Більшість літер української мови позначають по одній фонемі (27 літер): а, о, у, б, в, г...

1. Літери ї та щ завжди позначають по 2 фонеми: ї: [й]+ [і], щ: [ш]+ [ч].

2. Одна фонема може позначатись двома літерами:

3. Ту саму фонему можна позначати різними літерами: [й] можна позначати або відповідною літерою алфавіту - й, коли вона стоїть перед о, або в кінці складу після голосного та перед приголосним: Йосип, його, мій, йти, зйомка, а коли стоїть перед голосним, то разом з ним позначають однією літерою: я, ю, є, ї.

4. Літери я, ю, є в українській мові двозначні: вони можуть позначати або голосні а, у, е та м'якість попереднього приголосного: [л'апати], [л '.ут'], [остан :е], або голосні а, у, е в сполученні з попередньою приголосною й. [вйаз], [йурта], [йегер].

!. Літери я, ю, є позначають 2 звуки в таких позиціях:

1) на початку слова (складу): [йама], [йенот], [підйе^иднити];

2) після голосного, апострофа або м'якого знака: [зайава], [майут'], [обйе^идніти], [міл'йард].

5. М'якість приголосних позначають двома способами:

а) вживанням м'якого знака (ь): сіль, мідь, радість;

б) вживанням літер я, ю, є або літери і. [с 'н 'іг], [кул 'а], [син'е].

Часто між звуками та буквами в слові взагалі може не бути ніякої відповідності: відбувається [в'ідбуваец'.а], невістці [нив'іс'ц'і].

До нелітерних засобів писемного мовлення належать апостроф, знак наголосу, дефіс, іноді лапки, розділові знаки, проміжки між словами, абзац тощо.