміру спати). Тому первинним засобом вираження присудка в таких реченнях є безособові дієслова зі зневиразненими, незмінними формами 3-ї особи однини (дійсний спосіб теперішнього і майбутнього часу, наказовий спосіб), середнього роду однини (минулий час дійсного способу, умовний спосіб): Світає; Хай йому щастить; На дворі сутеніло; Потеплішало б!

Особові дієслова можуть набувати безособової форми й бути головним членом безособового речення: Зі стріхи крапало (пор.: Вода крапає зі стріхи); Снігу випало! (пор.: Сніг випав); Школи в селі не було (пор.: Школа в селі була). При безособових за формою дієсловах-зв’язках уживаються прислівники (Схоже, буде тепло), а також дієслівні форми на -но, -то: Кав'ярню було зачинено.

У теперішньому часі дієслово-зв’язка є буває нульовою (опускається), наприклад: Схоже, на дворі (є) тепло; Кав'ярню (є) зачинено. Не опускається дієслово-зв’язка є із заперечною часткою не (коли вона набуває вигляду немає, або скорочено нема), наприклад: Школи в селі немає; В учня нема зошита. Пор. із двоскладним реченням: Учень не має зошита, де не вжито з дієсловом мати(володіти чимось) і пишеться з ним окремо.

Заперечення буття може підсилюватися часткою ні: У кишені нема ні копієчки. Головний член у таких реченнях часто опускається: У кишені ні копієчки. На відсутню форму немає вказує частка ні.

Головний член безособових речень може бути складений — іменний за типом або дієслівний. В іменних роль дієслова виконує дієслово-зв’язка бути або її аналог ставати, якому допомагає іменна частина (див. Складений іменний присудок у двоскладному реченні). Наприклад: Схоже, буде тепло; Кав'ярню було зачинено; Стає тепло.

Складені присудки дієслівного типу в безособовому реченні дещо інші, ніж у двоскладному. Функцію допоміжних дієслів виконують модальні (зі значенням бажаності, можливості, необхідності) та фазисні (зі значенням початку, кінця або тривалості) дієслова: Хотілося всім побажати щастя; Довелося їхати в село; Почало розвиднюватися та ін. Особливими, такими, що не вживаються у двоскладному реченні, є в безособових реченнях недієслівні модальні слова можна, треба, варто, слід, пора, час (у значенні пора), охота (у значенні бажаності), наприклад: Йому треба було йти; Не варто було б заперечувати очевидні речі; Слід було б вивчити мову; Уже (є) час підбивати підсумки; І (є) охота ж йому сперечатися!

Зверніть увагу! Як би не був виражений головний член безособового речення, воно завжди містить безособову дієслівну форму: дієслово або дієслово-зв’язку у формі однини, 3-ї особи або середнього роду. Оскільки безособове дієслово-зв’язка буває випущеним, слід змінити в реченні час або спосіб. Тоді дієслово-зв’язка виявить себе, отже, буде доведено, що речення дійсно безособове: Дітям час їсти — Дітям час було їсти; Матері сумно — Матері було б сумно; На святі весело — На святі буде весело. Форми було, було б, буде — безособові, закінчення -е вказує на 3-тю особу однини, а закінчення –о — на середній рід.

Зверніть увагу! Безособові речення можна впізнати, звернувши увагу на особливості вживання в них другорядних членів, що поширюють безособові форми. Так, саме для безособових речень характерна наявність додатка — іменника в давальному відмінку на позначення носія ознаки, пасивного виконавця дії: Йому кортіло дізнатися про результат; Батькам слід виховувати своїх дітейта ін. У двоскладному реченні такий додаток стає підметом, пор.: Він дуже хотів дізнатися про результат; Батьки мають виховувати своїх дітей.

Крім того, своєрідним є вживання в безособовому реченні іменника в орудному відмінку, наприклад: Дощем розмило дорогу; Вітром зірвало дах; Пахне бузком; Лист підписано директором і под. У двоскладному реченні йому також відповідає підмет: Дощ розмив дорогу; Вітер зірвав дах; Пахне бузок; Лист підписав директор.

Показовим також є вживання в безособовому реченні іменника в родовому відмінку. У буттєвих засвоїм значенням реченнях це іменник, який називаєте, буття чого заперечується: У ставку не було риби; У лісі немає грибів. У двоскладних реченнях, які стверджують буття чогось, такі іменники є підметами, пор.: У ставку є риба; У лісі є гриби. Те саме й у безособових реченнях на кшталт: Снігу випало!; Гостей понаїхало!, де йдеться про високу міру або ступінь дій та ознак. У двоскладних реченнях, позбавлених такого значення, ці іменники — підмети, пор.: Сніг випав; Гості приїхали.

Безособовими вважають також речення з присудком у формі інфінітива: у них ідеться про бажані, можливі (неможливі), необхідні дії та стани без указівки на особу: Піти, піти без цілі і мети! (Ю. Клен); Його не наздогнати!; Мені сьогодні їхати до Києва.

Узагальнено-особові речення

Серед односкладних речень із головним членом присудком вирізняються узагальнено-особові речення. Вони називають дію, стан або вияв ознак безвідносно до конкретної особи — вона мислиться узагальнено — і стосуються будь-кого: Треба нахилитися, [щоб з криниці води напитися] (нар. тв.). У ролі присудка в таких реченнях уживаються морфологічні форми, властиві іншим типам речень: означено-особовим: Правди не сховаєш (нар. тв.) — ти, я, будь-хто; неозначено-особовим: Решетом воду не носять (нар. тв.) — вони, ми, ви, ніхто; безособовим: Кожному хочеться щастя; Двічі молодим не бути (нар. тв.) — будь-кому.

Називні речення

Речення з головним членом підметом — називні. Вони дають назви предметам і явищам: Зелені вали по саду; Темні далекі скирти; Чабан з отарою на смузі неба (О. Гончар) або вказують на них: Ось і хата дядька Себастіяна (М. Стельмах). У ролі головного члена в них уживають іменник у називному відмінку й дієслово-зв’язку в особовій формі, зазвичай нульову, пор.: (є) Ясний ранок — Був ясний ранок.

Зверніть увагу! Не можна плутати односкладні речення й речення двоскладні неповні.

Односкладні речення попри те, що в їхній граматичній основі є лише один головний член, є повними: другий член у них відсутній відповідно до їхнього статусу односкладних. У двоскладних же реченнях один із головних членів із різних причин може бути випущено. Наприклад, щоб уникнути повторення в другій частині складного речення: Діду, чому дятел шишки їсть, а щука — пліточок? (Григір Тютюнник), пор.: Дятел шишки їсть, а щука їсть пліточок. Якщо речення двоскладне неповне, випущений член можна відновити завдяки контексту. На випущений присудок указують залежні від нього обставини: (Л. Костенко), пор.: отже, речення двоскладне неповне. Затінок, сутінок, день золотий (Л. Костенко): обставина відсутня, присудок не відтворюється, отже, речення односкладне називне.

Виконайте контрольний тест

На його виконання відводиться 15 хвилин. Під час роботи над тестам не можна користуватися підручниками, посібниками, довідниками, словниками тощо.

Тест 2 (контрольний)

Завдання 1—11 мають по п'ять варіантів відповіді, серед яких лише один правильний, а завдання 12 має на меті встановлення відповідності: до кожного рядка, позначеного цифрою, доберіть відповідник, позначений буквою. Виберіть правильні, на Вашу думку, відповіді і позначте їх.

1. Словосполучення, залежні слова в яких стоять після головних, подано в рядку

А дитячий сон, згадав дитинство, захист дитинства, незабутнє дитинство

Б крокви з дуба, зроблений з дуба, під столітнім дубом, дуб край села

В створений проект, створений митцем, створіння природи, новий витвір

Г малювання з натури, виставка малюнків, зробити малюнки, малюнки сина

Д ніжні квіти, сумні очі, очі дівчини, пам’ять серця

2. Правильно підкреслено підмет у реченні

А Раптом долинуло оте хвилююче серце хлібороба півняче «ку-ку-рі-ку».

Б Місяць яснесенький промінь тихесенький кинув до нас.

В І неситий не виоре на дні моря поле.

Г Кожен із дітей намалював щось своє.

Д «Гуси-лебеді летять» — повість М. Стельмаха.

3. Неозначена форма дієслова є підметом у реченні

А Писати в газетах я почав у Кам’янці на Поділлі, 1919 року...

Б Зрадили в житті державу — злочин...

В Пролетіли — де ж їх втримати! — літа.

Г Не скласти іспиту учням за такої підготовки.

Д Тож відпустити дівчину негайно...

4. Речення зі складеним іменним присудком подане в рядку

А Дзвенить у зорях небо чисте.

Б Кругом поле, як те море широке, синіє.

В Пташка стала чистили пір’ячко маленьким дзьобиком.

Г Обличчя розм’якло і стало добродушно-нетямкувате.

Д Політик має свій погляд на події в країні.

5. Присудок є простим у реченні

А Не любить Федько товаришів видавати.

Б Навчив журавлик хлопчика літати.

В За рідний край віддать готові вони свою гарячу кров.

Г Нас негоди спинити не в силі.

Д Грицько вибіг з хати веселий, радий.

6. Виділена форма слова є неузгодженим означенням у реченні

А Лише котики в лугах повискакували, зодягни хутряні кожушки.

Б Переїхати треба дві великі калюжі з гнилицями.

В Уперше я побачив Стуса восени тисяча дев’ятсот шістдесят другого року.

Г Довженко-оповідач, здається мені, перевершував Довженка-письменника, навіть Довженка-кінорежисера.

Д Я так її, я так люблю мою Україну убогу...

7. Додаток, виражений неозначеною формою дієслова, є в реченні

А Починали пастушити звичайно із семи років.

Б Мені велено було однести корівці окраєць свяченої паски, притрушений сіллю.

В На колишній Гетьманщині на Водохреще парубоцтво сходилося на лід помірятися силами.

Г Звичай розмальовувати писанки, крашанки виник в Україні давно, ще з дохристиянських часів.

Д Ні шторм, ані вітер не владні збити журавлів з путі.

8. Фразеологізми, які можуть бути в реченні обставинами, подані в рядку

А всяка всячина, пряма дорога, презренний метал, важка вдача, раціональне зерно

Б ні з лиця ні з росту, без роду і племені, кров з молоком, рубець на рубці, масний на слова

В без задніх ніг, вірою і правдою, ні за цапову душу, від аза до іжиці, ні сіло ні впало

Г шматок ласенький, авгієві стайні, адамове яблуко, тріумфальна арка, ахіллесова п’ята

Д не лякливого десятка, не чути ніг, нитки обірвати, замилювати очі, впадати в око

9. Позначте правильний варіант характеристики речення: Розп'ято нас між заходом і сходам.

А двоскладне повне

Б двоскладне неповне

В односкладне повне

Г односкладне неповне

Прочитайте текст; виконайте подані після нього завдання 10-11.

(1) Червоними озерами цвіли в лісосмузі маки. (2) Синіми озерами біля них — сокирки. (3) Або молоточки. (4) Або собачі мордочки. (5) Так їх по-різному називають (М. Вінграновський).

10. Односкладним у тексті є речення

А перше

Б друге

В третє

Г четверте

Д п’яте

11. Усі цифри на позначення неповних речень правильно наведено в рядку

А 1, 2, 3

Б 1, 2, 5

В 2, 3, 4

Г 2, 3, 5

Д 3, 4, 5

12. До кожного рядка, позначеного ЦИФРОЮ, доберіть відповідник, позначений БУКВОЮ.

Типи простого речення

Приклади

1 односкладне, означено-особове

2 односкладне, неозначено-особове

3 односкладне, безособове

4 двоскладне, повне

A Meнi дали козацьку корогву i привілеї з королівським iмeнем.

Б Ще з юних літ мені відкрилась правда

В Доберемося за три годиночки за стонадцять верст до родиночки.

Г Шибки вікон замуровано кригою.

Д 3opi й трави, мрево світанкове, магія коханого лиця.

Бланк відповідей А

У завданнях 1-12 правильну відповідь позначайте тільки так: [X]






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.