ЛЕКСИКОЛОГІЯ

Лексикологія (від гр. lexicos - словниковий і logos - учення) - це розділ науки про мову, у якому вивчають лексику (від rp. lexis - слово) мови, тобто її словниковий склад.

Терміном «лексика» позначають усю сукупність слів у мові й усю сукупність значень, які закріпились за словами в процесі багатовікового всенародного користування мовою.

У лексикології вивчають словниковий склад мови по-різному:

- досліджують внутрішнє чергування словника мови, виявляючи лексику споконвічну й запозичену, інтернаціональну й національну, нейтральну й емоційно забарвлену, активну й пасивну, нову й застарілу;

- вивчають однозначні й багатозначні слова, омоніми й синоніми, пароніми й антоніми та інші групи слів.

Лексикологію поділяють на такі розділи:

1) семасіологію - учення про семантику (лексичне значення) слів;

2) етимологію - учення про походження мовних одиниць, переважно слів;

3) ономастику - учення про власні назви людей (імена, прізвища), географічні назви (назви країн, міст, сіл, озер, рік, морів, океанів);

4) термінологію - учення про терміни.

Завданням лексикології є також встановлення загальної кількості слів у мові.

В 11-томному словникові української мови 136 тис. слів, а взагалі в СУЛМ (сучасній українській літературній мові) разом із термінами більше мільйона слів.