ОСНОВИ ВАЛЕОЛОГІЇ
Підручник

РОЗДІЛ 8

ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ, ЩО НАБУЛИ СОЦІАЛЬНОГО ЗНАЧЕННЯ. ВСЕБІЧНА ПОІНФОРМОВАНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ЯК ВІДПОВІДНИЙ ШЛЯХ ПОЛІПШЕННЯ ЕПІДЕМІЧНОЇ СИТУАЦІЇ

8.2. Імунітет

  Імунітет (лат. Immunitas - звільнення, позбавлення) - здатність живих істот протистояти дії шкідливих агентів, зберігаючи свою цілісність і біологічну індивідуальність; захисна реакція організму.

  Залежить імунітет від кількості антитіл у крові. При ослабленні його виникають інфекційні, алергічні, імунні та інші захворювання, у т. ч. й онкологічні.

  Несприйнятливість людини до збудників інфекційних захворювань забезпечується факторами специфічної несприйнятливості (імунітет) і неспецифічної фізіологічної резистентності (НФР).

  До неспецифічних факторів імунітету як таких, що перешкоджають проникненню мікроорганізмів в організм та діють бактерицидно належать:

1) здорова не ушкоджена, чиста шкіра як бар'єр для мікробів;

2) бактерицидні кислоти сальних та потових залоз шкіри;

3) лізоцим сліз, слини, крові, міжклітинної рідини, клітин;

4) бактерицидні речовини дихальних шляхів, травного каналу, сечовидільних шляхів;

5) біологічно активні речовини травних соків, жовчі, крові, лімфи тощо;

6) видільна функція нирок, кишечнику, печінки, лімфовузлів.

НФР організму можна зміцнювати. Для цього використовують різноманітні гігієнічні заходи: раціональне харчування, загартовування, раціональний режим праці й відпочинку, оптимальний руховий режим.

  Основою специфічного, тобто протиінфекційного імунітету є несприйнятливість до мікроорганізмів та їх життєдіяльності. Імунітет пов'язаний зі спадковими і набутими механізмами, які запобігають проникненню в організм і розмноженню в ньому збудників захворювань та сприяють знешкодженню продуктів їх життєдіяльності (токсинів). Він є проявом імунної системі (лімфовузлів, селезінки, кісткового мозку, вилочкової залози - лімфоїдних органів). Імунна система не лише захищає організм від збудників захворювань, а й знищує злоякісні клітини, бере участь у відторгненні пересаджених органів, контролює нормальний розвиток плоду і захищає новонародженого, діалізує відмерлі тканинні структури.

  Імунний процес - це утворення в організмі специфічних антитілу відповідь на проникнення в нього збудників інфекції (антигенів). Особливістю антитіл є їх здатність специфічно взаємодіяти з відповідними антигенами. Антитіла можуть нейтралізувати токсини (антитоксини), розчиняти мікроорганізми (бактеріолізини), зумовлювати випадання в осад білкових решток, що утворились внаслідок руйнування мікроорганізмів (прецинітини), склеювати мікроорганізми (аглютиніни) тощо.

  Розрізняють імунітет вроджений і набутий.

  Вроджений імунітет стійкий, він наслідується спадково, що пов'язано з біологічними властивостями організму. Наприклад, домашні тварини не хворіють венеричними хворобами людини, а людина не хворіє чумою великої рогатої худоби.

  Набутий імунітет виробляється у тварин і людини після перенесення ними якої-небудь хвороби (природно набутий імунітет) або після щеплення вакцинами, до складу яких входять мертві ослаблені збудники даного захворювання (штучно набутий імунітет). Ще виділяють активний і пасивний імунітет. Активний імунітет утворюється при безпосередньому перенесенні організмом даної хвороби; пасивний - при введені в організм готових антитіл (сироватки крові з організму, який перехворів на дану хворобу). Активний імунітет довготривалий, пасивний - короткий, декілька тижнів. Діти до трьохмісячного віку володіють «материнським імунітетом», який зумовлений наявністю у новонароджених антитіл, які передаються від матері через плаценту або з молоком (молозивом). Він може бути у дитини за наявності материнського імунітету до певної інфекції.

  Самокорекція імунітету

  За результатами самодіагностики стану здоров'я можна здійснити самокорекцію функціонування органів, ендокринних залоз, наслідком чого, як правило, є підвищення імунітету організму.

  Несприятлива екологічна ситуація, зумовлена наявністю у навколишньому середовищі шкідливих хімічних речовин, негативно позначається на стані імунної системи людини. З цих причин в Україні, наприклад, у кожного третього мешканця зафіксовано прояви імунодефіциту. Свідченням цього є хронічна втома, забудькуватість, дратівливість, перманентні простуди. Як відомо, організм людини захищений чотирма ступенями захисту, які дублюють один одного. При порушенні функціонування імунної системи різко знижується підтримка його генетичної постійності і виникає реальний ризик розвитку патологічного стану інфекційної природи.

  Одним із реальних методів підвищення імунітету є оздоровлююче харчування, яке передбачає вживання щодня свіжої не переробленої рослинної їжі і не менше 2 л води, а за необхідності і роздільне харчування. Стимулюють імунну систему заправлені різними спеціями страви, інтенсивно ароматизована їжа. Це зумовлено тим, що інформація про смак і запах їжі надходить у відділи головного мозку, які контролюють вироблення захисних речовин і антитіл. Корисним є кисломолочний біфідумбактерин, біологічно активні добавки. При цьому рекомендують виконувати оздоровчий комплекс фізичних вправ, займатися йогою тощо.

  Важливим фактором підвищення імунітету є загартовування (обливання холодною водою або застосування контрастного душу, тривале перебування на свіжому повітрі), ходіння босоніж по сирій землі (відбувається інтенсивний масаж ніг, обмін зарядами між землею й організмом, термічна дія на рецептори шкіри ніг).

  Зміцнення імунної системи відбувається при психологічному налаштовуванні на тривале повноцінне життя без захворювань, оскільки, як свідчать дослідження, існує прямий зв'язок між психологічним настроєм і секрецією деяких гормонів, що впливають на імунітет. Тому бадьорість, оптимізм, приязність є ефективними засобами протидії захворюванням.

  Умовою збереження високого рівня імунітету є повноцінний, здоровий сон.

  Для підвищення імунітету використовують лікарські рослини, дозоване вживання яких нейтралізує нервову напругу, поліпшує роботу печінки, зміцнює серцевий м'яз, знімає спазми і больові відчуття.

  Найефективнішими є застосування різних засобів підвищення імунітету в комплексі.

  Профілактика інфекційних захворювань включає в себе комплекс заходів.

  Перша група - це державні загально-санітарні заходи, які передбачають поліпшення умов праці і побуту населення з метою попередження будь-яких захворювань, будівництво різноманітних споруд із врахуванням санітарних і протиепідемічних вимог. Такі заходи, як благоустрій міст і сіл, спорудження водоводів і каналізації, також спрямовані на боротьбу з інфекційними хворобами.

  Друга група - це медичні заходи. Вони проводяться цілеспрямовано з урахуванням всіх трьох ланок епідемічного процесу (джерела інфекції, механізму її передачі і сприйнятливої частини населення). Заражену людину та носія (бактеріо- або вірусоносія), як джерело інфекції, ізолюють від оточуючих і лікують (інфікованих тварин, як правило, знищують). З метою попередження розповсюдження інфекції за межі епідемічного вогнища застосовують карантин - комплекс адміністративних і санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на виявлення хворих і осіб, які підлягають ізоляції або нагляду. Для знищення збудника хвороби проводять дезінфекцію і дератизацію (знищення гризунів - перенощиків хвороб).

  Третя група - підвищення рівня санітарної культури населення.

  За умови комплексного і своєчасного проведення протиепідемічних заходів можна запобігти багатьом інфекційним захворюванням, а деякі з них - знищити зовсім.

Щеплення

  Для формування імунітету до певних інфекційних захворювань в Україні проводять вакцинації. Вакцинопрофілактика є специфічною, спрямованою проти певних інфекційних захворювань. Вона здійснюється за рахунок щеплень.

  При щепленні в організм вводять специфічні антигени. У відповідь на це він активно виробляє специфічний імунітет. В якості антигенів можуть використовуватися вакцини, токсини, антитоксини. Живі вакцини містять живих, але послаблених тим чи іншим засобом збудників. Прикладом таких є вакцини проти віспи, сказу, туберкульозу, сибірки, бруцельозу, туляремії, грипу, поліомієліту тощо. Вбиті вакцини (нагріванням або хімічними речовинами культури мікробів) використовуються проти черевного тифу, паратифів А і Б, дизентерії, холери, кашлюку, висипного тифу та інших. Крім того, є полівакцини (проти тифу, паратифів, дизентерії і правця; кашлюку тощо). Прикладом антитоксину, що знешкоджений дією 0,3-0,4 % формаліну з термічною обробкою є дифтерійний і правецький анатоксини.

  Після щеплення формується штучний активний імунітет. Ефективність щеплення залежить від реактивності організму, стану здоров'я під час щеплення, повноцінності харчування.

  Для підтримання імунітету на належному рівні через певні періоди повинна проводитись ревакцинація.

  При проведенні щеплення можливі післящепленеві реакції: загальні та місцеві.

  Згідно з наказом МОЗ України за № 276 від 31.10.2000р., розроблено «календар профілактичних щеплень в Україні»:

Вік

Щеплення

1 день

гепатит b

3 дні

туберкульоз

3 місяці

гепатит b; дифтерія, кашлюк, правець; поліомієліт

4 місяці

дифтерія, кашлюк, правець; поліомієліт

5 місяців

гепатит b; дифтерія, кашлюк, правець; поліомієліт

12-15 міс.

кір, краснуха, епідемічний паротит

18 місяців

дифтерія, кашлюк, правець; поліомієліт

3 роки

Поліомієліт

6 років

дифтерія, правець; поліомієліт; кір, краснуха, епідемічний паротит

7 років

Туберкульоз

11 років

дифтерія, правець; кір, краснуха, епідемічний паротит (при відсутності вакцинації у 6 років)

14 років

туберкульоз; дифтерія, правець; поліомієліт

15 років

краснуха (дівчатка), епідемічний паротит (хлопчики)

18 років

дифтерія, правець

дорослі

гепатит b; дифтерія, правець

  Існують певні медичні протипоказання щодо проведення профілактичних щеплень.

  Планове щеплення відкладається до одужання від гострих захворювань та загострення хронічних. Щеплення БЦЖ і пробу Манту не роблять протягом 4-х тижнів після перенесеного кіру, щеплення проти нього або контакту з хворим на кір.

  Щеплення проти кіру, епідемічного паротиту, коревої краснухи після введення імуноглобуліну проводяться не раніше, ніж через З місяці.

  Дітям, які лікувалися цитостатиками і кортикостероїдними препаратами, можна проводити щеплення через 1 місяць після їхньої відміни.

  Протипоказані щеплення особам, які мали тяжкі ускладнення після введення вакцин і анатоксинів у вигляді анафілактичного шоку, алергію, прогресуючі захворювання нервової системи, гідроцефалію, епілепсію, тяжку анемію та захворювання крові тощо.

  ВІЛ-інфікованим дітям без клінічних проявів СНІДу, або зі слабкими проявами, не роблять щеплення проти поліомієліту і туберкульозу. Інші щеплення виконують згідно з календарем.

  Дітей із злоякісними новоутвореннями вакцинують проти вірусного гепатиту b.

  Таким чином, щеплення проводять після детального обстеження з метою виявлення протипоказань. Його слід проводити лише в спеціально обладнаних кабінетах, де можна надати необхідну допомогу, якщо виникли ускладнення. Профілактичні щеплення проводяться в залежності від показань усьому населенню або тільки особам, які мали контакт з хворим.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити