Антоніми - це слова з протилежним лексичним значенням. Найбільше антонімів серед:

• іменників: темрява - світло, схід - захід, початок - кінець;

• прикметників: гострий - тупий, гіркий - солодкий, веселий - сумний;

• дієслів: нагрівати - охолоджувати, радіти - сумувати;

• прислівників: високо - низько, швидко - повільно.

Мало антонімів серед займенників: усі - ніхто, усякий - ніякий і прийменників: від - до, під - над.

Антоніми бувають різнокореневими (рідкий - густий, зустріч - розлука, знизу - зверху) та однокореневими (надія - безнадія, демократичний - антидемократичний).

Антонімів не мають:

а) власні іменники: Іван, Львів; б) іменники, що позначають суто конкретні речі: стіл, вікно, нога; в) усі числівники, більшість займенників; г) галузеві вузько-спеціальні терміни: суфікс, наголос.

Контекстуальні антоніми можуть бути лише в реченнях: У мужички руки чорні, а в пані - тендітні.

Антоніми дають змогу висловити думку точно й дохідливо, яскраво й образно; антоніми лежать в основі антитези (мовного звороту, у якому різко протиставляють протилежні думки, явища, риси характеру): Всякий, хто вищий, то нижчого гне, —Дужий безсильного давить і жме, Бідний багатого певний слуга, Корчиться, гнеться пред ним, як дуга (Котляревський).