УКРАЇНСЬКА МОВА - Обов’язковий іспит ДПА і ЗНО 2018

Частина 4. 11 КЛАС. II СЕМЕСТР (80—84 дні)

Тема 14. СТИЛІСТИКА. РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ. ВЛАСНЕ ВИСЛОВЛЕННЯ

Опрацювавши цей розділ, Ви зможете:

поновити знання з тем:

• Стилі мовлення, їх основні ознаки, функції.

• Загальне уявлення про спілкування й мовлення; види мовленнєвої діяльності; адресант і адресат мовлення; монологічне й діалогічне мовлення; усне й писемне мовлення; основні правила спілкування.

• Тема й основна думка висловлювання.

• Вимоги до мовлення.

• Текст, поділ тексту на абзаци, мікротеми. Мовні засоби зв’язку речень у тексті.

• Типи мовлення. Структура тексту розповіді, опису, роздуму.

• Структура власного висловлення: теза, аргументи й приклади до них, висновок.

• Логічність і послідовність власного висловлення;

розпізнавати стилі мовлення, визначати особливості кожного з них;

уміти користуватися різноманітними виражальними засобами української мови в процесі спілкування для оптимального досягнення мети спілкування;

уважно читати, усвідомлювати й запам’ятовувати зміст прочитаного, диференціюючи в ньому головне та другорядне; критично оцінювати прочитане;

будувати письмове висловлювання, логічно викладати зміст, підпорядковуючи його темі й основній думці, задуму, обраному стилю та типу мовлення, досягати визначеної комунікативної мети; знаходити й виправляти похибки та помилки в змісті, побудові й мовному оформленні власних висловлювань, спираючись на засвоєні знання.

Перевірте свої знання

Виконайте тест 1. На його виконання відводиться 15 хвилин. Під час роботи над тестом неможна користуватися підручниками, посібниками, довідниками, словниками тощо.

Тест 1 (вхідний)

Завдання 1—12 мають по чотири варіанти відповіді, серед яких лише один правильний. Виберіть правильну, на Вашу думку, відповідь і позначте її.

Прочитайте текст (числа в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання 1—12.

Хто є ми самі?

(1—4) Це питання не дає нам спокою. Воно врізається в нашу свідомість, воно переслідує нас вдома, на вулиці, в установі... На кожному кроці бачимо чорним по білому писане: хто ми — нарід чи чернь, нація чи маса?.. Організована, свідома одиниця чи юрба без'язиких і безликих постатей? І дати на це виразну відповідь ми вагаємось.

(5—9) Чому? Бо ми не переконані внутрішньо, що вповні і незастережно заслуговуємо на назву народ. Бачимо явища, бачимо обличчя, чуємо мову, оцінюємо вчинки і з приголомшливим жалем стверджуємо, що величезна маса громадян не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і основних елементів: людську гідність і національну свідомість. Що таке людська гідність? Що таке національна свідомість і для чого її можна практично вжити? Не всім це ясно.

(10—17) За певних обставин нам було б це абсолютно байдуже. Це явище не нове. Воно вже з пра-давна існує на нашій планеті. Є людські громади, які живуть споконвіку своїм первісним життям. 1 нам, європейцям, це явище свідчить лише про те, що ні на одну хвилину ми не бажали б опинитися в стані тих людських істот. Наша душа приготовлена для сприйняття лише тих суспільних форм, у яких може вільно діяти і розвиватися наша людська гідність. Почувати себе людиною, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках — ось основна заповідь людини-європейця. Зламати цю заповідь — значить зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень буття, це значить перекреслити своє моральне обличчя.

(18—23) Що за національна свідомість? Багатьом ця справа видається туманною. Діди наші цілком вільно жили, бувши в національному тумані, то чому ж не можемо лишитись і ми такими? Поганий, фальшивий, розрахований на самознищення ідеал, хто цього не розуміє, той насамперед засуджує себе на небуття. Національна свідомість — це перша передумова широкої свідомої і творчої діяльності взагалі. Без цієї передумови немислима ніяка велика творчість. Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може мати міцного морального хребта, не може бути повним характером.

(24—31) І найбільшим нещастям українського народу було те, що ціла його історія — постійне намагання зробити з нас не те, чим призначила нас природа. Втручалися до нашої рідної мови. Втручалися до нашого побуту. Втручалися до нашого господарства. Всяка влада, яка тільки не була на нашій землі, російська чи польська, нічим іншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми — не ми, а щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас. І тоді ні деінде, а в наших містах, наших селах, наших школах, наших родинах нам залазили в саму душу, нищили там все, що є для нас святого, не давали змоги боронитися. Останні роки панування більшовизму особливо яскраво довели нам, що значить таке втручання. Навіть ті чи інші літери казали нам вимовляти так, як хочуть вони.

(32—42) Наслідки з усього цього на сьогодні такі, що величезна частина нашого, особливо міського, населення з національного погляду не належить ні до якого народу, не говорить ні одною мовою. Це не є нарід. Це — безлика, без’язика юрба. Особливо це стосується до нашої молоді. Соромно, боляче бачити таке явище на європейському суходолі, на берегах Дніпра, на вулицях Києва! Це боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас в очах свідомих чужинців. Це, нарешті, відбирає у нас безліч творчої активності й енергії. Тому — не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, хто домінуючим є для нас: Шевченко чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо в школі. Ні! Це не все одно... А коли — все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична сила, а невиразна юрба, вічно принижена, без всяких ідеалів сіра маса (За У. Самчуком).

1. Слово гідність у висловленні Наша душа приготовлена дія сприйняття лише тих суспільних форм, у яких може вільно діяти і розвиватися наша людська гідність (рядки 13—14) можна замінити словом

А гречність

Б шляхетність

В гонор

Г самоповага

2. Виділений фразеологізм має у висловленні На кожному кроці бачимо чорним по білому писане: хто ми — нарід чи чернь, нація чи маса?... (рядки 2—3) значення

А важко зрозуміти, усвідомити, з’ясувати що-небудь або розібратися в чомусь

Б загальновідома, загальнозрозуміла, елементарна річ

В цілком ясно, виразно, чітко, зрозуміло

Г явно, відкрито, вочевидь

3. Стилістичну фігуру, уживану в текстах публіцистичного стилю мовлення, містять усі уривки, ОКРІМ

А Почувши себе людиною, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках — ось основна заповідь людини-європейця (рядки 14—15).

Б Наша душа приготовлена для сприйняття лише тих суспільних форм, у яких може вільно діяти і розвиватися наша людська гідність (рядки 13—14).

В Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, хто домінуючим є для нас: Шевченко чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо в школі. Ні! Це не все одно... (рядки 38—40).

Г Втручалися до нашої рідної мови. Втручалися до нашого побуту. Втручалися до нашого господарства (рядки 25—26).

4. Між реченнями в уривку ...величезна частина нашого, особливо міського, населення з національного погляду не належить ні до якого народу, не говорить ні одною мовою. Це не є нарід. Це — безлика, без’язика юрба. Особливо це стосується до нашої молоді. Соромно, боляче бачити таке явище на європейському суходолі, на берегах Дніпра, на вулицях Києва! Це боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас в очах свідомих чужинців. Це, нарешті, відбирає у нас безліч творчої активності й енергії (рядки 32—37) наявний зв’язок

А паралельний

Б ланцюговий

В перспективний

Г ретроспективний

5. Засобом міжфразового зв’язку першого та другого речень тексту є

А займенник

Б прислівник

В лексичний повтор

Г вставне слово

6. Загальним стосовно інших є зміст висловлення

А Всяка влада, яка тільки не була на нашій землі, російська чи польська, нічим іншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми — не ми, а щось інше (рядки 26—28).

Б І найбільшим нещастям українського народу було те, що ціла його історія — постійне намагання зробити з нас не те, чим призначила нас природа (рядки 24—25).

В Це було постійне ламання нас, нищення нас (рядок 28).

Г Навіть ті чи інші літери казали нам вимовляти так, як хочуть вони (рядок 31).

7. Текст листа за типом мовлення є

А описом

Б розповіддю

В роздумом

Г роздумом з елементами опису

8. Тезу, яку доводять інші висловлення, сформульовано у варіанті

А ...ми не переконані внутрішньо, що вповні і незастережно заслуговуємо на назву народ (рядки 5-6).

Б ...величезна маса громадян не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і основних елементів: людську гідність і національну свідомість (рядок 7—8).

В ...величезна частина нашого, особливо міського, населення з національного погляду не належить ні до якого народу, не говорить ні одною мовою (рядки 32—33).

Г На кожному кроці бачимо чорним по білому писане: хто ми — нарід чи чернь, нація чи маса?.. Організована, свідома одиниця чи юрба без’язиких і безликих постатей? І дати на це виразну відповідь ми вагаємось (рядки 2—4).

9. Тезою, що її спростовує решта висловлень, є висловлення

А Поганий, фальшивий, розрахований на самознищення ідеал, хто цього не розуміє, той насамперед засуджує себе на небуття (рядки 19—21).

Б Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може мати міцного морального хребта, не може бути повним характером (рядки 22—23).

В Національна свідомість — це перша передумова широкої свідомої і творчої діяльності взагалі (рядки 21—22).

Г Діди наші цілком вільно жили, бувши в національному тумані, то чому ж не можемо лишитись і ми такими (рядки 18—19)?

10. Притаманні тексту «Хто є ми самі?» ознаки публіцистичного стилю мовлення описано у варіанті

А використання суспільно-політичної лексики, емоційно забарвлених слів, фразеологізмів, повторів, наявність питальних речень, у тому числі риторичних запитань, окличних речень, оцінних суджень

Б уживання термінів, перевага складних конструкцій над простими, повних речень над неповними, точність, логічність викладу

В необмежене використання мовних засобів, широке вживання слів у переносному значенні, емоційно забарвленої лексики, метафоричність, образність викладу

Г уживання канцелярської лексики, нейтральних мовних засобів, відсутність емоційно забарвлених слів

11. У тексті відсутня мікротема

А ознаки національної самосвідомості

Б національна асиміляція українців

В збройний опір українців загарбникам

Г денаціоналізація освітньої сфери

12. Адресатом тексту є

А національна еліта

Б український народ

В вороги українства

Г творча інтелігенція

Бланк відповідей А

У завданнях 1-12 правильну відповідь позначайте тільки так: [Х]

Теоретична частина

СТИЛІСТИКА

Сучасна українська літературна мова обслуговує всі потреби життя і діяльності українського народу, виконує різноманітні функції. Використання мовних одиниць залежить від мети та обставин спілкування. Різновиди мови, що об’єднують мовні одиниці за їх функціональним призначенням у певні структури, становлять систему функціональних спілів.

У сучасній українській мові традиційно виділяють офіційно-діловий, науковий, конфесійний, публіцистичний, художній і розмовний стилі.

Офіційно-діловий стиль

Сфера: правова та адміністративна діяльність. Реалізується в текстах законів, указів, наказів, інструкцій, договорів, угод, розпоряджень, актів, у діловому листуванні установ, у довідках юридичного характеру тощо.

Функція: інформативно-вольова (настановча).

Ознаки стилю: стандартизованість, логічність, однозначність, точність, відсутність емоційності (сухість викладу).

Мовні особливості:

а) на лексичному рівні:

— слова вживаються в прямому значенні;

— уживання лексики із забарвленням офіційно-ділового стилю (ратифікувати, невиконання, вищезазначений акт, доповідна записка, відшкодування, здійснити ремонт (замість відремонтувати), надати допомогу (замість допомогти), виконувати обов’язки, покласти відповідальність);

— відсутні розмовні слова, жаргонізми, діалектизми, слова з емоційно-експресивним забарвленням;

б) на граматичному рівні:

— широке використання складених похідних прийменників (у зв'язку з, відповідно до, з метою, у силу, під час);

— іменники на позначення посад, звань уживаються тільки у формі чоловічого роду (свідок Лісова, позивач Ольховська, старший лейтенант Орловська, директор школи Количева);

— числівники пишуться цифрами, за винятком грошових документів;

— часто використовуються форми теперішнього часу дієслова в значенні розпорядження (припису) (Якщо захисник не може з'явитись у визначений термін, слідчий уживає заходи, передбачені статтею...);

— переважне вживання інфінитива порівняно з іншими дієслівними формами;

— широко вживаються прості речення з однорідними членами;

— частотними є пасивні конструкції (запис здійснюється, свідоцтво видається, кореспонденція розсилається);

— широко вживаються складні речення (особливо з підрядними умови);

— використовується прямий порядок слів.

Крім мовної, офіційно-діловий стиль має текстові норми — набір постійних елементів (їх називають реквізитами). Це можуть бути: інформація про адресата (кому?), адресанта (від кого?), жанр документа, дата, підпис автора документа, печатка тощо.

Приклад тексту

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всі й території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Науковий стиль

Сфера: різні галузі науки, сфера техніки. Реалізується в монографіях, наукових статтях, дисертаціях, рефератах, лекціях, навчальній і науково-технічній літературі.

Функція: пізнавально-інформативна.

Ознаки стилю: абстрактність, логічність, інформативна насиченість, об’єктивність викладу, відсутність образності (вона характерна для науково-популярного стилю).

Мовні особливості:

а) на лексичному рівні:

— велика кількість термінів (асиміляція, атрибутивні словосполучення, амфібрахій, синус, косинус, тригонометрична функція, броунівський рух, бронхіальна астма, тонзиліт тощо);

— широке використання абстрактної лексики (випарювання, мислення, кислотність);

б) на граматичному рівні:

— іменний характер мовлення (перевага іменних частин мови над дієсловами);

— уживаються у формі множини іменники, які у загальновживаній мові мають тільки форму однини (широти, температури, олії, води);

— перевага відносних прикметників над якісними;

— перевага форм недоконаного виду дієслів над формами доконаного виду;

— майже не вживаються форми 1 особи однини дієслів і займенник «я»;

— уживання дієслів у ролі зв’язки (бути, стати, мати, називатися, вважатися);

— широке вживання простих поширених і складнопідрядних речень;

— частотними є неозначено-особові та безособові речення (Для обчислення застосовують формулу; Важливо підкреслити, що..);

— частотними є речення зі складеним іменним присудком;

— серед складнопідрядних речень найбільш поширеними є речення з підрядними означальними і з’ясувальними;

— широке використання вставних слів і словосполучень; речення часто ускладнюються дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, уточнюючими членами.

У наукових текстах наявні формули, таблиці, цитати, посилання, ілюстрації.

Залежно від конкретних завдань у науковому стилі виділяють власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний підстилі. Кожний із них має специфічні особливості. Так, науково-популярні тексти не переобтяжені термінологією, наукова інформація в них подається через порівняння, асоціації. У таких текстах слова можуть уживатися в переносних значеннях, мати емоційно-експресивне забарвлення.

Приклад тексту науково-навчального підстилю

Проблема нормативності — одна з найчільніших проблем у дослідженні літературної мови, стилістики та культури мовлення. «Як би ми не розглядали питання культури мови —у прикладному, навчально-педагогічному, виховному аспекті чи у зв’язках з мисленням і психологічними факторами,— всі вони неминуче обертаються навколо поняття норми... У якому б аспекті ми не розглядали норму, завжди зіткнемося з її двоїстим характером: з одного боку — мовна норма є, природно, явищем мови, а з іншого — норма виразно виступає і як явище суспільне. Суспільний характер норми виявляється ще сильніше, ніж суспільний характер мови взагалі. Адже норма нерозривно пов’язана саме із суспільно-комунікативною функцією мови».

Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока культурамови є свідченням культури думки. «Культура мови починається із самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови безпосередньо пов'язана з соціологією і психологією не тільки в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості». Нормативність мови виявляється на рівні орфоепії, акцентуації, лексики, морфології, синтаксису, фразеології, стилістики (О. Пономарів).

Приклад тексту науково-популярного підстилю

Земляки баклажанів — огірки: вони також родом з Індії, де їх культивують уже понад три тисячі років. Наші огірки, а особливо ніжинські — мізерна дрібнота порівняно з велетнями, які ростуть на їх батьківщині: там вага огірка — до 4,5 кілограма, довжина — до метра І хоча огірок — це вода (96%), проте в ньому є вітамін А — вітамін росту, а також мікроелементи, корисні для людини. Огірки дехто просто любить, а дехто без них жити не може. Так було з римським імператором Тіберієм, який вимагав цілий рік подавати йому на обід свіжі огірки. А де було їх узяти, коли ще теплиць не винайшли? Довелося вдаватися до хитрощів: ящики з розсадою ставили на колеса й повертали за сонцем, щоб на розсаду цілий день лилося сонячне світло й тепло. Так пришвидшувався ріст розсади, а решту робив клімат.

Назва огірок з’явилася у нас пізніше; спочатку це був огур, а вже звідси й зовсім близько до грецької назви огірка — агурос. У грецькій мові агурос пов’язане з аорос — «недозрілий»; адже огірки їдять саме недозрілими. Як правило, йому протиставляють диню, яку їдять лише спілою (За А. Коваль).

Конфесійний стиль

Сфера: релігійно-церковне життя. Використовується в культових установах, церквах, монастирях, теологічних навчальних закладах, молитовних будинках, релігійних громадах.

Функція: ритуальна, головне призначення конфесійного стилю — допомога віруючим у спілкуванні з Богом, збереження і продовжування культових ритуалів.

Ознаки стилю: образність, піднесеність, урочистість, символізм, експресивність, емоційність.

Мовні особливості:

а) на лексичному рівні:

— уживання термінів із церковно-релігійної сфери (вівтар, херувим, серафим, архімандрит, сповідь, воскресіння, псалтир, Псалом, Євангеліє тощо);

— уживання старослов’янізмів (творець, небеса, благословенний, спаситель, нужда, премудрість, лукавство);

— наявність синонімів та антонімів, характерних саме для конфесійного стилю (синоніми: Божа рука — кара, дорога — життя, хліб — їжа, рука — влада; антоніми: душа — тіло, чеснота — гріх, праведний — безбожний);

— наявність фразеологізмів (випити чашу до дна; заблукана вівця; вірою і правдою; багато покликаних, та вибраних мало; ледача рука до убозтва веде, рука ж роботяща збагачує);

б) на граматичному рівні:

— уживання вставних, відокремлених членів речення;

— частотними є форми наказового способу дієслова;

— частотне вживання форм вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників;

— широко використовуються звертання, частки, повторювані сполучники, повтори слів, вигуки, риторичні запитання;

— широко використовується інверсія (зміна порядку слів у реченні), що надає висловленню експресивного забарвлення;

— особливої образності текстам надають метафори, алегорії, порівняння.

Приклад тексту

1. Достойно є, і це є істина, славити Тебе, Богородицю, присноблаженну і пренепорочну і Матір Бога нашого. Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без істління Бога Слово породила, сущу Богородицю, Тебе величаємо. 2. (1 І осівся Яків у Краї мешкання батька свого, в Краї ханаанському. 2 Оце оповість про Якова. Йосип, віку сімнадцяти літ, пас, як юнак, отару з братами своїми, з синами Білги таз синами Зілпи, жінок батька свого. І Йосип доносив недобрі звістки про них до їхнього батька. 3 А Ізраїль любив Йосипа над усіх синів своїх, бо він був у нього сином старости. І він справив йому квітчасте вбрання. 4 І бачили його браття, що їхній батько полюбив його над усіх братів його,— і зненавиділи його, і не могли говорити з ним спокійно. 5 І снився був Йосипові сон, і він розповів своїм браттям, а вони ще збільшили ненависть до нього. 6 І сказав він до них: «Послухайте-но про той сон, що снився мені. 7 А ото ми в'яжемо снопи серед поля, і ось мій сніп зачав уставати, та й став. І ось оточують ваші снопи,— та й вклоняються снопові моєму». 8 І сказали йому його браття: «Чи справді ти будеш царювати над нами, чи теж справді ти будеш панувати над нами?» І вони збільшили ненависть до нього через сни його та через слова його. 9 І снився йому ще сон інший, і він оповів його братам своїм, та й сказав: «Оце снився мені ще сон, — і ось сонце та місяць та одинадцять зір вклоняються мені». 10 І він розповів це батькові своєму та браттям своїм. І докорив йому батько його, та й промовив до нього: «Що то за сон, що снився тобі? Чи справді прийдемо ми, я та мати твоя та брати твої, щоб уклонитися тобі до землі?» 11 І заздрили йому браги його, а батько його запам’ятав ці слова) (Із Біблії).

Публіцистичний стиль

Сфера: суспільно-політична комунікація. Реалізується в газетних і журнальних статтях на політичні та інші суспільно значущі теми, в ораторських виступах на мітингах і зборах, по телебаченню, радіо.

Функція: інформативна і впливу.

Ознаки стилю залежать від жанру і мети. Якщо головне призначення тексту подати інформацію, то основними його ознаками будуть логічність, точність, ясність викладу. Тексти ж, головне призначення яких вплинути на читача (слухача), характеризуються образністю, експресивністю, емоційністю.

Мовні особливості:

а) на лексичному рівні:

— уживання поряд із нейтральною лексикою слів, що мають емоційно-експресивне забарвлення (трудівник, посланець, звершення, гарант, авангард);

— наявність фразеології, що має забарвлення публіцистичного стилю (гаряча точка, живий відгук, школа мужності, мирний наступ, сила диктату, пакет пропозицій, мирні ініціативи, кримінальні структури, корумповані чиновники, компетентні джерела);

— уживання співу переносному значенні;

б) на граматичному рівні:

— частотне вживання у формі множини іменників, що не піддається лічбі (пошуки, настрої);

— частотними є спонукальні і наказові форми дієслова;

— серед часових форм найбільш частотними є форми теперішнього і минулого часу;

— часто вживаними є частки не, ж, адже, ось, навіть, лише;

— уживання похідних складених прийменників (на шляху, в ім’я, у сфері);

— наявні питання-відповіді, риторичні питання, повтори;

— характерною є інверсія.

Приклад тексту

Думаючи про Франка, ми щораз думаємо про людську велич. Маємо на увазі не лише титанізм його праці, глибину й незалежність суджень, море вселюдських знань, що він увібрав; не менш нас вражає виняткова цілеспрямованість його рідкісного трудолюбства, сама послідовність його життя, сила віри письменника у рідний народ, незламна віра в будівничі, сказати б, єднальні можливості народів і людськості, адже саме від цього — і ні від чого іншого — на планеті нині залежить усе.

Франко стоїть серед тих великих порадників, мислителів-гуманістів, до яких людство завжди буде звертатись.

Франкові самою природою відведено місце в ряду найвизначніших гуманістів епохи, адже завдяки йому, його невпокійливій совісті, його невсипущій праці ставали ми ближчими до людства, міцнішою й вищою ставала самосвідомість цілих поколінь українського народу, що виходив на арену світових подій уже з Франковою мужністю, з Франковим досвідом, з його духу печаттю (Олесь Гончар).

Художній стиль

Сфера: духовно-естетична сфера життя народу.

Функція: естетична.

Ознаки стилю: образність, багатозначність, метафоричність, авторська індивідуальність. Художній стиль використовує мовні одиниці всіх функціональних стилів, трансформуючи і переосмислюючи їх. У текстах художнього стилю широко використовуються стилістичні фігури і тропи, синонімія всіх мовних одиниць, лексичне багатство української національної мови. Добір мовних засобів у художньому тексті залежить від індивідуальності автора, його світобачення.

Приклад тексту

Мовчали закурені поля, німувала насічена рубцями-переметами дорога, тільки діброва, до якої він саме дійшов, пересварювалася з хуртовиною і вітром; незлинялі накучерявлені дуби, як військо шолом’яне, стояли плечем в плече проти них, надламували їхню силу, а самі по коліна вгрузали у сніг. І враз із діброви неждано обізвалась музика... Та що це?! Мара чи сон?.. З того дива навіть хурделиця крутнулась на одній нозі, присвиснула і погнала по дорозі відьмині клубки холоднечі (М. Стельмах).

Розмовний стиль

Сфера: побутове спілкування.

Функція: інформативно-контактна.

Ознаки стилю: спонтанність, непідготовленість, образність, емоційність, експресивність, використання міміки, жестів, інтонації.

Мовні особливості:

а) на лексичному рівні:

— використання розмовної, просторічної лексики (балакати, манюпусінький, лигнути, калідор, лісопет, паліхмахерська);

— уживання жаргонів (зависнути в комп’ютері, відриватися на дискотеці, бабки (гроші), родаки (батьки));

— використання діалектної лексики (чapa (сковорідка), жалива (кропива));

— уживання вульгаризмів, лайливих слів (морда (лице людини), варнякати, свиня (про когось), витріщатися);

— широке використання фразеологізмів (обіцянка — цяцянка; тримати камінь за пазухою; теревені правити; стріляний горобець; золоті руки, вивести в люди);

б) на граматичному рівні:

— уживання збірних іменників із суфіксами -в-, -н-, -от- (собачня, братва, мушва, парубота);

— уживання слів зі зменшено-пестливими (малесенький, ставочок) та збільшено-згрубілими суфіксами (вітрище, бабище, голосище, здоровенний);

— широке використання вигуків;

— речення неповні, обірвані;

— уживання питальних, окличних речень.

Приклад тексту

На городі, за хатою, Михей Кожухар смалив кабана. З горища приніс кілька житніх околотів, поставив відра з чистою водою і священнодіяв.

— Ух ти...

— На спині пальців на п’ять буде...

— He сало, а хришталь!

— Ловко ти, Михею, годував його, чистий батірброд: трошки сала, трошки м’яса...

— А це я регулював харчем. Там, де м’ясо, то бур’янець з половою, а на сало товч ішла, одним словом, комбікорм і наука.. Беріть-но, молодиці, та починайте ковбаси робити, холодець варіть, смажте, бо й люди скоро поприходять.

— А багато ж буде?

— Хтозна.

— Та він півсела запросити може, чи ви Михея не знаєте мого?

— Хто захоче, хай приходить.

— Навіщо оце ти, Михею, шматуєш?

Кому винні, то віддати треба. А це вам гостинець від нас з Ганею, а це — сусідам...

— То ти ж так усього кабана роздаси!

— Мені люди давали, і я — людям... Така вже заведенція у нас, з діда-прадіда, а ми ж їхні внуки... Ганю, віднеси-но сусідам.

— Зараз, Михею!

(За М. Зарудним)

РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ

Текст як лінгвістична категорія

Тести зовнішнього незалежного оцінювання знань з української мови передбачають перевірку вмінь і навичок, якими володіє учень, створюючи власне висловлювання. Виконання творчого завдання дає можливість з’ясувати, наскільки випускник уміє сформулювати і грамотно написати власне висловлювання, чи може він заналізувати поставлену проблему, подати свій варіант її бачення та розуміння. Крім того, важливим є вміння логічно структурувати це висловлювання, дотримуючись правил композиційної побудови тексту й відтворюючи всі його рівні. Творче завдання допомагає виявити знання літературного матеріалу, тобто тих творів, які шкільна програма пропонує для опрацювання на уроці. І це ще не всі компетентності учня, які перевіряються в поданому тесті, оскільки важливими є також знання історії, мистецтва, поінформованості щодо суспільного життя країни й світу. І не просто знання та володіння інформацією, а вміння застосувати всі набуті знання для грамотного, логічного, цікавого, оригінального за ходом думок власного тексту. Адже всі ми прагнемо бути цікавими, розумними, обізнаними, грамотними співрозмовниками; хочемо, щоб нас шанували друзі, щоб слухали те, що ми говоримо, щоб захоплювалися нами. І, виявляється, наша мовно-інформативна компетентність — вагомий чинник успіху й лідерства. Як же досягти цього? Як можна успішно впоратися з таким непростим завданням? Що потрібно знати й уміти?

Почнімо з найголовнішого — з тексту.

Текст як комунікативна й лінгвістична категорія має своє визначення. Загляньмо в словник: «Текст (лат. textum — зв’язок, побудова, тканина) — зв'язне письмове чи усне повідомлення, що характеризується змістовою і структурною цілісністю й завершеністю, орієнтацією автора на певного адресата. Складниками тексту виступають речення, а також лексико-граматичні засоби зв'язку речень у цілісну комунікативну одиницю» (Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я. Єрмоленко. — К., 2001. — С. 182).

Отже, текст — це змістова єдність вищого порядку', ніж речення, у ній можливе панорамне розгортання думок, більший обсяг інформації. А щоб думки отримали вигляд зв’язного повідомлення, їх має об’єднувати одна тема, яка й формує зміст тексту, визначає його структуру, тобто композицію. Структура завжди передбачає чітку логіку розгортання змісту з дотриманням тих позицій, які вважаються необхідними для кращого сприймання, розуміння й усвідомлення поданої в тексті інформації. Ці позиції вам знайомі: вступ, основна частина, висновки (саме така структура властива всім різновидам текстових повідомлень, буде це шкільний твір чи докторська дисертація). До речі, кожна із цих позицій також може маги аналогічну структуру, якщо вона значна за обсягом і наявністю думок. Головне, щоб усі думки (й у вступі, і в основній частині, й у висновках) мали між собою логічний зв’язок, який у тексті зреалізовується граматично.

Усім відоме слово абзац — відступ у початковому рядку тексту. Це формальна ознака абзацу. А в змістовому розумінні — це відносно закінчена й пов'язана єдністю змісту частина тексту від одного відступу до іншого. Отже, абзац об’єднує одним змістовим наміром кілька речень, які конкретизують думку, розкривають, розширюють її. Як правило, ця думка узагальнено представлена в першому реченні абзацу, а інші речення її розгортають. Прокоментуймо це на прикладі тексту:

Володимир Мономах увійшов в історію не лише мудрим і далекоглядним правителем, однією з найавторитетніших політичних постатей Київської Русі, а й відомим, по-справжньому талановитим письменником, чиє слово ось уже кілька сторіч не змізерніло і не змаліло у своїй мудрості.

Як відомо, цей князь дбав про просвіту рідної землі, кохався у книгах, вільно володів п'ятьма мовами. По ньому лишилася ціла рукописна збірка творів — знамените «Повчання» дітям, лист до князя Олега й молитви. Його звернення до дітей неодноразово вносилося до літописів, що незмірно посилювало їх моральний пафос і підкреслювало літературну майстерність.

«Повчання» — це слова вже немолодої, зрілої людини про те, як належить жити у світі, яких непорушних законів слід дотримуватися. Усі ті закони продиктовані вимогами християнської моралі, спрямованої на очищення помислів людських і виховання в дусі доброзичливого ставлення до всіх на світі, а надто—усіх знедолених і нещасних. Своє пристрасне слово до слухачів («Повчання» розраховане передовсім на читання вголос) Мономах закінчує проханням виконувати якщо не всі його поради, то хоч половину з них і завжди пам'ятати Бога, що дасть людині наснаги на духовні подвиги.

Із творів Володимира Мономаха постає справді яскравий образ енциклопедично освіченої людини часів Київської Русі, людини з глибокою християнською побожністю в душі, що була неодмінним складником політичної ідеології тієї доби.

(М. Слабошпицький)

Очевидним є те, що основну позицію автора щодо постаті Володимира Мономаха подано в першому абзаці, який оформлено одним реченням. А далі розгорнуто аргументоване доведення значущості цієї особи в контексті формування нашої духовності. Смисловий наголос зроблений саме на літературно-просвітницькій діяльності князя (перший абзац), яка найбільше виявлена в написанні знаменитого «Повчання» (зміст другого абзацу). У третьому й четвертому абзацах ідеться детальніше саме про цей твір, який став певною програмою виховання дітей; при цьому увага тогочасних батьків зосереджується на формуванні християнських чеснот у молоді. І закінчується текст акцентуванням образу Володимира Мономаха як гідного представника своєї епохи, віри і країни. Між усіма абзацами наявні логічно-смислові зв’язки, що реалізуються вживанням опорних слів і словосполучень, які відтворюють послідовність і зв’язність міркування автора: Володимир Мономах, правитель, письменник (1 абзац); князь, «Повчання» дітям, майстерність, моральний пафос (II абзац); закони, християнська мораль, виховання, духовні подвиги (III абзац); освічена людина, християнська побожність, політична ідеологія (IV абзац).

Для закріплення цього положення пропонуємо завдання: розбити поданий текст на абзаци, обґрунтовуючи свої дії; виявити мовні компоненти, що сприяють реалізації логічно-смислових рівнів конструювання висловлювання.

Біди суспільні творяться від бід моральних. Люди недаремно витворювали свої кодекси про добро і зло. Добро і зло здобували чітке означення: вони творилися у часі. Переступників добра завжди було безліч в історії, але попри все людина до двадцятого століття гуманізувала себе та суспільство. Люди віддавна помітили, і це зафіксовано у Біблії, що дорога до добра важка і вузька, а до зла — широка і легка Але ще Соломон вістив: «Добрий лишає спадок й онукам». Попри всі біди, нещастя, війни та катаклізми люди все-таки творили добро, і воно в часі накопичувалося. Двадцяте ж сторіччя цю науку значною мірою порушило. Люди перестали відчувати себе ланкою у безперервному ланцюгу буття, а це тому, що втратили моральні орієнтири. Людина почала вже не розрізняти, де добро, а де зло. Утрата моральних критеріїв зробила людину морально нетривкою, через що вона втратила певність у майбутньому і зневажила своє минуле. Історія стала однією із найбрехливіших наук, і це сталося знову через те, що втратилися моральні критерії. Суспільство ж, яке втратить моральні критерії, або ж руйнується, або ж творить деспотії. Оцей дивовижний спалах деспотій у двадцятому столітті став наслідком моральної хвороби людства, коли самодостатня цінність кожної особистості була знівельована, а витворилася людина-раб, незалежно, чи була вона нагорі, чи нанизу суспільної драбини.

(В. Шевчук)

Якщо ви впоралися із цим завданням, спробуємо перевірити його разом. Отже, перший абзац складають речення 1—4, оскільки вони об’єднані спільною думкою про взаємозв’язок суспільних та моральних бід, що втілився у творенні суспільних кодексів добра і зла. До другого абзацу ввійшли речення 5—10, у яких актуалізовано думку про добро і зло як дві протилежні сили, що керують світом і людиною в часовому вимірі, а також наголошується на тих наслідках, які мають місце при творенні людиною зла і втраті нею моральних орієнтирів, зокрема у двадцятому сторіччі. Третій абзац об’єднав 11—14 речення, які продовжують обґрунтування основної думки, висловленої в першому реченні, і ведуть до логічного резюме, яке завершує міркування автора. Тож цей текст, якщо його поділити на абзаци, має такий вигляд:

Біди суспільні творяться від бід моральних. Люди недаремно витворювали свої кодекси про добро і зло. Добро і зло здобували чітке означення: вони творилися у часі. Переступників добра завжди було безліч в історії, але попри все людина до двадцятого сторіччя гуманізувала себе та суспільство.

Люди віддавна помітили, і це зафіксовано у Біблії, що дорога до добра важка і вузька, а до зла — широка і легка. Але ще Соломок вістив: «Добрий лишає спадок й онукам». Попри всі біди, нещастя, війни та катаклізми люди все-таки творили добро, і воно в часі накопичувалося. Двадцяте ж сторіччя цю науку значною мірою порушило. Люди перестали відчувати себе ланкою у безперервному ланцюгу буття, а це тому, що втратили моральні орієнтири. Людина почала вже не розрізняти, де добро, а де зло.

Утрата моральних критеріїв зробила людину морально нетривкою, через що вона втратила певність у майбутньому і зневажила своє минуле. Історія стала однією із найбрехливіших наук, і це сталося знову через те, що втратилися моральні критерії. Суспільство ж, яке втратить моральні критерії, або ж руйнується, або ж творить деспотії. Оцей дивовижний спалах деспотій у двадцятому столітті став наслідкам моральної хвороби людства, коли самодостатня цінність кожної особистості була знівельована, а витворилася людина-раб, незалежно, чи була вона нагорі, чи нанизу суспільної драбини.

Звичайно, у вас може бути власний варіант виконання цього завдання, де ви виокремите перше речення як окремий абзац, оскільки в ньому сконцентровано основну авторську думку, й останнє речення — як логічний висновок.

Типи зв’язків у тексті

Кожне речення у зв’язному тексті пов’язане з іншим логікою міркувань, що втілюється в послідовному (найчастіше) і паралельному зв’язкові. Послідовним є вид зв’язку, за якого кожне попереднє речення пов’язують із наступним за допомогою певного смислового компонента: Стародавні єгиптяни досягли видатних успіхів у лікуванні багатьох захворювань та й у знанні медицини взагалі. Вони знали про зв’язок між нервовою системою і м'язами, між психікою і мозком людини. Загалом давня єгипетська медицина була значно розвиненішою, ніж середньовічна європейська. Ці три речення пов’язані між собою логікою розгортання думки й тими словами, що виконують функцію смислових ланцюжків, які й допомагають з’єднати речення в цілісну смислову структуру (це виділені слова).

Паралельний зв’язок може існувати між наступними реченнями, які характеризують одне попереднє речення. Цей вид зв’язку найчастіше здійснюється за допомогою одних і тих самих слів на початку кожного наступного речення, які й зреалізовують формально-змістову паралельність: Як важливо завжди розраховувати на щирість у людських стосунках, яка має більше життєвої ваги, ніж вишукана улесливість. Щира радість енергетично живить людину, надихає її на гарні справи. Щирі емоції (не лише позитивні, а й навіть негативні, якщо вони є реакцією на кривду) природничі, а тому легше сприймаються й адекватніше оцінюються оточенням. Будьмо щирими — це корисніше для здоров’я! (Із часопису). Так що, працюючи над створенням власного повідомлення, формуючи його структуру, не забувайте про один із визначальних законів побудови тексту — його логіку, яка втілюється на смисловому рівні й підтримується за допомогою потрібних мовних компонентів.

Типи мовлення

Наші думки, знання, спостереження, споглядання, емоції можна виявити вербально — словами, об’єднаними у зв'язний текст. Залежно від характеру викладу думок (тобто мовлення) текст має такі різновиди: роздум, розповідь, опис.

Роздум — такий тип мовлення, який передає хід міркувань мовця, його ставлення до світу, людей, певних явищ, дій, враження від них. У роздумах відтворюються не лише вербальні здібності мовця, а й його інтелект, обізнаність, психологічні характеристики (тип психіки, темперамент, характер). Зазвичай роздум має внутрішню й зовнішню мотивацію, яка стає приводом до міркування (наприклад, якийсь життєвий факт чи подія, прочитана книга чи зустріч із непересічною людиною та ін.).

У роздумах людина висловлює свої погляди на життя, його сенс, презентує власну філософію щодо буттєвих цінностей. Тому міркування почасти відбиває суб’єктивну точку зору автора, яку можуть не поділяти читачі. Однак у цьому й оригінальність тексту-роздуму, бо за формою і змістом він максимально індивідуалізований, отже, побудований за законами авторського мислення й мовлення. Міркування може мати різну емоційну тональність — мінорну (смуток, легка печаль), ліричну (ніжність, задумливість), мажорну (життєствердний пафос), романтичну (мрійливість), урочисту (піднесеність), навіть іронічну. Така емоційно-смислова заданість тексту і внутрішній намір мовця формують синтаксичну будову повідомлення, визначають характер речень.

Як правило, у роздумі застосовують усі наявні конструкції — прості двоскладні й односкладні, складні сурядні, підрядні й безсполучникові, багатокомпонентні складні речення з різними видами зв’язку. Також уживаними є всі види відокремлень — звертання, дієприкметникові й дієприслівникові звороти, вставні слова. Використовують пряму й непряму мову, цитати. У роздумах часто знаходимо питальні речення, які виконують стилістичну функцію риторичних запитань. Такий різноформатний синтаксичний корпус працює на розв’язання важливого авторського наміру, який полягає в прагненні мовця дошукатися істини або помріяти і, висловлюючи свої відчуття й думки, залучити читача до співпереживання, викликати його власні почуття й міркування, а можливо, й переконати в істинності сказаного.

Майже всі письменники звертаються у своїх творах до роздумів, розкриваючи в них власні мрії, прагнення, сподівання, переживання. Пропонуємо вам роздуми із творів двох письменників. Можливо, вони викличуть у вас міркування — розуміння, заперечення, альтернативу, і ви захочете їх записати. За типом мовлення це також буде твір-роздум.

Можна завжди зупинитись, якщо захочеш побачити світло в кінці дороги. Якщо в людини немає мети в житті і всі від неї відвернулися і їй стає байдуже —жити чи вмерти, коли єдине, що ще змушує її триматися, це ненависть, пиха, наркотики, то навіть тут, на краю прірви, ще не пізно.

Я зрозумів, що важко це не тому, що людині хтось заважає або вона не має підтримки, атому, що вона не хоче робити зусилля, а собі в цьому не зізнається.

Із замкнутого кала, із кільцевої, окільної дороги також можна вийти до життєвої перемоги. Насамперед над самим собою. Кожен наш хибний крок, наш неправильний вибір може знову завести в темряву невдачі і до нового падіння. Якщо знайдеш у небі свою зорю, вона тебе поведе.

Я йшов до себе довгою, непрямою, окільною дорогою.

Але я прийшов.

Я бачу світло.

(Ю. Покальчук)

... Не вірте своїм друзям, коли вони просять вас бути щирим із ними. Вони лише сподіваються на вашу підтримку тих прекрасних уявлень, які вони мають про себе, сподіваються, що ви дасте їм додаткову впевненість, яку вони черпатимуть з вашої обіцянки бути щирим. Як щирість може бути умовою дружби? Любов до правди за будь-яку ціну — це нещадна до всього пристрасть, якій не можна протиставити ніщо. Це нечестя, а інколи зручність або егоїзм. Тож, опинившись у такій ситуації, не вагайтесь: обіцяйте бути відвертим і... вигадуйте якомога творчо. Ви задовольните їхнє палке бажання і двічі доведете свою приязнь...

(А. Камю)

Зверніть увагу: зміст цих текстів — висловлювані автором власні думки щодо пережитого ним самим, що є характерною ознакою роздуму як типу мовлення. Автор або висловлює ключову думку, яку він далі розгортає, а потім резюмує, або озвучує свої мрії, які також представлені як певний сюжет — із початком і закінченням, або поринає в згадки про минуле, розмірковуючи над його сенсом. Головне, що кожен із двох фрагментів структурований за законами логіки та принципами смислової організації тексту. Кожне попереднє речення вступає в смислові зв’язки з наступним, розвиваючи послідовність викладу думок і хід міркування. Це зреалізовують за допомогою відповідної мовної організації тексту й використання потрібних мовних компонентів. Інколи міркування можуть мати характер обірваних думок, що на письмі відтворюють крапками.

Розповідь — тип мовлення з послідовним викладом подій, фактів, явищ в інтерпретації оповідача. Ці події розвиваються в певному часі і просторі, тому побудова розповідної конструкції неможлива без дієслів, а особливу вагу мають дієслова минулого часу. Узагалі дієслівні компоненти є важливим граматичним і смисловим матеріалом творення розповіді, оскільки в них закладено значення дій, рухів, станів, процесів, що мають місце в житті людини та довкілля. Адже розповідаємо ми найчастіше саме про події, учинки людей, перебіг життя. Звісно, що такий тип мовлення теж створюється за законами логіки, і важливим чинником дотримування цієї логіки є послідовність викладу подій, що презентуються в тексті. Для смислової організації послідовності в розповіді часто використовують такі вислови: спочатку, відразу, спершу, потім, після того, зараз, сьогодні, учора тощо. Оскільки будь-яка подія відбувається не лише в часі, а й у просторі, то в розповіді зазвичай використовують власні й загальні назви з просторовим значенням; прислівники місця, відповідні словосполучення: Україна, Київ, Рим, Дніпро, Закарпаття: місто, село, гори, ріка, поле, луки; школа, крамниця, квартира: тут, там, удома, усередині тощо.

Прочитайте дві розповіді з творів художньої літератури.

За подіями літа я відрізняю роки. Щоліта роблю якісь нотатки, часто у найдавніших формах. Можливо, це якось пов’язано з гербарієм — влітку відбуваються рослини, збираються гербарії, котрі відлежуються цілу осінь і прочитуються протягам зими. Гербарій — вже постлітня повість. Зібрані рослини обмотуються пригодами, людьми, місцями, розмовами, настроями. Літні щоденники — окрема культура: мандрівки, експедиції, польові сезони, нові місця і способи життя, фотографування, ріки і перепади естетики буття, а далі — вакації, хлопчача доблесть, війни уяви... І літо — істина, бо відкритість.

(Т. Прохасько)

Опівночі ми все ще не лягали спати, а над Перевалам залютувала буря. Вітер був просто скажений, гуркотів грім, і чи то порив вихору, чи блискавка розчахнули дерево на розі будинку; величезна гілка, впавши на дах, відламала край димаря на східному боці, і у продух на кухні загуркотіло каміння та попіл. Нам здалося, ніби поруч із нами вдарила блискавка; і Джозеф упав на коліна благаючи Господа врятувати праведних, скаравши грішників. Але буря за двадцять хвилин вщухла, лишивши всіх нас цілими і неушкодженими.

(Е. Бронте)

У поданих фрагментах викладено події в їх перебігові, що полягає в послідовності певних життєвих ситуацій, які відбуваються з героями твору. Ви змогли помітити, що в текстах збережено послідовний зв’язок між попередніми та наступними реченнями, який зреалізовано за допомогою мовних компонентів — самостійних і службових частин мови, вставних слів.

Розповідь за композиційною та смисловою побудовою простіша від міркування, оскільки лише фіксує хід подій, який не потребує висування провідної думки, її аргументації, висновків, що є основними структурними компонентами міркування.

Опис — тип мовлення, у якому відтворено враження автора від людей, природи, предметів, довкілля, явищ, процесів із поданням їхніх зовнішніх і внутрішніх характеристик, властивостей, визначальних рис, якостей. Залежно від об’єкта опису розрізняють портрет (опис людини), пейзаж (опис природи), інтер'єр (опис приміщення), екстер'єр (опис зовнішніх характеристик об’єкта); при цьому об’єктом можуть бути живі істоти (тварини, птахи) та реалії певного простору (наприклад, міста, будинки, вулиці, майдани). Зазвичай, у своєму житті ми можемо описувати не лише людей чи природу, а й усе, що спостерігаємо, — процеси, явища, дії, і всі ці описи, незалежно від царини їх функціонування (наука, ділова галузь, література) мають спільні мовні риси: наявність значної кількості прикметників, дієприкметників, прислівників. Інколи для опису певного явища, яке виражає себе в динаміці, використовують дієслова з означальною семантикою, що робить образ рухливим, енергетично насиченим. У художніх описах для підсилення вияву чи підкреслення якоїсь ознаки використовують епітети, порівняння, метафори, що увиразнює текст, індивідуалізує його, забарвлює. Пропонуємо описи різних видів із текстів літератури.

• Портрет

Дівчина була крихітна, «самі коси та завзяття», як хтось сказав про неї, очі сині, безстрашні, тверде підборіддя, яскравий рум'янець і копиця розкішного червоно-золотавого волосся, яке вінчало аж надто тендітну жіночу голівку й тіло.

Осторонь стояча висока ставна жінка, що її один Форсайт порівняв був колись із поганською богинею... Склавши руки в сірих галункових рукавичках, жінка схилила набік голову, і всі чоловіки навколо не зводили очей з її спокійного чарівного обличчя... Щоки її, хоч і бліді, здавалося, випромінювали тепло, а у великих темних очах світилася лагідна задума.

(Дж. Ґолсворсі)

• Пейзаж

Оголені стовбури дерев, бурі і сірі взимку, здавалося, й не мерзли... Дерева скидали листя і завмирали у зимовій сплячці в очікуванні весни, нового життя. Вони починали прокидатися у березні, це ставало особливо помітно наприкінці місяця, і ось уже зараз, на початку квітня, дерева схожі були на людей, що вийшли на сонечко погрітися після холодної купелі і мрійливо й розніжено підставляли сонцю свої тіла, усіма порами вбираючи життєдайну силу, сонце, життя і хлорофіл.

(Ю. Покальчук)

• Інтер’єр

На порозі він спинився намить, оглядаючи помешкання. Воно належало, певно, лікареві, скільки міг він дорозумітись із ілюстрованих часописів, розкиданих на круглих столиках, та решток медичного духу в повітрі серед тютюнового диму. Тепер стільці й крісла були присунуті до стін, щоб звільнити посередині простір до танців. Просто, в дальшій кімнаті горіло матове червоне світло...

(В. Підмогильний)

• Міський пейзаж

Майдан Незалежності вирував. Гуготів, клекотів, палахкотів жовтогарячим полум’ям прапорів, як величезне багаття. Від маєва усіх відтінків сонячно-жовтих барв, від радісного піднесення багатотисячного натовпу, здавалося, вищало над Києвом густо заткане сніговими хмарами небо і яснішав сірий зимовий день.

(Г. Тарасюк)

Як бачимо, опис може відтворюватися в різний спосіб: переліком зовнішніх характеристик, уживанням великої кількості прикметників, дієприкметників, означальних прислівників, порівнянням предмета зображення з іншим об’єктом, уживанням метафор, дієслівних характеристик. Такий широкий спектр мовних засобів залежить від творчої уяви автора, його асоціативного мислення, фантазії і вміння оригінально побачити та влучно зобразити певні реалії.

ВЛАСНЕ ВИСЛОВЛЕННЯ

Отже, ви вже знаєте, що таке текст, яка його структура, які види мовлення можуть бути зреалізовані в тексті, якими вербальними засобами вони відтворюються. Для написання власного висловлення, яке б відповідало логічним, змістовим, композиційним вимогам, нам слід зрозуміти принципи творення тексту. У висловленні, яке ви пишете чи у формі шкільного твору на будь-яку літературну тему, чи у формі власного роздуму, чи репортажу, нарису та інших робіт, завжди має бути проблема, яку ви актуалізуєте, — моральна, соціальна, психологічна тощо. Проблему можна окреслити на початку міркування або після невеликого прологу, який умотивовує її постановку. Цей композиційний рівень і становить вступну частину. Формулювання ж власної думки з порушеного питання, власної позиції щодо окресленої проблеми висловлюємо в тезі, яка є важливою текстоорганізуючою — змістовою, композиційною, логічною — ланкою розвитку думки. Весь текст на рівні його змісту має підпорядковуватися наміру довести власну думку щодо розв'язання зазначеної проблеми, окреслити можливі, із вашого погляду, шляхи її розв’язання, звернутися за підтримкою на користь власної позиції до творів мистецтва, зокрема художніх творів, автори яких міркують на тим же. Важить у доведенні власної думки уміння використати для переконливості приклади з власного життєвого досвіду або віднайти факти з історії людства, суспільного життя, із біографії видатних історичних постатей, відомих учених, митців тощо. Обов'язковим компонентом структури тексту, як було вже зазначено, є резюмуюча частина, або висновки, у яких стисло й лаконічно узагальнено вашу думку щодо поставленої проблеми, яку акцентовано в тезі.

Теза

Теза — коротко сформульована основна думка твору, статті, доповіді, правильність якої слід довести. Цей термін походить із грецької мови; в античній системі правил побудови вірша теза означала акцентовану смислову частину стопи. Отже, по суті теза зберегла свою ідею ключового рівня у формуванні думки, перемістившись із системи віршоскладання дотекстотворення взагалі. У тезі ми подаєм власну гіпотезу розв’язання проблеми, тож саме теза є відправною точкою наших міркувань.

Для того, щоб шлях розгортання думки, її аргументації та резюмування був правильним, слід чітко сформулювати тезу, виголосивши таким чином проблему. Формі тези притаманна стислість, а змістові — певна абстрактність, узагальненність думки. Наведімо приклади таких тез, які в основній частині за допомогою відповідної аргументації знаходять свій змістовий розвиток (потвердження або заперечення). Теза є характерним компонентом роздуму, що як тип мовлення відрізняється від розповіді та опису наявною змістовою індивідуалізацією; а це, як ми вже зазначали, припускає нестандартний ракурс бачення проблеми, що може не збігатися або суперечити загальноприйнятому. Головне, знайти вагомі аргументи для переконання опонента у правомірності цього міркування або можливості такого погляду на подію чи явище.

Теза 1. У житті людини завжди знайдеться місце для її вчасного подвигу — чи то звитяжного вчинку, чи то важливої родинної або суспільної праці, чи сміливого наукового відкриття, чи навіть подолання себе, своїх комплексів та острахів.

Ця теза може бути розгорнута в подальшому міркуванні щодо самого поняття подвигу та його здійснення в житті конкретної людини.

Теза 2. Найбільшою моральною небезпекою для людства є байдужість, яка призводить до тяжких злочинів, війн, потрясінь.

Ця теза потребує аналітики суспільно-історичних явищ або конкретних життєвих фактів чи літературних сюжетів, які б довели її правомірність.

Теза 3. На моє глибоке переконання, людина, яка себе шанує, ніколи не образить іншу людину, не принизить її гідність.

У цій тезі варто аргументувати свою позицію думками щодо ролі виховання та загальної культури людини в її етичному ставленні до інших та в її поведінці в спілкуванні. Вагомим чинником переконання в цьому разі є приклади з життя конкретних історичних осіб чи літературних героїв.

Теза 4. Добро і зло — поняття відносні, адже в житті мало що буває однозначним: те ж добро для когось може стати злам, і навпаки.

Ця теза складна для аргументації, адже в ній міркування автора певною мірою суперечать загальноприйнятим стереотипам розуміння сутності добра і зла Тому для реалізації мети переконання у довідній частині слід спиратися на конкретні приклади, супроводжуючи їх коментарем. Хоча в аналітиці таких складних моральних проблем усе ж таки варто враховувати набутий людством світовий досвід сприйняття цих понять, тим самим демонструючи моральну зрілість та виваженість.

Теза 5. Я вважаю, що людина, у якій би країні вона не мешкала, не має забувати своє етнічне походження, бо саме це — її природна сутність, її натура і душа.

Ця теза може знайти як своїх прихильників, так і опонентів, оскільки насправді така настанова на свій етнокод залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників, які можуть бути різними і по-різному формувати світогляд людини. Тож, аргументуючи подану думку, не слід бути голослівним, оперуючи лише гаслами, — вони, як правило, не переконують. Бажано наводити думки конкретних осіб (персонажів) або факти з їхнього життя (реального чи літературного).

Як бачимо, теза найчастіше складається з одного речення, у котрому й актуалізовано окреслену проблему, яку слід розгорнути, прокоментувати, а власну позицію аргументувати вдало дібраним і застосованим довідним матеріалом. Тож, поговорімо про аргументацію.

Аргументація власної позиції

Найголовнішим чинником будь-якої аргументації є її переконливість, яка спирається на такі рівні: логічність доводів та послідовність їх мовної презентації, доречність аргументів, їхня життєвість (тобто конкретність, а не абстрактність) та різноманітність. Дієвим допоміжним засобом аргументування є посилання на приклади з творів красного письменства, історичні факти, власний досвід. Однак слід розуміти, що вагомість цих прикладів нерівноцінна: більш переконливими є факти з історії чи життя відомих історичних осіб, які є частиною загального історичного досвіду людства.

Наприклад, аргументуючи закономірність перемоги добрих діянь над злими, не можна обійтися без наведення історичних прикладів поразок диктатур чи загарбницьких війн, із якою б метою чи місією вони не відбувалися (релігійною чи ідеологічною); або, говорячи про місце подвигу в житті, не можна не згадати конкретних людей, які здійснили такі подвиги і стали відомі всьому світові чи певному народові. Конкретика завжди переконлива, бо зумовлена життєвим досвідом, що у свою чергу впливає на формування певних стереотипів сприймання дійсності людиною. Крім того, використання прикладів з історії свідчить про обізнаність та поінформованість мовця, його різнобічні фонові знання, що належним чином впливає на загальний змістовий рівень тексту висловлювання й, урешті, на його оцінювання.

Знання літератури через біографії, творчий шлях письменників, їхні твори, відомі образи розширює інтелектуальну складову особистості, формує її естетичний смак і буттєві цінності. Залучення прикладів із художніх текстів збагачує міркування, підсилює авторську позицію і характеризує вас як вдумливого, розумного читача, обізнаного зі світовою літературою, мистецтвом слова. Майже в кожному творі можна віднайти приклад (сюжет, образ) для підтвердження чи спростування певної думки. Але не завжди учень добре пам’ятає зміст творів, що вивчали в школі, не знає літературних героїв та їхніх творців — авторів. А всі вони могли б стати вашими помічниками під час створення власного висловлення, адже до ваших послуг — увесь контекст світової літератури: від рідної української до зарубіжної, що в науці набув назви метатексту.

Наприклад ви говорите про відповідальність або безвідповідальність людини за свої вчинки й вам потрібно переконливо довести свої міркування з літературного контексту. Спробуємо вам допомогти. Серед творів української літератури проблема відповідальністьбезвідповідальність простежується в житті Чіпки, героя роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (безвідповідальне ставлення до матері, яка доживала життя в друга свого сина; дружини Галі); у ліричного героя новели М. Коцюбинського «Intermezzo» (відповідальність письменника перед людиною); Лукаша й Мавки із драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» (безвідповідальність Лукаша й відповідальність Мавки за своє кохання і коханого); Степана Радченка з роману В. Підмогильного «Місто» (безвідповідальність героя перед жінками, які його кохають); із роману О. Гончара «Собор» (відповідальність за пам’ять про історичне минуле). У творах зарубіжної літератури зазначену проблему зактуалізовано в образах героїв Стендаля, Джека Лондона, Ернста Гемінгвея та ін. Якщо ваш текст буде містити фрагменти художнього тексту з ілюстративним матеріалом різних літературних досвідів, то ви доведете широту мислення, високий рівень своєї обізнаності і, головне, збільшите шанси бути переконливим (адже досвід багатьох більше наближений до істини, ніж одного).

Труднощі використання у власному висловлюванні прикладів із красного письменства пов’язані не лише з незнанням текстів чи образів, а з невмінням застосувати навіть набуті знання, доречно залучивши до міркування в його довідний частині потрібний факт із твору. А саме це є важливим завданням вивчення літератури — формувати естетичне, асоціативно-образне мислення учня, розширяти його конкретно-чуттєвий досвід, виховувати на художніх прикладах громадянську позицію, почуття патріотизму, гуманістичне ставлення до людини, природи, світу. І, читаючи твір або міркуючи над образом, ми маємо вчитися гарному в героїв і не припускатися їхніх помилок, що подекуди коштують життя або честі. Отже, знайомлячись із твором, замислюйтеся над проблемами, які порушив автор, можливо, досвід персонажів стане вам у пригоді при виборі певного рішення, для створення свого образу, при спілкуванні або написанні висловлювання.

Наприклад, ви пишете власне висловлювання (твір-роздум) на тему: «Усепереможна сила кохання» і формулюєте тезу: «Кохання є найбільшою силою, що здатна долати час і простір, змінювати традиції, ламати стереотипи, примушуючи закоханих попри всі обставини життя прагнути щастя». Далі ви починаєте аргументувати свою думку, розгортаючи міркування в обраному напрямку. Пошук аргументів починається з уже набутого людством досвіду щодо цього питання — із відомих фактів та літературних сюжетів, які також почасти взято з життя.

Перший змістовий хід ваших міркувань стосується проблеми подолання коханням часу й відстані: «Час і простір безсилі над почуттями; якщо вони сильні й серйозні, якщо оперті на віру й надію, то закоханих не зупинить час — вони будуть чекати свого щастя, і не зупинять відстані —любов спроможна долати всі кордони». Для підтвердження цієї думки слід підібрати доречний приклад. І тут варто згадати, які ж ситуації в житті спричиняють до розлуки людей, адже часі відстань пов'язані саме із цим. Найперше війни, ув’язнення, далекі мандрівки, служба в інших місцях тощо. Контекст красного письменства підкаже вам потрібну ситуацію: новела Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном» (кохання Марфи до Михайла), оповідання Олександра Довженка «Незабутнє» (любов Олесі й Василя), повість Інни Христенко «І вітер пелюстки змете останні» (любов німецького солдата Ріхарда й української дівчини Інни, яку вони зберегли попри 50-річну розлуку і зустрілися вже на схилі віку). Навівши приклади із цих творів, аргументуючи власні думки літературними сюжетами, ви досягнете переконливості і продемонструєте вміння застосовувати набуті знання практично, у потрібній ситуації, що свідчитиме про ваші обізнаність і компетентність.

Далі ви розвиваєте думку щодо впливу почуттів на зміни у свідомості закоханих, у ставленні їх до традицій та стереотипів, до узвичаєних уявлень про кохання. У літературі цю проблемну лінію зреалізовано такими творами: драма-феєрія «Лісова пісня» Лесі Українки (кохання Мавки та Лукаша); драма «Украдене щастя» І. Франка (любовний трикутник, у який волею долі потрапили герої); оповідання ІО. Покальчука «Адріади» (кохання гімназиста Андріана і дружини його викладача Аріадни) та «Август» (кохання української дівчини Марії й німецького солдата Августа під час війни). Розкривати проблему складних стосунків між закоханими, що суперечили усталеним традиціям та суспільній моралі, завжди нелегко, оскільки ви берете на себе сміливість протистояти певним стандартам і стереотипам загальної думки. І в цьому разі варто обдумати коректність висловленої вами позиції та віднайти вагомий літературний чи життєвий приклад.

Удало дібрані факти з історичного минулого або сьогодення, із творів красного письменства чи власного досвіду допоможуть переконати читача в правомірності ваших думок і засвідчать рівень вашої вікової, знаннєвої, суспільної та громадянської компетентності. Це продемонструє вашу зрілість як особистості, якщо приклади доцільні, вагомі, серйозні, і вашу незрілість, якщо вони недоречні, слабкі, непереконливі. Тому варто ретельно продумати, наскільки залучений до аргументації приклад виконує покладене на нього смислове навантаження і логічно вписується в хід вашого міркування. Логічність дуже важлива для викладання вашої точки зору й переконання опонента в її слушності.

Логічність у викладенні думок

Логічність виявляється в композиційному структуру ванн і етапів розгортання думки, послідовному викладі власних міркувань, наведених аргументів і залучених прикладів, у дотриманні причиново-наслідкових зв’язків між попередньою та наступною думкою, доречністю використаних фактів, їхньою смисловою мотивацією. Саме логіка торує шлях до оптимального розуміння думки мовця, зумовлює прийняття, а нелогічність — неприйняття його позиції. Логікою називають здатність людини правильно, тобто логічно мислити, послідовно викладаючи власні міркування. Логіка сприяє точності мислення, організовуючи свідомість, конкретизуючи зміст мислення і пізнання людиною світу. Однак не лише смисловими зв’язками, а й суто мовною організацією тексту дотримується логічність міркування.

Одним із засобів мовної реалізації логічності є вживання ключових слів, смислових домінант, які пов’язують попереднє і наступне речення, актуалізуючи їхню логічно-смислову цілісність. Наприклад, створюючи висловлювання на тему кохання, протягом усього міркування ви оперуєте ключовими словами кохання, любов, почуття, емоції, радість, щастя, вірність тощо, які втілюють ідею кохання як сильного почуття, емоційного пориву, що супроводжується різноманітними емоційними станами людини. Або, говорячи про патріотизм як певну моральну цінність, ви не обійдетеся без слів батьківщина, країна, рідна земля, край, місто, село, природа й інших, що реалізують ваш намір висловитися про найдорожчі реалії рідного краю та їхню значущість для людини.

Крім того, що ключові слова втілюють авторську інтенцію (намір), вони ще й допомагають зберегти послідовність та логічність викладу вашого міркування, здійснюючи смисловий зв’язок між думками (реченнями), допомагаючи читачеві швидше увійти в контекст і краще зрозуміти ваш намір. Адже слід завжди пам’ятати, що, крім автора, існує ще й позиція читача, який пропускає текст крізь власну свідомість, виділяючи в ньому основне і другорядне для сприймання. Ключові слова допомагають читачеві триматися основної лінії думки автора, не відволікаючись на вторинне. При цьому реагування читача на ці слова відбувається довільно, без певної фіксації розумом чи напруженням розумової діяльності, однак міцно тримається на підсвідомості, у потрібний час актуалізуючи потрібну інформацію.

Для ліпшого ілюстрування думки наведімо зразок тексту-опису осіннього лісу з Остапа Вишні. У цій пейзажній замальовці втілено намір автора відтворити як візуальний образ осіннього лісу (дерева, жовте листя), так і чуттєво-емоційний (печаль, сум, туга за життям і теплом). Ключові слова в описі: листя, кленовий лист, дощ, умерти, падає, не хочеться, які допомагають створити відповідну зорову картинку й емоційну тональність.

Ліс стоїть задумливий, печальний: йому ось-ось треба пишне своє вбрання скидати, підставляти свої віти дощам холодним, хуртовинам сніговим.

Листя з суму жовтіє, а деяке з туги кривавиться. Ось падає кленовий лист, — він умер, одірвався од рідної йому галузки і надає. Він не надає сторч на землю — ні. Йому так не хочеться йти на вічний спокій, лежати і тліти серед завмерлих собратів своїх. Він кружляє на галявині, то вгору підноситься, то хилиться до землі. Ой, як не хочеться йому тліти! Останнім конвульсійним рухом він поривається вгору, до світла, до сонця, що так пестило, так голубило.

Але немає вже сили в кленовому листу, нема вже життя в нього, надає кленовий лист на землю і затихає... Навесні на його місці молодий буде лист, зелений, він з вітром розмовлятиме, хапатиме жилками своїми сонячний промінь, під дощем купатиметься й росою умиватиметься... Щоб умерти... Старе обживає, нове — народжується.

(Остап Вишня)

У роздумах ключові слова виконують дещо іншу функцію, оскільки вони не так актуалізують у нашій свідомості образ (подібно до художнього опису), як допомагають зберегти логічність і послідовність думання, акцентуючи нашу увагу на потрібних смислових центрах авторської думки. Наприклад, у поданому далі фрагменті роздуму наголошується авторська думка щодо руйнівної сили надмірного кохання, що втілюється в ключових словах велике, кохання, любить, вбиває, а також берегти як слова, що акцентує ідею висновку (почуття треба берегти)-.

Кожен вбиває те, що любить. Може, чиєсь надто велике кохання справді вбиває в об’єктові кохання спроможність віддати назад. Забагато великої енергії йде пату, другу особистість, і вона втомлюється від цього і прагне волі, а відтак — тікає від того, хто її найбільше любить.

Чи можна переконувати землетрус? Чи можна навчити когось високим емоціям, шляхетної віри в кохання і коханого, потребі берегти почуття і в собі, і насамперед в іншому. Як квітку.

(Ю. Покальчук)

Послідовність викладу

Окрім логічності, важливим змістовим організатором тексту є послідовність викладу думок, яку реалізуємо дотримуванням смислових зв'язків між попереднім і наступним реченнями. При цьому попереднє речення, як правило, є смисловим підґрунтям для розгортання думки в наступному. Допомагають логічно й послідовно передати хід думок автора в тексті вставні слова і словосполучення, які уможливлюють виявлення власної констатуючої (на мою думку; я вважаю; як мені здається; і це цілком природно) та емоційної (на щастя; на радість; на жаль; як мені не прикро) позиції мовця, визначають черговість застосованих аргументів (по-перше; по-друге; у першому випадку; з одного боку; з іншого боку). Для ілюстрації наведімо фрагмент часописного тексту, де використано вставні слова і словосполучення.

Останнім часом усе помітніше ми втрачаємо почуття поваги і любові до своєї країни. Ми, хоч як це не гірко, перестаємо бути патріотами. А вусі часи й віки, що б тим не було, патріотизм уважався великою чеснотою, яка свідчить про громадянську зрілість і мудрість людини. Можна багато сперечатися про потребу патріотичного виховання у родині та школі, говорити про те, чи потрібно прищеплювати його — патріотизм — штучно, чи він сам мусить формуватися в дитині кожним днем її проживання у своїй країні. Однак чи знайдемо істину у цих дискусіях, і що, власне, думає про це пересічний українець, як реагує на проблему?

З одного боку, почуття патріотизму має бути в людині, як зазначили більшість опитаних респондентів, однак не нав'язане ідеологією чи пропагандою, а сформоване тими умовами, які пропонує саме суспільство для своїх громадян; з іншого боку, якщо не пропагувати пріоритети власної країни, то дія більшості людей вони залишаться невідомими. Так, на перший погляд, є певний сенс у цих міркуваннях. Однак, якщо подивитися на проблему ретельніше, то все видасться набагато складнішим, адже патріотизм, на моє глибоке переконання, не може бути суто прагматичним: я люблю країну за те. що вона любить мене. А якщо не любить, якщо у влади, на жаль, тирани або бюрократи, яким не болить життя пересічного громадянина? То, виходить, і я мушу не любити цю, і так уже нещасливу, землю? А як же всі великі патріоти (кожна нація має таких героїв), які силою власної гарячої любові до своєї країни (хвала їм за це!) торували їй шляху цивілізоване майбутнє? А як же рідна земля, на якій ти прийшов у світ, яка дала тобі свою енергію і силу? Або краяни, які оточують тебе, допомагаючи вижити у цьому складному і суперечливому світі?

У наведеному фрагменті вставні слова і словосполучення конкретизують авторський погляд щодо патріотизму та його виховання в людині, виражають емоційну позицію мовця, допомагають послідовно організувати хід міркування, дотримуючись логіки. До речі, зверніть увагу' на тезу поданого висловлювання, яка констатована в третьому реченні: А в усі часи і віки, що б там не було, патріотизм уважався великою чеснотою, яка свідчить про громадянську зрілість і мудрість людини. У цьому реченні автор подає власне ставлення до почуття патріотизму, акцентуючи його цінність і вагу. Усе подальше міркування є спробою розгорнути думку щодо наявності чи відсутності патріотичних почуттів у сучасного українця і зрозуміти, у чому ж проблема. Упродовж подальшого розмірковування автор удається до протиставлення різних поглядів на це питання; до детального аналізу ситуації, явища; до риторичних питань, у яких сфокусовано і проблему, і позицію. Усі ці змістові рівні є фрагментами основної частини міркування, у якій автор аргументує висловлену тезу (як основну думку тексту), ілюструючи далі доводи потрібним матеріалом із літератури (образи героїв-патріотів із творів О. Довженка, М. Стельмаха, О. Гончара); історії (приклади служіння конкретних історичних осіб власній країні, її розбудові); власного життя. Після наведених аргументів автор висновковує, логічно завершує весь хід міркування і констатує підсумкову думку: Отже, історія будь-якої країни знає чимало прикладів щирого й шанобливого ставлення людей до власної землі, народу, держави. І річ не стільки в тому, щоб бути вдячним за те. що ти отримуєш від своєї країни, а й у тому щоб душею любити батьківщину, відчувати відповідальність за неї, прагнути вдосконалити її. а якщо треба — захистити, підтримати, не образити навіть словом. Адже якщо ти не будеш любити своєї землі, чи полюбить вона тебе? І якщо ти не шануєш себе як громадянина, то хіба будуть шанувати тебе інші? Здається, це так просто зрозуміти...

Висновок

Висновок, зазвичай, конкретніший, ніж теза, яка пропонує гіпотезу розв’язання проблеми, окреслюючи її абстрактно. У висновку резюмуеться чітка позиція автора щодо гіпотетичного розв'язання поставленого питання, і ця позиція є вислідом усього міркування, пошуку потрібної мисленнєвої константи, яку й конкретизовано висновком. Допомагають оформити висновок такі слова і вирази: отже; тож; що ж; як бачимо; підсумовуючи; з огляду на викладене; обміркувавши проблему тощо. Пропонуємо висновки з різних проблемних текстів, у яких розглянуто важливі питання морального й суспільно-громадянського штибу.

Що ж, проблема батьків і дітей особливого загострення набуває саме в добу суспільних мін, які впливають на узвичаєний хід думок, дій, ситуацій, втручаються в усі царини співіснування дорослих і дітей. І все ж таки, проблем буде значно менше, якщо ми будемо чути один одного: батьки — дітей, діти — батьків. А почувши, спробуємо зрозуміти. Адже, щастя, як сказав герой одного фільму, — це кат тебе розуміють. (Проблема порозуміння між поколіннями.)

Як бачимо, аналітичний погляд на проблему завжди дасть результат. Принаймні, розставить акценти, яких інколи не відчуваєш Ми так глибоко занурилися в усі нюанси питання дружби між юнаками і дівчатами, що ледь не втратили нитку Аріадни, яка вела наші думки; дружба — це, перш за все, потреба однієї людини у спілкуванні з іншою. Спілкуванні (!), а не коханні чи сексі. Тож, чану б не спілкуватися, якщо це цікаво, корисно й потрібно? Особисто я — за таке спілкування, як, врешті, і за дружбу! (Проблема дружби між юнаками і дівчатами.)

Зверніть увагу на те, що кожен висновок чітко акцентує позицію автора стосовно неоднозначної проблеми, віднайти розв’язання якої складно. Висновок, якщо він 1) сформульований грамотно й конкретно; 2) послідовно випливає з попередніх міркувань; 3) логічно пов’язаний із висунутою тезою, — свідчить про ваше вміння конструювати мислення і, відповідно, мовлення за законами логіки, послідовності, змістовності. Він також демонструє навички структурування думки, уміння побачити головне і другорядне, знайти раціональну зернину в осмислюванні поставленої проблеми.

Для кращого усвідомлення поставленого перед вами завдання створити власне висловлювання за поданою темою, тобто виявити рівень сформованості текстотвірних і мовленнєвих умінь і навичок, наводимо перелік тих мовленнєвих компетентностей, якими має володіти випускник під час виконання відкритого завдання з розгорнутою відповіддю:

— створювати текст-роздум, дотримуючись структури цього типу мовлення;

— висловлювати власну думку з приводу порушеної проблеми;

— логічно викладати власні міркування й доречно та правильно їх аргументувати;

— добирати приклади з літератури, інших видів мистецтва, історії, суспільно-політичного життя й доречно та правильно їх інтерпретувати;

— наводити приклади із власного життя та пояснювати їх у контексті власних міркувань;

— дотримуватись необхідного стилю мовлення і використовувати відповідний стиль мовлення;

— добирати точні, виразні мовні засоби для висловлювання думок, грамотно оформлювати висловлювання згідно із правилами орфографії та пунктуації;

— умотивовано висновковувати.

Для оцінювання цієї роботи розроблено схему, що містить такі критерії:

— чітке формулювання тези;

— переконливість аргументації;

— використання прикладів із літератури, інших видів мистецтва;

— використання прикладів із історії, власного життєвого досвіду;

— логічність, послідовність висловлювання;

— наявність умотивованого висновку;

— орфографічна та пунктуаційна грамотність.

Якщо при виконанні творчого завдання ви максимально виявили всі мовленнєві компетенції, були логічні, послідовні й переконливі в аргументації й доборі прикладів, завершили міркування умотивованим висновком і при цьому засвідчили орфографічну та пунктуаційну грамотність, ви заслуговуєте на високий бал оцінювання і гарантований успіх.

Виконайте контрольний тест

На його виконання відводиться 15 хвилин. Під час роботи над тестом не можна користуватися підручниками, посібниками, довідниками, словниками тощо.

Тест 2 (контрольний)

Завдання 1—12 мають по чотири варіанти відповіді, серед яких лише один правильний. Виберіть правильну, на Вашу думку, відповідь і позначте її.

Прочитайте текст (числа в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання 1—12.

(1—6) Вони вже тут. Вони довго йшли. Мільйони наших дідів, батьків, братів і сестер. Рушили з неба їхні вози. Певно, хвилюються мами, щоб не забути ан і найменшого — того рідного, найдорожчого, який знайшов свій спокій і тихо заснув на руках у Господа. 75 років іде за цим небом їхній Чумацький шлях — три, вісім чи то десять мільйонів невинних людей, сотні тисяч родів, невідспіваних душ, непохованих доль. Вони хочуть додому. Вони бачать ці вогники. Вони вірять нам. Бо ми — це їхнє непрожите життя.

(7—9) Дорогий Український народе! Браття і сестри! Ми — разом. Сьогодні Україна і світове українство розпочинають ушанування роковин найстрашнішої катастрофи — Голодомору 1932—1933 років. Поминаємо кожну душу, кожну жертву, кожного мученика

(10—18) У моїй долоні — колосок пшениці. Якби я міг простягти його маленькому хлопчикові, який помер від голоду біля поля в селі Крути на Чернігівщині. Маленькій дівчинці в селі Біленька на Житомирщині. Жінці в селі Красногірка на Одещині. Чоловікові в селі Теплівка на Полтавщині. До щему в серці я хотів би подати цей колосок і своєму дідові Іванові, який номер від Великого Голоду разом зі своєю великою родиною. Я хотів би передати цей колосок у сотні, тисячі містечок і сіл України. Якби я міг через десятиліття простягти ці зерна селам — Лютеську на Харківщині, Косенкам на Сумщині, Зайцівці на Луганщині — селам, у яких люди вимерли майже до одного. Вони гинули. 17 людей щохвилини. Тисячу щогодини. 25 тисяч щодоби. Такі жнива збирав Великий Голод в Україні. На запитання, що є Голодомор, моя відповідь: це є геноцид.

(19—22) Я не знаю, якою могла б стати Україна, — та Україна, де вони б залишилися жити. Я знаю, якою вона може стати, якщо забуде невинно загиблі душі своїх дітей. За дрібністю своєю, за своєю упослідженістю така країна неминуче продасть свою душу, свою мову і свою пам’ять. Вона перетворитеся на безлику територію з безликим і неживим народом.

(23—26) Від імені Українського народу я стверджую: жертви Голодомору мають бути вшановані як мученики однієї з найбільших катастроф в історії людства Голодомор — не просто біль і рана. Це — чорна діра нашої історії, яка могла безповоротно поглинути не тільки Україну, але й найменшу надію на життя. Це — пік трагедії, утім він не єдиний.

(27—35) Я прошу, щоб сьогодні ми згадали всіх. Словом і молитвою прошу згадати наш державний провід, який 90 років тому проголосив і утвердив незалежність. Вони стали першою жертвою. Я згадую розтерзаних, покалічених, принижених Твоїх поетів, мій народе. На цих майданах вони чули золотий гомін волі. їм вирвали серце. Я згадую Твою національну інтелігенцію, яка опинилася в центрі масових арештів і систематичного терору. Їм щедро відвели квоту для смерті. Я згадую наші знищені церкви і духовенство. їх руйнували безжально, щоб добратися до самої душі та її віри. Я згадую колосальні і немислимі жертви воєн. Цей смерч був здатен покласти нам край. Тоталітаризм і більшовизм перервав в Україні історичний зв’язок поколінь, духу, пам’яті. Посеред пошматованого і підміненого народу був посіяний страх, чиє жниво збираємо досі.

(36—38) Звідси, від цього безконечного страху походять наші політичні і суспільні хвороби, боязнь повернутися до національного кореня, бо причетність до нього була причиною смерті мільйонів людей. Звідси походить наш складний шлях один до одного, до порозуміння і єднання.

(39—42) Злочини більшовизму і сталінізму тотожні злочинам нацизму і гітлеризму. їхня природа — людиноненависництво. Настав час світового засудження комуністичного терору, який убивав нас і всі невинні народи на цьому просторі — росіян, кримських татар, білорусів, євреїв, поляків, болгар і сотні інших націй.

(43—45) Усім нинішнім апологетам сталінізму я кажу прямо і твердо — ваші спроби приречені, виправдання немає і не буде, покайтеся за свій гріх. Це ваша моральна відповідальність перед країною і нацією.

(46—51) Моє сьогоднішнє слово — не реквієм. Моє слово — це гімн Українському народові, чия сила незнищенна. Він переміг смерть. Супроти загрози тотального знищення — ми вистояли. Ми вистояли завдяки мільйонам чесних людей, які не лише воювали за Україну, а й будували її своєю великою працею. Ми вистояли, бо воля, правда і життя творилися всіма—Донецьком і Львовом, Севастополем і Одесою, Дніпропетровськом та Івано-Франківськом, Сімферополем і Черніговом, Києвом і всією Україною.

(52—60) Ми перемогли у вирішальній битві зі злом. Сьогодні ми повинні перемогти у вирішальній справі—повернути Україні саму себе. Наша найвища місія — відродження нації як єдиного, здорового і життєствердного організму, який охоплює весь Український народ без різниці поглядів, регіонального походження чи віри. Це — воскресіння нашої пам’яті, очищення від лжі і скверни. Ми повинні одягнути Україну в чисту сорочку і прибрати з її тіла символи тоталітарного режиму. Ми мусимо ретельно зберегти знання про кожну жертву Великого Голоду і встановити національні меморіали. Ми маємо утвердити суспільний діалог пам’яті і діалог перспективи — бо треба йти вперед, жити повноцінним життям сучасної європейської держави, діяти і прагнути справжнього порозуміння. Так ми утвердимо своє майбутнє, свою свободу, свою любов один до одного, рідної землі і нашої соборної долі.

(61—63) Мене обпікає цей колосок пшениці. Крізь час я відчуваю, як тягнуться до нього душі наших братів і сестер. Не бійтеся. Уже нічого не бійтеся. За вами, убієнними в голодоморах, сьогодні постав увесь ваш народ і ваша держава.

(64—65) Ми зупиняємо час на мить. І в цю мить вас слухає Господь. Я прошу в Господа дати нам силу, щоб повернутися до самих себе.

(66—67) Вони вже тут. Вони дуже довго йшли. Мільйони, мільйони, мільйони нас. Це — не сльози. Це посміхається маленький хлопчик на руках у Всевишнього.

(68) Вічна пам’ять, і слава Україні!

(За В. Ющенкам)

1. Текст належить до стилю

А художнього

Б наукового

В публіцистичного

Г конфесійного

2. Жанр тексту –

А стаття

Б промова

В лекція

Г репортаж

3. За типом мовлення текст є

А розповіддю з елементами опису

Б описом з елементами розповіді

В роздумом з елементами розповіді

Г описом з елементами роздуму

4. Ні адресант, ні адресат мовлення не названі в рядку

А Дорогий Український народе! Браття і сестри! Ми — разом (рядок 7).

Б Я хотів би передати цей колосок у сотні, тисячі містечок і сіл України (рядок 14).

В Злочини більшовизму і сталінізму тотожні злочинам нацизму і гітлеризму (рядок 39).

Г Я прошу в Господа дати нам силу, щоб повернутися до самих себе (рядки 64—65).

5. Тлумачення слова реквієм, ужитого в тексті, подано в рядку

А різновид богослужіння

Б скорботне поминальне дійство

В скорботно-патетичний вокальний твір

Г звинувачувальна промова

6. Синонімами до слова, виділеного в реченні Усім нинішнім апологетам сталінізму я кажу прямо і твердо — ваші спроби приречені, виправдання немає і не буде, покайтеся за свій гріх (рядки 43—44), можуть бути всі перераховані слова, ОКРІМ

А оборонці

Б заступники

В оборонники

Г покровителі

7. Старослов’янізми, виділені у висловах воскресіння нашої пам’яті, очищення від лжі і скверни (рядок 55), убієнні в голодоморах (рядок 62) використані для

А створення урочисто-скорботного пафосу

Б підкреслення релігійності автора

В наближення тексту до жанру проповіді

Г створення ефекту старовин носі і тексту

8. Неодноразово перераховуючи назви населених пунктів України (рядки 11—16, 49—50), автор прагне

А щонайточніше оперувати документальними фактами

Б продемонструвати широчінь українських земель

В довести соборність України в горі та праці

Г відбити аргументи апологетів сталінізму

9. Голодомор, на думку автора, стоїть серед інших катастроф українського народу, перерахованих у рядку

А репресії проти творчої інтелігенції; колективізація; масова еміграція

Б численні війни; розділеність українських земель поміж різними державами; Чорнобильська катастрофа

В репресії проти діячів УНР, інтелігенції й духовенства; «розстріляне відродження»; громадянська та Друга світова війни

Г різниця поглядів, регіонального походження та віри

10. Мста одягнути Україну в чисту сорочку (рядки 55—56) може бути досягнута через заходи, названі в усіх рядках, ОКРІМ

А демонтувати пам’ятники тоталітаризму

Б спорудити пам’ятники жертвам Голодомору

В зміцнювати соборність української нації

Г залучити народ до істинного православ’я

11. Засобом міжфразового зв’язку першого та другого речень третього абзацу є

А займенник

Б синонім

В лексичний повтор

Г перефразування

12. Основна ідея тексту висловлена в реченні

А На запитання, що є Голодомор, моя відповідь: це є геноцид (рядки 17—18).

Б Злочини більшовизму і сталінізму тотожні злочинам нацизму і гітлеризму (рядок 39).

В ...жертви Голодомору мають бути вшановані як мученики однієї з найбільших катастроф в історії людства (рядки 23—24).

Г Сьогодні ми повинні... повернути Україні саму себе (рядки 52—53).

Бланк відповідей А

У завданнях 1-12 правильну відповідь позначайте тільки так: [X]




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити