ОСНОВИ ВАЛЕОЛОГІЇ
Підручник

РОЗДІЛ 5

ОСНОВИ ПСИХІЧНОГО ТА ДУХОВНОГО ЗДОРОВ'Я

5.2. Психоемоційні стреси і здоров'я

  Сучасна людина наражається на багато факторів ризику, постійно зазнає підвищених психічних навантажень, що негативно впливає на стан її нервової та серцево-судинної систем, знижує опірність організму. Наприклад, це психічний стрес, який пов'язаний з емоційними та інтелектуальними перевантаженнями або психологічними травмами, що часто поєднуються зі стресом.

  Стрес - це сукупність загальних, неспецифічних біохімічних, фізіологічних і психологічних реакцій організму, які виникають внаслідок дії надзвичайних подразників різної природи і характеру, що спричиняють «напруження» функцій організму.

  Термін «стрес» (англ. Stress - тиск, напруження) уперше запровадив канадський учений-біолог Г. Сельє (1936) для позначення неспецифічної реакції організму на дію подразника. Як правило, така реакція виникає у відповідь на надзвичайні для організму подразнення.  Він вважав, що якраз конфлікти організму з довкіллям підтримують у робочому стані біологічні механізми захисту від шкідливих впливів (тренуючи їх), що повна свобода від страху згубна. При дії стресорів на психіку виникає психічний або психоемоційний стрес.

  При стресі рефлекторно починають діяти нервові та гуморальні механізми. Кора мозку надсилає імпульси до ретикулярної формації та гіпоталамуса, збуджується симпатичний відділ нервової системи, а мозковий шар надкірників секретує у кров катехоламіни. Під їх впливом у гіпоталамусі збільшується утворення кортиколіберину, який стимулює секрецію адренокортикотропного гормону, а він, у свою чергу, забезпечує утворення та вихід глюкокортикоїдів із кіркового шару наднирників. Ці гормони підвищують резистентність (опірність організму щодо будь-яких стрес-факторів) проявляються стадії тривоги, резистентності, виснаження).

  За Г. Сельє, у розвитку стресу виділяють три основні стадії: стадію небезпеки, за якої мобілізуються захисні сили організму; стадію резистентності, або захисту, під час якої організм пристосовується до стресогенної ситуації; стадію виснаження як наслідок тривалого впливу стресу.

  Інакше кажучи, стрес у широкому розумінні - це і реакції організму, пов'язані з очікуванням стресу (стрес чекання), і реакції безпосередньо на джерело стресу (власне стрес), і реакції післядії стресу (післястрес). Тобто розрізняють три фази стресу.

  Стрес чекання Г. Сельє трактував як мобілізаційний стрес, за якого включаються захисні механізми організму, допомагаючи йому підготуватися до певного напруження.   Центральна нервова система активує синтез і виведення в кров гормонів надниркових залоз (в першу чергу адреналіну і норадреналіну), внаслідок чого їхня концентрація в крові може швидко збільшуватись у декілька разів. Причини цього стресу можуть бути різними. Це - хвилювання перед екзаменом, відповідальним виступом, вирішальною розмовою тощо. Роль першої фази стресу (стресу чекання) полягає не тільки в тому, щоб мобілізувати захисні сили організму, але й надати йому у потрібний період енергію для ефективної реакції.

  Власне стрес. Підготовлений у першій фазі організм в необхідний момент спроможний реалізувати максимум своїх можливостей. Спортсмен досягає вищих результатів на змаганнях, ніж на тренуванні, студент на екзамені краще відповідає, ніж під час навчання.  Це - еустрес (корисний стрес). Він завжди пов'язаний із бажаним позитивним ефектом. Такий стрес є необхідною умовою розвитку орнанізму.

  Проте напруження не може тривати надто довго. Надмірно тривалий стрес може призвести до зриву. Г. Сельє назвав таке явище дистресом. Дистрес завжди неприємний, пов'язаний із негативним ефектом. Дистрес, або гіперстрес, швидко виснажує надниркові залози, а це призводить до розладів механізмів адаптації.

  Післястрес. У цій фазі стресу виділення адреналіну у кров'яне русло під час відпочинку зменшується. Біохімічні й фізіологічні показники поступово повертаються до вихідних рівнів.

  Розрізняють такі стадії психічного (емоційного) стресу:

- ігнорування психотравмуючого фактора, спроба вийти із ситуації з мінімальними витратами енергії. Таке реагування властиве усім людям, але домінуючим є для дітей та інфантильних, демонстративних (істероїдних) осіб, яким не властиві глибокі психологічні переживання;

- збудження, яке характеризується хаотичним проявом активності, спрямованої на ліквідацію психотравмуючої ситуації. Ця форма реагування властива активним людям.   Вона супроводжується регресією віку, поворотом до дитячих форм психічних проявів. Такі люди сприймають лише мову дитини (потрібен сенсорний контакт) та емоції;

- стадія депресивного стану, що пояснюється витратою енергії, тому за своєю сутністю є реактивною. При цьому має місце інтенсивна психічна робота з усвідомленням того, що трапилось, пошук шляхів виходу із ситуації, що склалася. Така форма реагування переважає у людей меланхолічного складу, допомогти їм можна співчуттям, розумінням та енергетичним резонансом;

- стадія концентуалізації - прийняття рішення, нової концепції подальшої роботи, сприйняття життя. Люди філософського складу є кращими концентуалізаторами.   Особливо виразно динаміка адаптаційної перебудови проявляється при гострих психічних стресах, психологічних травмах. Якщо ситуація затягується, то виникає хронічний психічний стрес, який проявляється ознаками неврозу - емоційною нестійкістю, поганим самопочуттям, фрустацією (катастрофи), дратівливістю, появою вегетативних розладів.



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити